О Наступним кроком Солона був поділ усього вільного населення Аттики за майновою ознакою на 4 групи. Становище громадян Аттики відтепер стало визначатися не знатністю походження, а розміром їхнього прибутку. Від нього залежали їхні права й обов'язки. Громадяни перших двох груп служили в кінноті, зевгіти становили важкоозброєну піхоту. Фети під час війни служили в легкій піхоті або веслували на кораблях. Зазнало змін управління державою. Найвищим органом влади стали народні збори, у яких брало участь усе чоловіче населення Аттики віком старше ніж 20 років. На народних зборах розглядали найважливіші державні питання: ухвалювали закони, обирали посадових осіб. На державні посади могли обиратися лише представники перших трьох груп- Фети ж мали право лише голосувати на народних зборах. Для кращої роботи зборів було створено Ралу чотирьохсот (від кожного розряду по 100 представників). Вона мала готувати справи для обговорення на народних зборах. За ареопагом залишалися досить широкі повноваження, зокрема розгляд тяжких злочинів. Голосування за смертними вироками відбувалося вночі, щоб зберегти таємницю. Кожний опускав в урну камінець. Білий - прощення, а чорний - смерть. Якщо камінців було порівну, то від міста Афіни додавався один білий камінець. Новим державним органом, запровадженим Солоном, стала рада суддів. Вона обиралася щороку і складалася з 6000 громадян, що досягли 30-літнього віку. Розв'яжіть хронологічну задачу. Скільки років тому Сопон заклав основи афінськоі демократії? Яке це було століття, яка його половина ? Поміркуйте, що мав на увазі Плутарх, коментуючи наслідки реформ Солона: «Заможним завдав він чимало шкоди, бо скасував усі борги, але ще більше обурювалися бідні, бо Сопон не поділив землю, як вони цього воліли». 3. Чим уславили свої імена Пісістрат та Клісфен? Хоч якими помітними були зміни, започатковані реформами Солона, вони не похитнули могутності знаті. Незабаром Пісістрат проголосив себе захисником демократії та прав бідних громадян і встановив в Афінах тиранію. Пісістрат роздавав землі біднякам, але запровадив для всіх податок, який становив десяту частину врожаю, чим збагатив державну скарбницю. Щоб праця селян Аттики давала більше прибутків, їм було наказано замість пшениці розводити виноградники й маслини. Було вжито заходів для розвитку торгівлі з багатими причорноморськими колоніями. Розширювали й вирівнювали вузькі криві вулиці міста. Було споруджено водогін, який забезпечив Афіни водою, а стічні труби до позбутися нечистот. За з різних міст архітектори, скульптори й живописці споруджували й прикрашали храми. Було збудовано храм Афіни на Акрополі. За велінням Пісістрата було записано поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея». У 510 р. до н. є. тиранію в Афінах було повалено. Відбулися народні збори, які надали право провести нову реформу Клісфену. Цю реформу було проведено в 507 р. до н. є. Країну поділили на 10 областей, кожна - з трьох частин (рівнинної, узбережної та гірської). Замість Ради чотирьохсот було впроваджено Ралу п'ятисот, яка складалася з представників кожної області. Було створено нові урядові органи -колегії: одна з них відала податками, а друга -збройними силами (колегія стратегів). До них на один рік обирали по 10 громадян. Для боротьби з тиранією та задля збереження демократії Клїсфен запровадив остракізм - голосування на народних зборах черепками з видряпаним іменем людини, яку громадяни вважали небезпечною для держави. За правління Клісфена було завершено побудову Афінської держави на демократичних засадах. Чому Пісістраіа називають тираном? Чи був Пісістрат жорстоким тираном? Що він зробив для Афін? Чому з ім'ям Клісфена пов'язують завершення армування Афінської держави? Роздивіться карту на с 123. Де розташовані грецькі області Лаконіка та Мессенія? 4. Як виникла Спарта? Хто і як здійснював у ній державне управління? У 9 ст. до н. є. на півострові Пелопоннес в області Лаконіка дорійці заснували кілька поселень. Згодом вони остаточно підкорили місцеві ахейські племена. У 7 ст. до н. є. дорійці приєднали до своїх володінь сусідню область Мессенію. Під час двох Мессенських війн і склалося державне утворення, що дістало назву Лакедемон (Спарта). Підкорене населення за чисельністю в 5-6 разів було більшим за спартанську громаду, тому основним завданням дорінців-спартіатів було збереження панування. Давньогрецькі історики та письменники віддають славу творця спартанських законів легендарному мудрецю танських законів легендарному мудрецю Лікургові. За законами Лікурга спартанський полії: очолювала рада старійшин Із 28 осіб віком понад 60 років. До складу ради належали також двоє царів віком понад ЗО років, які командували армією. Царська влада в Спарті була спадковою, а старійшин вибирали на народних зборах із числа знаті. Рішення старійшин затверджували на народних зборах. Народ міг лише схвалювати або відхиляти пропозиції старійшин і царів. У випадку, якщо народ прийме неправильне рішення, рада старійшин і царі могли відхилити його та розпустити народні збори.
