Одним із проявів масовизації політики стало утворення політичних партій. Політичні партії того часу, зазвичай, базувалися на певній ідеології і виражали інтереси якоїсь соціальної групи, наприклад робітників, селян чи буржуазії.
. Юліан Бачинський першим серед діячів українського політичного життя проголосив необхідність здобуття незалежності України у брошурі «Україна irredenta».
З іншого боку імперського кордону, до Бачинського одізвався харківський адвокат, колишній член «Братства тарасівців», Микола Міхновський.Поєднати марксизм і націоналізм намагалася утворена у 1905 році Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з письменником Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою. Вони орієнтувалися як на робітників, так і на селян. А для України вважали за необхідне досягти автономії.
У 1904 році утворюються дві ліберальні українські партії. Перша — Українська демократична партія (УДП) на чолі з ветераном українського руху та відомим меценатом Євгеном Чикаленком. Друга — Українська радикальна партія, на чолі з науковцями-гуманітаріями Сергієм Єфремовим та Борисом Грінченком. Під час революції ці дві політичні сили об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП) у 1905 році.
На українських землях розгорнули свою діяльність не лише українські політичні партії, а й загальноросійські. Найбільшою та найпопулярнішою партією в Російській імперії на початку ХХ століття були соціалісти-революціонери або скорочено есери. Секрет їхньої популярності полягав в орієнтації на потреби найчисельнішої та найбільш стражденної групи суспільства — селян.У 1900 році він пише брошуру «Самостійна Україна», у якій виголошує: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».«Самостійна Україна» стала знаковою з кількох причин. Вона виконувала роль програмного документа першої політичної партії Наддніпрянщини — Революційної української партії (РУП), що утворилася у 1900 році. Також, у брошурі вперше на території Наддніпрянщини задекларували необхідність здобуття незалежності України як ціль. Відповідно, «Самостійна Україна» дала початок такій течії українського національного руху як самостійництво — тобто тих, хто виступав за повну самостійність України.Не всі тоді погоджувалися з такою радикальною позицією Міхновського. Більшість представників українського національного руху були автономістами — тобто вважали, що наразі реалістично боротися за часткову самостійність українських земель. Всередині партії почали утворюватися фракції (слово, що з латини означає «подрібнення»). РУП розкололася на три інші партії, кожна з яких звертала більше уваги на один з аспектів: націоналізм, лібералізм чи соціалізм.Міхновський створив власну партію — Українську народну партію (УНП) у 1902 році. Однак, його погляди не набули широкої популярності. А основновою партії лишалася нечисленна інтелігенція та військові.У 1904 році утворилася Українська соціал-демократична спілка (для простоти, можна просто «Спілка»). Вона була марксистською — відстоювала інтереси українських робітників, незалежно від національності. Через рік стала частиною більшої всеросійської партії.
Карл I Вели́кий (Carolus Magnus или Karolus Magnus, 2 апреля 742/747 или 748 — 28 января 814) — король франков с 768 (в южной части с 771) года, король лангобардов с 774 года, герцог Баварии c 788 года, император Запада с 800 года.
По имени Карла династия Пипинидов получила название Каролингов. Прозвище «Великий» он получил ещё при жизни.
Всего при Карле было совершено более 50 военных походов, половину из них возглавлял он сам. Карл был весьма деятельным в своих военных и административных предприятиях, искусным в области дипломатии и крайне жестоким по отношению к франкским народным массам и к населению завоёванных им земель.
Первой войной, начатой Карлом Великим, была война с германским племенем саксов (772 г.) , занимавшим всю территорию Нижней Германии (от Рейна до Эльбы) . Саксы и это время находились ещё на последней ступени первобытно-общинного строя. В длительной и упорной борьбе с франкскими феодалами, которые захватывали их земли и несли им закрепощение, саксы оказали стойкое сопротивление и проявили большую храбрость. 33 года Карл Великий боролся за подчинение свободных саксонских крестьян. Огнём и мечом он насаждал среди саксов христианство, считая, что завоевание должно быть закреплено путём христианизации саксов, придерживавшихся дохристианских культов. Покорение саксов было закончено лишь в 804 г. , когда знать саксов стала на сторону франкских феодалов в борьбе против собственного народа.
Одновременно с саксонскими войнами Карл по римского папы, а также в собственных интересах, поскольку он опасался усиления лангобардов, предпринял против них два похода. Разбив лангобардов, живших в Северной Италии в долине реки По, Карл Великий возложил на себя железную корону лангобардских королей и стал именоваться королём франков и лангобардов (774 г.) . Однако Карл не отдал папе римскому захваченных лангобардских областей.
Карл предпринял поход и против германского племени баваров, лишив их самостоятельности. Военные походы при Карле Великом были направлены и против кочевого племени аваров, живших в это время в Паннонии. Разрушив их главную крепость (791 г.) , Карл захватил во дворце аварского кагана (хана) огромную добычу. Разгромив аваров, Карл создал особую пограничную область — Паннонскувд марку.
Пограничные столкновения при Карле Великом происходили и с племенами западных славян, поселения которых были расположены на восточных границах его империи. Но сопротивление славянских племён не позволило Карлу Великому включить их территории в состав империи. Он был вынужден даже вступать в союзы со славянской знатью против общих врагов (например, с ободритами против саксов или со словенами из Хорутании против кочевников аваров) и ограничиваться лишь возведением крепостей на славянской границе и сбором дани со славянского населения, жившего близ неё.
Карл Великий совершил ряд военных походов и за Пиренеи (778—812 гг.) . На завоёванной за Пиренеями территории была создана пограничная область — Испанская марка.
В результате длительных войн создалось обширное государство, по своим размерам лишь немногим уступавшее прежней Западной Римской империи.
В 800 г. папа Лев III, заинтересованный в распространении влияния церкви во всех завоёванных землях, а следовательно, в непосредственном союзе с Карлом Великим, короновал его императорской короной.
Одним із проявів масовизації політики стало утворення політичних партій. Політичні партії того часу, зазвичай, базувалися на певній ідеології і виражали інтереси якоїсь соціальної групи, наприклад робітників, селян чи буржуазії.
. Юліан Бачинський першим серед діячів українського політичного життя проголосив необхідність здобуття незалежності України у брошурі «Україна irredenta».
З іншого боку імперського кордону, до Бачинського одізвався харківський адвокат, колишній член «Братства тарасівців», Микола Міхновський.Поєднати марксизм і націоналізм намагалася утворена у 1905 році Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з письменником Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою. Вони орієнтувалися як на робітників, так і на селян. А для України вважали за необхідне досягти автономії.
У 1904 році утворюються дві ліберальні українські партії. Перша — Українська демократична партія (УДП) на чолі з ветераном українського руху та відомим меценатом Євгеном Чикаленком. Друга — Українська радикальна партія, на чолі з науковцями-гуманітаріями Сергієм Єфремовим та Борисом Грінченком. Під час революції ці дві політичні сили об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП) у 1905 році.
