ответ:Слово о полку Игореве» - произведение, проливающее нам свет на древне русскую культуру и события древней Руси. Все началось с того, что Алексей Иванович Мусин-Пушкин (1744-1817) увлекся собиранием древностей. Его коллекция понравилась императрице Екатерине Великой, и она назначила графа обер-прокурором Синода. Следующим своим указом она повелела собирать в Синоде древние рукописи и старопечатные книги из всех церквей и монастырей России.
Во все епархии разослали предписание, обязывавшее присылать старинные бумаги и древние рукописи. Уже в первый год было получено до ста книг, а спустя еще два года у Мусина-Пушкина уже было огромное собрание - 1725 древних рукописей.
Это случилось как раз тогда, когда из церковного обихода активно вытеснялись рукописные книги - на смену приходили типографские издания, а древние рукописные книги часто безвозвратно утрачивались.
Между тем собрание Мусина-Пушкина продолжало увеличиваться. Особенно ценными оказались старинные документы, переданные графу в 1787 году ярославским архиепископом Арсением. Среди переданных литературных произведений было и «Слово о полку Игореве» , которое до этого хранилось в Преображенском монастыре.
В 1797 Мусин-Пушкин ушел со службы и навсегда поселился в Москве, своем родном городе. Сюда же была привезена из Петербурга его богатейшая библиотека и все его коллекции. Мусин-Пушкин охотно предоставлял свое собрание для работы ученым. С рукописями работали выдающиеся русские историки - Николай Михайлович Карамзин, Иван Никитич Болтин, Николай Николаевич Бантыш-Каменский, а также Иозеф Добровский - чешский ученый, один из основателей славяноведения, член Российской Академии наук.
Мусин-Пушкин готовил к печати древние рукописи и в 1800 году дошла очередь и до «Слова» , которое нужно было перевести с древнерусского языка на язык, на котором говорили в XVIII веке. Мусин-Пушкин сразу понял - поэма уникальна. Она перечеркивала распространенное тогда мнение о том, что у русских раньше не было светской литературы. Нужно было осмыслить и описанные в «Слове» очень важные для истории события.
Современники Мусина-Пушкина не поняли, какое сокровище стало достоянием русской культуры. Сразу же начали распространяться слухи о том, что это подделка. Первым, кто резко выступил против слухов, стал Александр Сергеевич Пушкин. Великий поэт сказал, что, во-первых, для того, чтобы подделать поэму XII века нужно не только умение читать, но и свободно писать на древнерусском языке. Во-вторых, нужно знать имена древних богов и князей. В-третьих, необходимо обладать немалым литературным даром. Если бы такой человек жил в России в конце XVIII - начале XIX века, то имя этого историка и поэта было бы известно всем. А такого человека в те времена не было, то и «Слово о полку Игореве» никому подделать было не под силу.
В 1807 Бантыш-Каменский, друг Мусина-Пушкина, убедил его пожертвовать свое книжное и рукописное собрание Архиву Коллегии иностранных дел. Однако Алексей Иванович не успел этого сделать - вся его бесценная коллекция погибла в огне во время французского нашествия 1812 года. Так был утрачен оригинал «Слова» , но, к счастью, сохранилось много копий.
Гибель дела всей своей жизни Алексей Иванович переживал очень тяжело и спустя пять лет после этой трагедии умер.
С тех пор «Слово о полку Игореве» переводили много раз. Среди переводчиков были наши выдающиеся поэты Василий Андреевич Жуковский, Аполлон Николаевич Майков и Николай Алексеевич Заболоцкий. Многие переводы представлены в разделе "Варианты текстов".
Поход князя Игоря против половцев изображали на своих полотнах великие художники: Виктор Михайлович Васнецов, Василий Григорьевич Перов, Владимир Андреевич Фаворский. Композитор Александр Порфирьевич Бородин начал работу над оперой «Князь Игорь» , которую из-за кончины композитора завершили два других выдающихся русских композитора Николай Андреевич Римский-Корсаков и Александр Константинович Глазунов. Это музыкальное произведение стало образцом национального героическ
Це форсований наступ католицизму на українські землі, кризовий стан православної церкви, популярність ідей уніатства в Речі Посполитій, егоїстичні інтереси вищої церковної ієрархії православної церкви.