Как же так получилось, что Франция и Россия, которые были связаны дружественными отношениями и являлись союзниками на протяжении многих лет, стали противниками и начали военные действия против друг друга?
Основная причина всех военных конфликтов того времени с участием Франции, в том числе и войны 1812 года, кратко говоря, были связаны с имперскими замашками Наполеона Бонапарта. Пришедший к власти благодаря Великой французской революции, он не скрывал своего желания распространить влияние Французской империи на как можно большее число стран. Огромное честолюбие, великолепные данные полководца и дипломата сделали в короткий срок Наполеона правителем практически всей Европы. Недовольная таким положением вещей, Россия вышла из союза с Францией и примкнула к Англии. Так бывшие союзники стали противниками.
Затем в ходе неудачных войн союзников с войсками Наполеона, Российская империя была вынуждена пойти на мирное соглашение с Францией. Так был подписан Тильзитский мир. Главным его условием было поддержание Россией континентальной блокады Англии, которую Наполеон хотел таким образом ослабить. Власти Российской империи хотели использовать это перемирие как возможность накопления сил, поскольку все понимали необходимость дальнейшей борьбы с Наполеоном.
Но блокада угрожала российской экономике, и тогда русские власти пошли на хитрость. Они стали вести торговлю с нейтральными странами, через которые продолжили торговать с Англией, используя их как посредников. При этом Россия формально не нарушала условий мира с Францией. Та негодовала, но ничего поделать не могла.
Война 1812 года, кратко о причинах
Причин, по которым стало возможно ведение военных действий непосредственно между Францией и Россией, было немало: 1. Невыполнение Россией условий Тильзитского мирного договора; 2. Отказ выдать замуж за императора Франции сначала сестры Александра I Екатерины, а затем Анны; 3. Франция нарушала договоренности Тильзитского мира, продолжая оккупацию Пруссии.
К 1812 году война стала неизбежной очевидностью для обеих стран. И Франция, и Россия спешно готовились к ней, собирая вокруг себя союзников. На стороне Франции были Австрия и Пруссия. Союзники России – Великобритания, Швеция и Испания.
Ход военных действий
Война началась 12 июня 1812 года с переправки армии Наполеона через пограничную реку Неман. Русские войска были разделены на три части, поскольку о точном месте перехода границы врагом не было известно. Французские войска перешли ее в районе армии под командованием Барклая-де-Толли. Видя огромное численное превосходство противника и стремясь сохранить свои силы, он приказал отступать. Армиям Барклая-де-Толли и Багратиона удалось соединиться около Смоленска. Там произошло первое сражение в этой войне. Город русским войскам отстоять не удалось, и они продолжили в августе отступление вглубь страны. После неудачи русских войск под Смоленском в борьбу против армии Наполеона вступил народ. Начались активные партизанские действия жителей страны против врага. Партизанское движение оказало огромную поддержку армии в борьбе против французских войск.
В августе главнокомандующим русскими войсками стал генерал М. Кутузов. Он одобрил тактику его предшественников и продолжил организованное отступление армии к Москве. Под Москвой, у селения Бородино, состоялось самое значимое сражение этой войны, полностью развенчавшее миф о непобедимости Наполеона – Бородинское сражение. Силы двух армий к тому времени были почти одинаковы.
По итогам Бородинской битвы ни одна сторона не могла назвать себя победительницей, но французские войска были сильно измотаны. В сентябре, по решению Кутузова, с которым был согласен Александр I, русские войска оставили Москву. Начались морозы, к которым французы не были привычны. Фактически запертая в Москве, армия Наполеона была полностью деморализована. Русские же войска, напротив, отдохнули и получили поддержку продовольствием, оружием и добровольцами.
Наполеон принимает решение об отступлении, которое вскоре перерастает в бегство. Русские войска заставляют французов отступать по полностью разоренной ими же Смоленской дороге. В декабре 1812 года армия под командованием Наполеона окончательно покинула территорию России, и война 1812 года завершилась полной победой русского народа.
Наступним кроком Солона був поділ усього вільного населення Аттики за майновою ознакою на 4 групи.
Становище громадян Аттики відтепер стало визначатися не знатністю походження, а розміром їхнього прибутку. Від нього залежали їхні права й обов'язки.
Громадяни перших двох груп служили в кінноті, зевгіти становили важкоозброєну піхоту. Фети під час війни служили в легкій піхоті або веслували на кораблях.
Зазнало змін управління державою. Найвищим органом влади стали народні збори, у яких брало участь усе чоловіче населення Аттики віком старше ніж 20 років. На народних зборах розглядали найважливіші державні питання: ухвалювали закони, обирали посадових осіб. На державні посади могли обиратися лише представники перших трьох груп- Фети ж мали право лише голосувати на народних зборах. Для кращої роботи зборів було створено Ралу чотирьохсот (від кожного розряду по 100 представників). Вона мала готувати справи для обговорення на народних зборах.
За ареопагом залишалися досить широкі повноваження, зокрема розгляд тяжких злочинів. Голосування за смертними вироками відбувалося вночі, щоб зберегти таємницю. Кожний опускав в урну камінець. Білий - прощення, а чорний - смерть. Якщо камінців було порівну, то від міста Афіни додавався один білий камінець. Новим державним органом, запровадженим Солоном, стала рада суддів. Вона обиралася щороку і складалася з 6000 громадян, що досягли 30-літнього віку.
Розв'яжіть хронологічну задачу. Скільки років тому Сопон заклав основи афінськоі демократії? Яке це було століття, яка його половина ?
Поміркуйте, що мав на увазі Плутарх, коментуючи наслідки реформ Солона: «Заможним завдав він чимало шкоди, бо скасував усі борги, але ще більше обурювалися бідні, бо Сопон не поділив землю, як вони цього воліли».
3. Чим уславили свої імена Пісістрат та Клісфен?
Хоч якими помітними були зміни, започатковані реформами Солона, вони не похитнули могутності знаті. Незабаром Пісістрат проголосив себе захисником демократії та прав бідних громадян і встановив в Афінах тиранію. Пісістрат роздавав землі біднякам, але запровадив для всіх податок, який становив десяту частину врожаю, чим збагатив державну скарбницю. Щоб праця селян Аттики давала більше прибутків, їм було наказано замість пшениці розводити виноградники й маслини. Було вжито заходів для розвитку торгівлі з багатими причорноморськими колоніями.
Розширювали й вирівнювали вузькі криві вулиці міста. Було споруджено водогін, який забезпечив Афіни водою, а стічні труби до позбутися нечистот. За з різних міст архітектори, скульптори й живописці споруджували й прикрашали храми. Було збудовано храм Афіни на Акрополі. За велінням Пісістрата було записано поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея».
У 510 р. до н. є. тиранію в Афінах було повалено. Відбулися народні збори, які надали право провести нову реформу Клісфену. Цю реформу було проведено в 507 р. до н. є. Країну поділили на 10 областей, кожна - з трьох частин (рівнинної, узбережної та гірської).
Замість Ради чотирьохсот було впроваджено Ралу п'ятисот, яка складалася з представників кожної області. Було створено нові урядові органи -колегії: одна з них відала податками, а друга -збройними силами (колегія стратегів). До них на один рік обирали по 10 громадян.
Для боротьби з тиранією та задля збереження демократії Клїсфен запровадив остракізм - голосування на народних зборах черепками з видряпаним іменем людини, яку громадяни вважали небезпечною для держави.
За правління Клісфена було завершено побудову Афінської держави на демократичних засадах. Чому Пісістраіа називають тираном? Чи був Пісістрат жорстоким тираном? Що він зробив для Афін? Чому з ім'ям Клісфена пов'язують завершення армування Афінської держави?
Роздивіться карту на с 123. Де розташовані грецькі області Лаконіка та Мессенія?
4. Як виникла Спарта? Хто і як здійснював у ній державне управління?
У 9 ст. до н. є. на півострові Пелопоннес в області Лаконіка дорійці заснували кілька поселень. Згодом вони остаточно підкорили місцеві ахейські племена. У 7 ст. до н. є. дорійці приєднали до своїх володінь сусідню область Мессенію. Під час двох Мессенських війн і склалося державне утворення, що дістало назву Лакедемон (Спарта).
