Опираясь на текст и собственные знания, определите основные направления
демографической политики РК.
В Стратегии «Казахстан – 2050: новый политический курс состоявшегося
государства» Главой государства Н.А. Назарбаевым были озвучены 10 глобальных
вызовов ХХI в., которые необходимо учитывать для дальнейшего успешного развития.
Одним из таких вызовов служит глобальный демографический дисбаланс. Казахстан
имеет большие возможности сохранить человеческий потенциал. РК обладает
относительно молодым населением, средний возраст казахстанцев составляет 31,7 года,
при этом средний возраст мужчин – 30 лет, женщин – 33,2 года. Следовательно, в
современных условиях изучение вопросов демографического развития Казахстана
приобретает высокую значимость.
Вывод:
Ві́кінги (від давньоскан. vikingr, «пірат»[1]) — у VIII—XI століттях воїни-мореплавці зі Скандинавії[1]. Справили значний вплив на хід європейської історії[1]. Займалися розбоєм і торгівлею в Європі, Західній Азії та Північній Африці. Протягом IX—XI століть колонізували значні регіони Європи[1]: Східну Англію, Нормандію, Ісландію, Фарерські та Шетландські острови, Сицилію, Русь тощо. Складалися, переважно, з данців, норвежців і шведів[1]. Первісно сповідували скандинавське язичництво[1]; протягом Х—ХІ століть навернулися до християнства. Через тогочасне перенаселення Скандинавії й відносну беззахисність сусідів здійснювали часті грабіжницькі рейди[1]. На морі й річках використовували довгі вітрильні човни дракари[1]. Нападали і плюндрували міста і поселення, розташовані в прибережній зоні[1]. Очолювалися ватажками-землевласниками або головами родів[1]. У вільний від походів час займалися землеробством[1] і торгівлею. Розвинули Дніпровський і Волзький торгові шляхи. Першими з європейців середньовіччя досягли Гренландії і Північної Америки[1]. Епос вікінгів зберігся у сагах. Період їхньої експансії у 793—1066 роках називають в історіографії епохою вікінгів. Також — нормани, дани, варанги, варяги.
Объяснение:
Руська правда — найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Русі і суміжних слов'янських народів.
Оригіналу Руської правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з ХІІІ—XVIII ст. Досі відкрито їх більше 100. Історія постання Руської правди та її списків, що їх поділяють на три редакції (коротку, широку і скорочену), ще досі не є повністю досліджена. Руську правду (коротку редакцію) відкрив В. М. Татищев 1738 в тексті Новгородського літопису, написаного у 1440-их роках, надрукував її А. Шлецер (1767). Згодом відкрито декілька списків короткої Руської Правди, найстарішими з яких є Академічний і Археографічний, обидва з того самого часу. Серед сотні списків широкої Руської правди найстарішими є Синодальний (збережений у тексті Кормчої книги з 1282) та Троїцький (віднайдений у тексті правничого збірника «Мірило Праведне», списаного у другій половині 14 ст.). Широку Руську правду вперше опублікував 1792 І. Болтин. Від цих двох основних списків Руської правди дещо відрізняються списки середньої Руської правди (відомі з тексту Кормчої Книги з 17 ст.), яка, на думку більшості дослідників, була лише скороченням широкої редакції (М. Максимейко, О. Зимін); і походить з 15—17 ст. (М. Тихомиров й ін. відносять середні до другої половини 12 ст. й уважають її за основу для широкої редакції)
Объяснение: