В 1466 году Никитин покинул свой родной город Тверь для того, чтобы совершить поездку в Индию. Он путешествовал по реке Волге, и, хотя на него напали и ограбили татары под Астраханью, ему удалось достичь Дербента, где он присоединился к Василию Папину, посланнику Ивана Великого. В Дербенте Никитин тщетно пытался найти вернуться в Россию. Потерпев неудачу в этом, он отправился в Баку, а затем и в саму Персию, пересекая Каспийское море. Он жил в Персии в течение одного года. Весной 1469 года Никитин прибыл в город Ормус, а затем, пересек Аравийское море и, сделав несколько длительных путешествий, достиг султаната Бахмани, где он жил три года.
Объяснение:
На обратном пути Никитин посетил Маскат, арабский султанат Фартак, Сомали и Трабзон, и в 1472 году прибыл в Феодосию, переправившись через Черное море. По пути в Тверь осенью того же года Никитин скончался недалеко от Смоленска.
Во время своей поездки Никитин изучал население Индии, ее социальную систему, правительство, вооруженные силы (он был свидетелем военных игр с участием военных слонов), ее экономику, религию, образ жизни и природные ресурсы. Изобилие и достоверность фактических материалов Никитина в то время являются ценным источником информации об Индии и его замечаниях о торговле в Ормузе, Камбее, Каликуте, Дабхоле, Цейлоне и Китае; о королевских достижениях и других функциях, как церковных, так и гражданских, а также о его сравнениях русских и индийских особенностей, которые заслуживают внимания.
Місце народження: село Пустовійтівка Лубенського полку біля міста Ромни (тепер – Сумська область) Походив з української шляхти. Був військовим осавулом, потім - суддею Війська Запорозького низового, 1762 року обраний кошовим, але того ж року, після зустрічі в Москві з царицею Катериною II, усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала Петра Калнишевського кошовим. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 — 1774 pp. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, кошовий отаман був нагороджений кавалером найвищого ордену Російської імперії — ордену Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта. Відстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та посиленні російської присутності в Україні. 4 червня 1775 року 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом зі старшиною його було заарештовано i на пропозицiю Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув у кiнцi липня 1776 р. У 1792 р. Петро КАлнишевський переведений в одиночну в'язницю бiля Поварнi. Указом нового Iмператора Росiї Олександра Павловича від 2 квiтня 1801 р. був помилуваний за загальною амнiстією та отримав право на вiльний вибiр мiсця проживання. За свoїми лiтами (йому йшов 111 рiк) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирi, де й помер на 113 році життя - 1803 року. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.
Афанасий Никитин
В 1466 году Никитин покинул свой родной город Тверь для того, чтобы совершить поездку в Индию. Он путешествовал по реке Волге, и, хотя на него напали и ограбили татары под Астраханью, ему удалось достичь Дербента, где он присоединился к Василию Папину, посланнику Ивана Великого. В Дербенте Никитин тщетно пытался найти вернуться в Россию. Потерпев неудачу в этом, он отправился в Баку, а затем и в саму Персию, пересекая Каспийское море. Он жил в Персии в течение одного года. Весной 1469 года Никитин прибыл в город Ормус, а затем, пересек Аравийское море и, сделав несколько длительных путешествий, достиг султаната Бахмани, где он жил три года.
Объяснение:
На обратном пути Никитин посетил Маскат, арабский султанат Фартак, Сомали и Трабзон, и в 1472 году прибыл в Феодосию, переправившись через Черное море. По пути в Тверь осенью того же года Никитин скончался недалеко от Смоленска.
Во время своей поездки Никитин изучал население Индии, ее социальную систему, правительство, вооруженные силы (он был свидетелем военных игр с участием военных слонов), ее экономику, религию, образ жизни и природные ресурсы. Изобилие и достоверность фактических материалов Никитина в то время являются ценным источником информации об Индии и его замечаниях о торговле в Ормузе, Камбее, Каликуте, Дабхоле, Цейлоне и Китае; о королевских достижениях и других функциях, как церковных, так и гражданских, а также о его сравнениях русских и индийских особенностей, которые заслуживают внимания.
Походив з української шляхти. Був військовим осавулом, потім - суддею Війська Запорозького низового, 1762 року обраний кошовим, але того ж року, після зустрічі в Москві з царицею Катериною II, усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала Петра Калнишевського кошовим. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 — 1774 pp. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, кошовий отаман був нагороджений кавалером найвищого ордену Російської імперії — ордену Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта. Відстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та посиленні російської присутності в Україні. 4 червня 1775 року 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом зі старшиною його було заарештовано i на пропозицiю Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув у кiнцi липня 1776 р. У 1792 р. Петро КАлнишевський переведений в одиночну в'язницю бiля Поварнi. Указом нового Iмператора Росiї Олександра Павловича від 2 квiтня 1801 р. був помилуваний за загальною амнiстією та отримав право на вiльний вибiр мiсця проживання. За свoїми лiтами (йому йшов 111 рiк) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирi, де й помер на 113 році життя - 1803 року. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.