Підкорене населення за чисельністю в 5-6 разів було більшим за спартанську громаду, тому основним завданням дорінців-спартіатів було збереження панування. Давньогрецькі історики та письменники віддають славу творця спартанських законів легендарному мудрецю танських законів легендарному мудрецю Лікургові. За законами Лікурга спартанський полії: очолювала рада старійшин Із 28 осіб віком понад 60 років. До складу ради належали також двоє царів віком понад ЗО років, які командували армією. Царська влада в Спарті була спадковою, а старійшин вибирали на народних зборах із числа знаті. Рішення старійшин затверджували на народних зборах. Народ міг лише схвалювати або відхиляти пропозиції старійшин і царів. У випадку, якщо народ прийме неправильне рішення, рада старійшин і царі могли відхилити його та розпустити народні збори.
Как же так получилось, что Франция и Россия, которые были связаны дружественными отношениями и являлись союзниками на протяжении многих лет, стали противниками и начали военные действия против друг друга?
Основная причина всех военных конфликтов того времени с участием Франции, в том числе и войны 1812 года, кратко говоря, были связаны с имперскими замашками Наполеона Бонапарта. Пришедший к власти благодаря Великой французской революции, он не скрывал своего желания распространить влияние Французской империи на как можно большее число стран. Огромное честолюбие, великолепные данные полководца и дипломата сделали в короткий срок Наполеона правителем практически всей Европы. Недовольная таким положением вещей, Россия вышла из союза с Францией и примкнула к Англии. Так бывшие союзники стали противниками.
Затем в ходе неудачных войн союзников с войсками Наполеона, Российская империя была вынуждена пойти на мирное соглашение с Францией. Так был подписан Тильзитский мир. Главным его условием было поддержание Россией континентальной блокады Англии, которую Наполеон хотел таким образом ослабить. Власти Российской империи хотели использовать это перемирие как возможность накопления сил, поскольку все понимали необходимость дальнейшей борьбы с Наполеоном.
Но блокада угрожала российской экономике, и тогда русские власти пошли на хитрость. Они стали вести торговлю с нейтральными странами, через которые продолжили торговать с Англией, используя их как посредников. При этом Россия формально не нарушала условий мира с Францией. Та негодовала, но ничего поделать не могла.
Война 1812 года, кратко о причинах
Причин, по которым стало возможно ведение военных действий непосредственно между Францией и Россией, было немало:
1. Невыполнение Россией условий Тильзитского мирного договора;
2. Отказ выдать замуж за императора Франции сначала сестры Александра I Екатерины, а затем Анны;
3. Франция нарушала договоренности Тильзитского мира, продолжая оккупацию Пруссии.
К 1812 году война стала неизбежной очевидностью для обеих стран. И Франция, и Россия спешно готовились к ней, собирая вокруг себя союзников. На стороне Франции были Австрия и Пруссия. Союзники России – Великобритания, Швеция и Испания.
Ход военных действий
Война началась 12 июня 1812 года с переправки армии Наполеона через пограничную реку Неман. Русские войска были разделены на три части, поскольку о точном месте перехода границы врагом не было известно. Французские войска перешли ее в районе армии под командованием Барклая-де-Толли. Видя огромное численное превосходство противника и стремясь сохранить свои силы, он приказал отступать. Армиям Барклая-де-Толли и Багратиона удалось соединиться около Смоленска. Там произошло первое сражение в этой войне. Город русским войскам отстоять не удалось, и они продолжили в августе отступление вглубь страны.
После неудачи русских войск под Смоленском в борьбу против армии Наполеона вступил народ. Начались активные партизанские действия жителей страны против врага. Партизанское движение оказало огромную поддержку армии в борьбе против французских войск.
В августе главнокомандующим русскими войсками стал генерал М. Кутузов. Он одобрил тактику его предшественников и продолжил организованное отступление армии к Москве.
Под Москвой, у селения Бородино, состоялось самое значимое сражение этой войны, полностью развенчавшее миф о непобедимости Наполеона – Бородинское сражение. Силы двух армий к тому времени были почти одинаковы.
По итогам Бородинской битвы ни одна сторона не могла назвать себя победительницей, но французские войска были сильно измотаны.
В сентябре, по решению Кутузова, с которым был согласен Александр I, русские войска оставили Москву. Начались морозы, к которым французы не были привычны. Фактически запертая в Москве, армия Наполеона была полностью деморализована. Русские же войска, напротив, отдохнули и получили поддержку продовольствием, оружием и добровольцами.
Наполеон принимает решение об отступлении, которое вскоре перерастает в бегство. Русские войска заставляют французов отступать по полностью разоренной ими же Смоленской дороге.
В декабре 1812 года армия под командованием Наполеона окончательно покинула территорию России, и война 1812 года завершилась полной победой русского народа.