Литовская Русь — земли Руси, находившиеся в составе Великого княжества Литовского, или часть этих земель. Термин «литовско-русский» встречается в отношении исторических фигур, происходивших или действовавших на территории Великого княжества Литовского, но являвшихся в культурном или этническом плане русскими.
Вопрос о том, какая часть Великого княжества Литовского может быть отнесена к Литовской Руси, является неоднозначным. Так, согласно Матвею Любавскому, Русью «в особом, частном смысле» в Великом княжестве Литовском назывались «волости, расположенные по среднему Днепру и его притокам: Сожу, Березине и нижней Припяти»[1]. Взгляды Любавского на этот вопрос полностью разделял и польский историк Станислав Кутшеба[2]. Однако другой польский историк Оскар Халецкий в специальном труде, посвящённом составным частям Великого княжества Литовского, показал, что под «литовской Русью» правомерно понимать все русские земли в составе Великого княжества Литовского[3].
У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен склалась одна з найбільших держав середньовічної Європи — Київська Русь. Її історичним ядром було Середнє Подніпров'я, де найраніше зародилися нові соціальні явища, характерні для класового суспільства.
Сучасники — арабські й візантійські автори — називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його, — русами. У зв'язку з тим що центром цієї могутньої держави протягом трьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі.
Київська Русь відіграла видатну роль в історії слов'янських народів. Зміцнення феодальних відносин і завершення процесів формування єдиної давньоруської держави позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських племен.
Об'єднання східнослов'янських племен в єдиній державі сприяло їхньому суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку, значно посилювало їх у боротьбі з ворогами Русі. Культурні цінності, створені генієм давньоруського народу, витримали випробування часом, а кращі з них увійшли в скарбницю світової культури.
Велике історичне значення мала Київська Русь і для багатьох неслов'янських народів, які входили до її складу або ж взаємодіяли з нею. Передові досягнення Русі в галузі суспільного, економічного і культурного розвитку ставали надбанням литви, естів, корели, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен південноруських степів. Значною мірою під впливом Русі у них зароджувалися феодальні відносини, що, безперечно, було прогресивним на той час явищем.
Вопрос о том, какая часть Великого княжества Литовского может быть отнесена к Литовской Руси, является неоднозначным. Так, согласно Матвею Любавскому, Русью «в особом, частном смысле» в Великом княжестве Литовском назывались «волости, расположенные по среднему Днепру и его притокам: Сожу, Березине и нижней Припяти»[1]. Взгляды Любавского на этот вопрос полностью разделял и польский историк Станислав Кутшеба[2]. Однако другой польский историк Оскар Халецкий в специальном труде, посвящённом составным частям Великого княжества Литовского, показал, что под «литовской Русью» правомерно понимать все русские земли в составе Великого княжества Литовского[3].
Сучасники — арабські й візантійські автори — називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його, — русами. У зв'язку з тим що центром цієї могутньої держави протягом трьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі.
Київська Русь відіграла видатну роль в історії слов'янських народів. Зміцнення феодальних відносин і завершення процесів формування єдиної давньоруської держави позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських племен.
Об'єднання східнослов'янських племен в єдиній державі сприяло їхньому суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку, значно посилювало їх у боротьбі з ворогами Русі. Культурні цінності, створені генієм давньоруського народу, витримали випробування часом, а кращі з них увійшли в скарбницю світової культури.
Велике історичне значення мала Київська Русь і для багатьох неслов'янських народів, які входили до її складу або ж взаємодіяли з нею. Передові досягнення Русі в галузі суспільного, економічного і культурного розвитку ставали надбанням литви, естів, корели, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен південноруських степів. Значною мірою під впливом Русі у них зароджувалися феодальні відносини, що, безперечно, було прогресивним на той час явищем.