На українських землях розгорнули свою діяльність не лише українські політичні партії, а й загальноросійські. Найбільшою та найпопулярнішою партією в Російській імперії на початку ХХ століття були соціалісти-революціонери або скорочено есери. Секрет їхньої популярності полягав в орієнтації на потреби найчисельнішої та найбільш стражденної групи суспільства — селян.У 1900 році він пише брошуру «Самостійна Україна», у якій виголошує: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».«Самостійна Україна» стала знаковою з кількох причин. Вона виконувала роль програмного документа першої політичної партії Наддніпрянщини — Революційної української партії (РУП), що утворилася у 1900 році. Також, у брошурі вперше на території Наддніпрянщини задекларували необхідність здобуття незалежності України як ціль. Відповідно, «Самостійна Україна» дала початок такій течії українського національного руху як самостійництво — тобто тих, хто виступав за повну самостійність України.Не всі тоді погоджувалися з такою радикальною позицією Міхновського. Більшість представників українського національного руху були автономістами — тобто вважали, що наразі реалістично боротися за часткову самостійність українських земель. Всередині партії почали утворюватися фракції (слово, що з латини означає «подрібнення»). РУП розкололася на три інші партії, кожна з яких звертала більше уваги на один з аспектів: націоналізм, лібералізм чи соціалізм.Міхновський створив власну партію — Українську народну партію (УНП) у 1902 році. Однак, його погляди не набули широкої популярності. А основновою партії лишалася нечисленна інтелігенція та військові.У 1904 році утворилася Українська соціал-демократична спілка (для простоти, можна просто «Спілка»). Вона була марксистською — відстоювала інтереси українських робітників, незалежно від національності. Через рік стала частиною більшої всеросійської партії.
По имени Карла династия Пипинидов получила название Каролингов. Прозвище «Великий» он получил ещё при жизни.
Всего при Карле было совершено более 50 военных походов, половину из них возглавлял он сам. Карл был весьма деятельным в своих военных и административных предприятиях, искусным в области дипломатии и крайне жестоким по отношению к франкским народным массам и к населению завоёванных им земель.
Первой войной, начатой Карлом Великим, была война с германским племенем саксов (772 г.) , занимавшим всю территорию Нижней Германии (от Рейна до Эльбы) . Саксы и это время находились ещё на последней ступени первобытно-общинного строя. В длительной и упорной борьбе с франкскими феодалами, которые захватывали их земли и несли им закрепощение, саксы оказали стойкое сопротивление и проявили большую храбрость. 33 года Карл Великий боролся за подчинение свободных саксонских крестьян. Огнём и мечом он насаждал среди саксов христианство, считая, что завоевание должно быть закреплено путём христианизации саксов, придерживавшихся дохристианских культов. Покорение саксов было закончено лишь в 804 г. , когда знать саксов стала на сторону франкских феодалов в борьбе против собственного народа.
Одновременно с саксонскими войнами Карл по римского папы, а также в собственных интересах, поскольку он опасался усиления лангобардов, предпринял против них два похода. Разбив лангобардов, живших в Северной Италии в долине реки По, Карл Великий возложил на себя железную корону лангобардских королей и стал именоваться королём франков и лангобардов (774 г.) . Однако Карл не отдал папе римскому захваченных лангобардских областей.
Карл предпринял поход и против германского племени баваров, лишив их самостоятельности. Военные походы при Карле Великом были направлены и против кочевого племени аваров, живших в это время в Паннонии. Разрушив их главную крепость (791 г.) , Карл захватил во дворце аварского кагана (хана) огромную добычу. Разгромив аваров, Карл создал особую пограничную область — Паннонскувд марку.
Пограничные столкновения при Карле Великом происходили и с племенами западных славян, поселения которых были расположены на восточных границах его империи. Но сопротивление славянских племён не позволило Карлу Великому включить их территории в состав империи. Он был вынужден даже вступать в союзы со славянской знатью против общих врагов (например, с ободритами против саксов или со словенами из Хорутании против кочевников аваров) и ограничиваться лишь возведением крепостей на славянской границе и сбором дани со славянского населения, жившего близ неё.
Карл Великий совершил ряд военных походов и за Пиренеи (778—812 гг.) . На завоёванной за Пиренеями территории была создана пограничная область — Испанская марка.
В результате длительных войн создалось обширное государство, по своим размерам лишь немногим уступавшее прежней Западной Римской империи.
В 800 г. папа Лев III, заинтересованный в распространении влияния церкви во всех завоёванных землях, а следовательно, в непосредственном союзе с Карлом Великим, короновал его императорской короной.