Кулико́вська би́тва відбулася 8 вересня 1380 між військом московського князя Дмитра Донського і військом Мамая на Куликовому полі між річками Доном, Непрядвою та Красивою Мечею (зараз — Тульська область, Росія).
Після Куликовської битви панування Золотої Орди в руських землях опинилося під загрозою. Проте, у серпні 1382 р. війська Тохтамиша підступно оволоділи Москвою, пограбували й спалили її. Спустошення зазнали також інші міста Московського князівства.
Нашестя Тохтамиша на якийсь час загальмувало процес об'єднання російських земель навколо Московського князівства, залежність якого від Золотої Орди знову посилилась.
По предположению Н. И. Костомарова, шведскую армию действительно мог возглавлять зять короля Биргер Магнуссон[12], но он стал ярлом Швеции только в 1248 году, а в 1240 году ярлом был Ульф Фаси, который и командовал походом. При этом Биргер не участвовал в походе[1], хотя встречается и противоположная точка зрения[2]. Однако, исследование останков Биргера в 2002 году показало, что на правой глазнице его черепа обнаружены явственные следы прижизненных повреждений, напоминающие следы от удара оружием. Хотя ярл участвовал в многочисленных сражениях, в которых мог получить подобную травму, и у себя на родине, это перекликается с тем, что Александр Невский в этой битве самому королю возложил печать на лице острым своим копием[13].
Кулико́вська би́тва відбулася 8 вересня 1380 між військом московського князя Дмитра Донського і військом Мамая на Куликовому полі між річками Доном, Непрядвою та Красивою Мечею (зараз — Тульська область, Росія).
Після Куликовської битви панування Золотої Орди в руських землях опинилося під загрозою. Проте, у серпні 1382 р. війська Тохтамиша підступно оволоділи Москвою, пограбували й спалили її. Спустошення зазнали також інші міста Московського князівства.
Нашестя Тохтамиша на якийсь час загальмувало процес об'єднання російських земель навколо Московського князівства, залежність якого від Золотої Орди знову посилилась.
По предположению Н. И. Костомарова, шведскую армию действительно мог возглавлять зять короля Биргер Магнуссон[12], но он стал ярлом Швеции только в 1248 году, а в 1240 году ярлом был Ульф Фаси, который и командовал походом. При этом Биргер не участвовал в походе[1], хотя встречается и противоположная точка зрения[2]. Однако, исследование останков Биргера в 2002 году показало, что на правой глазнице его черепа обнаружены явственные следы прижизненных повреждений, напоминающие следы от удара оружием. Хотя ярл участвовал в многочисленных сражениях, в которых мог получить подобную травму, и у себя на родине, это перекликается с тем, что Александр Невский в этой битве самому королю возложил печать на лице острым своим копием[13].