Особливості елліністичної культури. Процес культурного розвитку в період еллінізму проходив в нових умовах і мав значні особливості в порівнянні з попередніми часами. Ці нові умови створювались в розширеній окуймені, в тій частині земель де жила людина елліністичної епохи. Якщо до того людина відчувала себе перш за все жителем невеликого полісу в Греції абл сільської общини на Передньому Сході, то в епоху еллінізму посилилось переміщення і змішування населення. Розширення оточуючого людину світу, знайомство з новими умовами життя і місцевими, часто дуже давніми, традиціями розширювали ментальний світогляд, розвивали творчі задатки кожної людини, створювали сприятливі умови для культурної творчості. В період еллінізму гається подальший розвиток господарства, зростання суспільного і особистого багатства соціальних в і окремих людей. Елліністичні суспільства мали добрі матеріальні здібності, частина яких могла бути витрачена на фінансування культури. Змінилася і роль держави в розвитку культури. Елліністичні монархи, маючи величезні матеріальні ресурси намагалися направити процес культурної творчості в потрібне їм русло, виділяючи значні кошти на це. Особливо вони намагалися перетворити столиці і свої резиденції на важливі культурні центри. Вони за до себе видатних митців і вчених. Такі колективи були утворені в Антіохії, Пергамі, Сіракузах, Афінах та в інших містах. Але найбільший культурний потенціал був зосереджений в Александрії при царському дворі Птоломеїв. Так засновник династії Птоломеїв Сотер заснував особливу установу, присвячену дев’яти музам, і назвав її музеєм. Музей був сукупністю приміщень де жили, навчалися і працювали науковці. В кінці ІІІ ст. до н.е. Александрійська бібліотека налічувала понад 500 тис. папірусів, більша частина яких була зосереджена в бібліотеці Музею. На утримання музею гроші виділялися з царської казни. Завдяки підтримці царської династії Музей перетворився на щось на зразок міжнародної академії, потужний науковий та культурний центр. Елліністична культура стала синтезом грецької полісної та давньосхідної культур, в котрому переважала грецька культура. Визнаною мовою була грецька мова у формі загальногрецької мови койне, на якій спілкувались всі освчен елліністичного суспільства і на якій була написана більшість книг. Взагалі елліністична культура була закономірним продовженням і розвитком тих напрямів, жанрів та ідей, що виникли у Греції в V-IV ст. до н.е. Вплив давньосхідної культури на розвиток елліністичної культури виявив себе в основному не в загальному плані, а у внесенні до елліністичної культури ряду нових ідей і досягнень.
Порівняння ікони та портрета Ікона — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма , тобто Біблії .
Портрет — мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей, а також відповідний жанр образотворчого мистецтва. Багато портретів створено і в гравюрі.
Відмінності : 1) на іконах зображувалися святі , а на портретах люди , які не були святими ;
2) картина завжди підписувалися автором , а ікони , як зазвичай , — ні ;
3) для ікони іконописці використовували максимально яскраві кольори , а митці для портрета — будь-які кольори , яким вони надавали перевагу , і , які найбільш підходили для портрету .
Отже , Ікона — це реальність світу духовного, вона боговдохновенного і символічна, для неї характерна умовність зображення.
Картина — це реальність світу матеріального, вона має свого автора, її зображення відповідає уявленням людини про реальні предмети.
Ікона — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма , тобто Біблії .
Портрет — мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей, а також відповідний жанр образотворчого мистецтва. Багато портретів створено і в гравюрі.
Відмінності :
1) на іконах зображувалися святі , а на портретах люди , які не були святими ;
2) картина завжди підписувалися автором , а ікони , як зазвичай , — ні ;
3) для ікони іконописці використовували максимально яскраві кольори , а митці для портрета — будь-які кольори , яким вони надавали перевагу , і , які найбільш підходили для портрету .
Отже , Ікона — це реальність світу духовного, вона боговдохновенного і символічна, для неї характерна умовність зображення.
Картина — це реальність світу матеріального, вона має свого автора, її зображення відповідає уявленням людини про реальні предмети.