Треба підкреслити, що крім усіх обставин, з’явилися інші чинники, які підштовхнули активізацію уніатського руху:
По-перше, намагаючись захиститися від Реформації, польський король дозволив єзуїтам розгорнути свою діяльність у Польщі і Литві. В наслідок цього Річ Посполита за короткий час вкрилася мережею єзуїтських навчальних закладів. Широкого розголосу набула релігійна полеміка. Талановиті проповідники активно працювали на ідею унії, доводили культурну відсталість православних українців.
По-друге, розкол суспільства поглиблювала так звана "календарна реформа", проведена Папою Римським у 1582 р., яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. В наслідок чого католики-феодали неодноразово почали порушувати релігійні традиції українських міщан та селянства.
Ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях до окатоличення та полонізації українських та білоруських земель, нейтралізувала вплив православної Московії, тим самим сприяла консолідації Речі Посполитої.
Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити й цілий ряд власних егоїстичних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді у Белзі (1590 р.) став ініціатором підписання унії. До нього приєднались луцький, володимирський, холмський, турово-пінський єпископи. У 1595 р. Папа Римський офіційно визнав унію.
Слід відмітити, що остаточне юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. у м. Бересті. Але церковний собор розколовся на дві частини. Прихильники православної віри на чолі із князем К. Острозьким не визнали й осудили унію. Уніатська частина затвердила акт об’єднання католицької та православної церков та утворення уніатської (греко-католицької) церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас залишилися православна літургія, церковнослов'янська мова богослужіння, дозвіл на шлюб священиків. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта могла претендувати на державні посади, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.
Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавались уніатам, православні залишались без вищої церковної ієрархії. І тому згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками католиками надзвичайно зросла.
Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що форсований наступ католицизму на українські землі мав своїм наслідком полонізацію та окатоличення українців, він призвів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.
ответ:Слово о полку Игореве» - произведение, проливающее нам свет на древне русскую культуру и события древней Руси. Все началось с того, что Алексей Иванович Мусин-Пушкин (1744-1817) увлекся собиранием древностей. Его коллекция понравилась императрице Екатерине Великой, и она назначила графа обер-прокурором Синода. Следующим своим указом она повелела собирать в Синоде древние рукописи и старопечатные книги из всех церквей и монастырей России.
Во все епархии разослали предписание, обязывавшее присылать старинные бумаги и древние рукописи. Уже в первый год было получено до ста книг, а спустя еще два года у Мусина-Пушкина уже было огромное собрание - 1725 древних рукописей.
Это случилось как раз тогда, когда из церковного обихода активно вытеснялись рукописные книги - на смену приходили типографские издания, а древние рукописные книги часто безвозвратно утрачивались.
Между тем собрание Мусина-Пушкина продолжало увеличиваться. Особенно ценными оказались старинные документы, переданные графу в 1787 году ярославским архиепископом Арсением. Среди переданных литературных произведений было и «Слово о полку Игореве» , которое до этого хранилось в Преображенском монастыре.
В 1797 Мусин-Пушкин ушел со службы и навсегда поселился в Москве, своем родном городе. Сюда же была привезена из Петербурга его богатейшая библиотека и все его коллекции. Мусин-Пушкин охотно предоставлял свое собрание для работы ученым. С рукописями работали выдающиеся русские историки - Николай Михайлович Карамзин, Иван Никитич Болтин, Николай Николаевич Бантыш-Каменский, а также Иозеф Добровский - чешский ученый, один из основателей славяноведения, член Российской Академии наук.
Мусин-Пушкин готовил к печати древние рукописи и в 1800 году дошла очередь и до «Слова» , которое нужно было перевести с древнерусского языка на язык, на котором говорили в XVIII веке. Мусин-Пушкин сразу понял - поэма уникальна. Она перечеркивала распространенное тогда мнение о том, что у русских раньше не было светской литературы. Нужно было осмыслить и описанные в «Слове» очень важные для истории события.
