Определите 3 верных утверждения об особенностях социальной структуры Индии в период британской колонизации *
Промышленная революция в Индии привела к росту числа индийских капиталистов
Индийские крестьяне были независимы от колониальных властей
Образованная часть населения (интеллигенция) искала пути совместного развития идей западного гуманизма
Происходит социальное расслоение индийского общества
В Индии отсутствовали религиозные и этнические разногласия
На протяжении XV — XVII столетий одной из болезненных проблем внутренней жизни была проблема отношений царя (князя) и боярства, позднее — царя, боярства и дворянства.
Объяснение:
Бояре обычно стремились к уменьшению царской власти и требовали дополнительных привилегий себе. Часто бояре являлись инициаторами и виновниками интриг и смут, поскольку это был шанс укрепить положение своего рода в обход других родов. Таким образом, бояре представляли собой угрозу для царской власти и единства страны.
Дворяне — сословие подданных, которые находятся на службе государства и получают за это вознаграждение. В отличие от бояр, дворяне были обязаны царю, были ему преданы и были заинтересованы в царе и укреплении царской власти.
Лівобере́жна Україна — найменування частини України на лівому березі Дніпра у складі Російської імперії в другій половині 17 — 18 століть, після Андрусівського перемир'я між Московським царством й Річчю Посполитою (1667 року). Називалася також Гетьманщиною[1].
До історичного регіону Лівобережної України входили території Чернігівської, Полтавської, лівобережної частини Київської й Черкаської областей, Київ з невеликим районом довкола нього на Правобережжі, а також північна частина Дніпропетровської області.
На Лівобережній Україні існувала автономна влада, засади якої склалися під час Визвольної війни українського народу (1648–1654) під проводом Богдана Хмельницького. Головою управління був гетьман, який формально вибирався на генеральній військовій раді. З адміністративної точки зору Лівобережна Україна поділялася на полки (10) і сотні, на чолі яких стояли полковники й сотники. Формально ці посади також були виборними, але фактично їх займали представники козацької старшини, що призначалися гетьманом з наступним затвердженням царським указом.
В 1722–1734 роках тимчасово, а в 1764 році остаточно гетьманське управління було ліквідоване, а його функції передані Малоросійській колегії. В період 1764-1783 років козацький устрій був поступово інкорпорований до РІА. Обмежена автономія Лівобережної України зберігалася до 1781 року, коли вона була розділена на Чернігівське, Новгород-Сіверське й Київське намісництва; в 1796 році стала називатися Малоросійською губернією, розділеною в 1802 на Чернігівську й Полтавську губернії які входили до Малоросійського генерал-губернаторства