Тетчери́зм — політика консервативного правління Великої Британії на чолі з Маргарет Тетчер (1979–1990), що супроводжувалась приватизацією національних підприємств, монетаризмом у фінансово-економічній сфері, зменшенням фінансування освіти й охорони здоров'я.
Політика тетчеризму тісно пов'язана з соціально-економічними поняттями та категоріями неолібералізму та «шокової терапії». Поняття «тетчеризм», як і «рейганоміка», увійшло в економічну теорію, відображаючи нове розуміння економічної політики (у межах неолібералізму — концепції вільного, саморегулюваного управління господарською діяльністю).
Відповідно до своїх поглядів на політику та економіку, Тетчер виступала за зменшення рівня впливу держави на економіку, підтримку вільного ринку і підприємництва. Вона намагалась припинити, як їй здавалось, надмірне втручання держави в економіку, і домагалась цього шляхом приватизації державних підприємств і муніципального житла. Після правління Джеймса Каллагана, уряд дійшов висновку, що кейнсіанський підхід до керування попитом провалився, Тетчер відчувала, що економіка не самозбалансувалась і має потребу в нових фіскальних програмах, зосереджених на інфляції.
Вона почала економічні реформи з підвищення процентної ставки для уповільнення зростання грошової маси та уповільнення, у такий б, інфляції. Було зменшено бюджет та скорочено видатки на громадські програми, зокрема, на охорону здоров'я, освіту і будівництво житла. Вона також запровадила обмеження на друк грошей і законами обмежила діяльність профспілок.
Первые парламенты возникли в Англии в XIII веке. К его возникновению привела гражданская война 1258-1267гг. в ходе которой силы оппозиции одержали победу над сторонниками короля. Глава оппозиции (Симон де Монфор) по окончании гражданской войны стал верховным правителем государства и первое, что он сделал – это реализовал требование рыцарства. Об участии в государственном управлении. Таким образом, основным и самым важным вопросом, не только для Англии, но и для мировой истории в целом, стал созыв первого в истории Англии сословно – представительного учреждения – Парламента (1265г. ) К концу XIII века, королевская власть окончательно осознала необходимость компромисса политического соглашения с феодалами всех рангов и верхушкой горожан в целях установления политической и социальной стабильности. Следствием этого явилось создание в 1295 году «образцового» парламента, состав которого стал моделью для последующих парламентов Англии. Соотношение социально-политических сил в самом парламенте и определило его особенности, как структуру, так и компетенцию английского средневекового парламента. До середины XIV века английское сословие заседали вместе, а затем разделилось на две палаты. При этом рыцари от графств стали заседать вместе с представителями городов в одной палате (палате общин) и отделились от крупнейших магнатов, образовавших верхнюю палату (палату лордов) . Высшее духовенство заседало вместе с баронами. Первое время роль парламента в королевских решениях была неоднозначна. Его функции сводились к подаче коллективных петиции на имя короля и определению размеров налогов на движимость. Но в дальнейшем английский парламент приобрел три важнейших полномочия: Право на участие в издании законов Право решать вопросы о поборах с населения в пользу королевской казны Право осуществлять контроль над высшими должностными лицами и выступать в некоторых случаях в качестве особого судебного органа Право законодательной инициативы парламента возникло из практики подачи коллективных парламентских петиции королю. Стремясь подчинить своему контролю государственное управление, парламент в конце XIV ввел процедуру импичмента, т. е. палата общин могла выдвинуть обвинение против того или иного королевского должностного лица палате лордов, которая являлась высшим судом страны. Таким образом, английский парламент являясь законодательным органом состоящий из двух палат: палаты лордов и палаты общин. Первоначальные функции английского парламента трансформировались на протяжении многих веков и не однократно были взяты за основу многими странами мира.
Тетчери́зм — політика консервативного правління Великої Британії на чолі з Маргарет Тетчер (1979–1990), що супроводжувалась приватизацією національних підприємств, монетаризмом у фінансово-економічній сфері, зменшенням фінансування освіти й охорони здоров'я.
Політика тетчеризму тісно пов'язана з соціально-економічними поняттями та категоріями неолібералізму та «шокової терапії». Поняття «тетчеризм», як і «рейганоміка», увійшло в економічну теорію, відображаючи нове розуміння економічної політики (у межах неолібералізму — концепції вільного, саморегулюваного управління господарською діяльністю).
Відповідно до своїх поглядів на політику та економіку, Тетчер виступала за зменшення рівня впливу держави на економіку, підтримку вільного ринку і підприємництва. Вона намагалась припинити, як їй здавалось, надмірне втручання держави в економіку, і домагалась цього шляхом приватизації державних підприємств і муніципального житла. Після правління Джеймса Каллагана, уряд дійшов висновку, що кейнсіанський підхід до керування попитом провалився, Тетчер відчувала, що економіка не самозбалансувалась і має потребу в нових фіскальних програмах, зосереджених на інфляції.
Вона почала економічні реформи з підвищення процентної ставки для уповільнення зростання грошової маси та уповільнення, у такий б, інфляції. Було зменшено бюджет та скорочено видатки на громадські програми, зокрема, на охорону здоров'я, освіту і будівництво житла. Вона також запровадила обмеження на друк грошей і законами обмежила діяльність профспілок.
К концу XIII века, королевская власть окончательно осознала необходимость компромисса политического соглашения с феодалами всех рангов и верхушкой горожан в целях установления политической и социальной стабильности. Следствием этого явилось создание в 1295 году «образцового» парламента, состав которого стал моделью для последующих парламентов Англии.
Соотношение социально-политических сил в самом парламенте и определило его особенности, как структуру, так и компетенцию английского средневекового парламента. До середины XIV века английское сословие заседали вместе, а затем разделилось на две палаты. При этом рыцари от графств стали заседать вместе с представителями городов в одной палате (палате общин) и отделились от крупнейших магнатов, образовавших верхнюю палату (палату лордов) . Высшее духовенство заседало вместе с баронами.
Первое время роль парламента в королевских решениях была неоднозначна. Его функции сводились к подаче коллективных петиции на имя короля и определению размеров налогов на движимость. Но в дальнейшем английский парламент приобрел три важнейших полномочия:
Право на участие в издании законов
Право решать вопросы о поборах с населения в пользу королевской казны
Право осуществлять контроль над высшими должностными лицами и выступать в некоторых случаях в качестве особого судебного органа
Право законодательной инициативы парламента возникло из практики подачи коллективных парламентских петиции королю. Стремясь подчинить своему контролю государственное управление, парламент в конце XIV ввел процедуру импичмента, т. е. палата общин могла выдвинуть обвинение против того или иного королевского должностного лица палате лордов, которая являлась высшим судом страны. Таким образом, английский парламент являясь законодательным органом состоящий из двух палат: палаты лордов и палаты общин. Первоначальные функции английского парламента трансформировались на протяжении многих веков и не однократно были взяты за основу многими странами мира.