Розвиток освіти у добу козаччини та в період Київської Русі
Доба Великокняжої України-Русі. Доба козаччини. Підручники та посібники в Україні. Розвиток науки. Видатні наукові діячі
Україна має давні традиції освіти. Ще Князь Київський Володимир Великий, за словами літописця “почав брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.
Порядок навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі йшло читання прози і поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично необхідні для лічби. Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма.
Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Так відомо, що 900 р. тому Нестор-Літописець здійснив подорож до Володимира-Волинського з метою “смотрєнія ради училищ і поставлення вчителів.
Основою вищої науки була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латині та німецької мови. Київський митрополит (1147-54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою[1]. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В “Повісті минулих літ” говориться: “Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості... Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина... В книгах - світло мудрості В 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека - Бібліотека Софійського Собору або за іншою назвою - Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг[4]. Як встановлено, більшість з них була церковними, богослужебними. Поряд з ними в Русі-Україні поширювалися трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані й в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого.
Мисхорская русалка В те времена, когда Крымом правил турецкий султан, жил в деревеньке Мисхор крестьянин Абий-ака. Единственным богатством этого человека была дочь – красавица Арзы. Целыми днями девушка работала отцу по хозяйству, а по вечерам приходила к фонтану на берегу моря – набрать в медный кувшин воды. Там и увидел ее старый купец Ала-Баба, и возник в его голове чудовищный план – он решил похитить Арзы и продать ее в рабство на рынке в Стамбуле.
Шло время, Арзы просватали за парня из соседнего села – на их свадьбе гуляли все односельчане. Вечером загрустившая невеста решил в последний раз сходить к своему любимому фонтану – посидеть на его камнях, попрощаться со своей девичьей жизнью. Там и подстерег ее Али-Баба. Прибежал жених Арзы к прибрежному фонтану, но было поздно: в то время как он, разыскивая невесту, бегал по окрестностям, девушку уже везли на корабле в Стамбул, где продали в гарем самого султана.
В гареме Арзы родила сына, а спустя несколько дней, в годовщину своего похищения, поднялась с младенцем на руках на самую высокую башню султанского дворца и бросилась вниз – в мутные воды Босфора. В тот же вечер грустная русалка с ребенком на руках вышла на берег у Мисхора. Она подошла к фонтану, который неожиданно стал бить гораздо сильнее, умылась, посидела около него, с тоской глядя на родное село, и снова ушла в море. С тех пор, утверждают местные жители, раз в год фонтан "оживает", а на берег выходит русалка с ребенком на руках, чтобы, спустя час, снова уйти в море – до следующего года.
Розвиток освіти у добу козаччини та в період Київської Русі
Доба Великокняжої України-Русі. Доба козаччини. Підручники та посібники в Україні. Розвиток науки. Видатні наукові діячі
Україна має давні традиції освіти. Ще Князь Київський Володимир Великий, за словами літописця “почав брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.
Порядок навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі йшло читання прози і поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично необхідні для лічби. Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма.
Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Так відомо, що 900 р. тому Нестор-Літописець здійснив подорож до Володимира-Волинського з метою “смотрєнія ради училищ і поставлення вчителів.
Основою вищої науки була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латині та німецької мови. Київський митрополит (1147-54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою[1]. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В “Повісті минулих літ” говориться: “Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості... Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина... В книгах - світло мудрості В 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека - Бібліотека Софійського Собору або за іншою назвою - Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг[4]. Як встановлено, більшість з них була церковними, богослужебними. Поряд з ними в Русі-Україні поширювалися трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані й в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого.
В те времена, когда Крымом правил турецкий султан, жил в деревеньке Мисхор крестьянин Абий-ака. Единственным богатством этого человека была дочь – красавица Арзы. Целыми днями девушка работала отцу по хозяйству, а по вечерам приходила к фонтану на берегу моря – набрать в медный кувшин воды. Там и увидел ее старый купец Ала-Баба, и возник в его голове чудовищный план – он решил похитить Арзы и продать ее в рабство на рынке в Стамбуле.
Шло время, Арзы просватали за парня из соседнего села – на их свадьбе гуляли все односельчане. Вечером загрустившая невеста решил в последний раз сходить к своему любимому фонтану – посидеть на его камнях, попрощаться со своей девичьей жизнью. Там и подстерег ее Али-Баба. Прибежал жених Арзы к прибрежному фонтану, но было поздно: в то время как он, разыскивая невесту, бегал по окрестностям, девушку уже везли на корабле в Стамбул, где продали в гарем самого султана.
В гареме Арзы родила сына, а спустя несколько дней, в годовщину своего похищения, поднялась с младенцем на руках на самую высокую башню султанского дворца и бросилась вниз – в мутные воды Босфора. В тот же вечер грустная русалка с ребенком на руках вышла на берег у Мисхора. Она подошла к фонтану, который неожиданно стал бить гораздо сильнее, умылась, посидела около него, с тоской глядя на родное село, и снова ушла в море. С тех пор, утверждают местные жители, раз в год фонтан "оживает", а на берег выходит русалка с ребенком на руках, чтобы, спустя час, снова уйти в море – до следующего года.