Современники Мусина-Пушкина не поняли, какое сокровище стало достоянием русской культуры. Сразу же начали распространяться слухи о том, что это подделка. Первым, кто резко выступил против слухов, стал Александр Сергеевич Пушкин. Великий поэт сказал, что, во-первых, для того, чтобы подделать поэму XII века нужно не только умение читать, но и свободно писать на древнерусском языке. Во-вторых, нужно знать имена древних богов и князей. В-третьих, необходимо обладать немалым литературным даром. Если бы такой человек жил в России в конце XVIII - начале XIX века, то имя этого историка и поэта было бы известно всем. А такого человека в те времена не было, то и «Слово о полку Игореве» никому подделать было не под силу.
В 1807 Бантыш-Каменский, друг Мусина-Пушкина, убедил его пожертвовать свое книжное и рукописное собрание Архиву Коллегии иностранных дел. Однако Алексей Иванович не успел этого сделать - вся его бесценная коллекция погибла в огне во время французского нашествия 1812 года. Так был утрачен оригинал «Слова» , но, к счастью, сохранилось много копий.
Гибель дела всей своей жизни Алексей Иванович переживал очень тяжело и спустя пять лет после этой трагедии умер.
С тех пор «Слово о полку Игореве» переводили много раз. Среди переводчиков были наши выдающиеся поэты Василий Андреевич Жуковский, Аполлон Николаевич Майков и Николай Алексеевич Заболоцкий. Многие переводы представлены в разделе "Варианты текстов".
Поход князя Игоря против половцев изображали на своих полотнах великие художники: Виктор Михайлович Васнецов, Василий Григорьевич Перов, Владимир Андреевич Фаворский. Композитор Александр Порфирьевич Бородин начал работу над оперой «Князь Игорь» , которую из-за кончины композитора завершили два других выдающихся русских композитора Николай Андреевич Римский-Корсаков и Александр Константинович Глазунов. Это музыкальное произведение стало образцом национального героическ
Объяснение
Це форсований наступ католицизму на українські землі, кризовий стан православної церкви, популярність ідей уніатства в Речі Посполитій, егоїстичні інтереси вищої церковної ієрархії православної церкви.
Треба підкреслити, що крім усіх обставин, з’явилися інші чинники, які підштовхнули активізацію уніатського руху:
По-перше, намагаючись захиститися від Реформації, польський король дозволив єзуїтам розгорнути свою діяльність у Польщі і Литві. В наслідок цього Річ Посполита за короткий час вкрилася мережею єзуїтських навчальних закладів. Широкого розголосу набула релігійна полеміка. Талановиті проповідники активно працювали на ідею унії, доводили культурну відсталість православних українців.
По-друге, розкол суспільства поглиблювала так звана "календарна реформа", проведена Папою Римським у 1582 р., яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. В наслідок чого католики-феодали неодноразово почали порушувати релігійні традиції українських міщан та селянства.
Ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях до окатоличення та полонізації українських та білоруських земель, нейтралізувала вплив православної Московії, тим самим сприяла консолідації Речі Посполитої.
Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити й цілий ряд власних егоїстичних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді у Белзі (1590 р.) став ініціатором підписання унії. До нього приєднались луцький, володимирський, холмський, турово-пінський єпископи. У 1595 р. Папа Римський офіційно визнав унію.
Слід відмітити, що остаточне юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. у м. Бересті. Але церковний собор розколовся на дві частини. Прихильники православної віри на чолі із князем К. Острозьким не визнали й осудили унію. Уніатська частина затвердила акт об’єднання католицької та православної церков та утворення уніатської (греко-католицької) церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас залишилися православна літургія, церковнослов'янська мова богослужіння, дозвіл на шлюб священиків. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта могла претендувати на державні посади, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.
Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавались уніатам, православні залишались без вищої церковної ієрархії. І тому згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками католиками надзвичайно зросла.
Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що форсований наступ католицизму на українські землі мав своїм наслідком полонізацію та окатоличення українців, він призвів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.
Объяснение: