Нельзя категорически утверждать, что в Европе раннего Средневековья не было городов. Города были, но не играли экономической роли, присущей средневековому городу, не сложился еще тот экономический мир, который противопоставил город морю феодальных сеньорий. Античные города, вернее, то, что от них осталось, становились резиденциями епископов, королей и их наместников. Естественно, такие города приобретали функции административных центров. В других случаях таким административным центром становилось крупное варварское поселение, резиденция военного вождя племени.
При короле, епископе или королевском наместнике существовал двор, люди, на которых он опирался в осуществлении своих властных функций. Здесь же находился центр вооруженных сил, постоянный боевой отряд. Этим людям нужны были продовольствие, одежда, вооружение, поэтому в городе действовали ремесленники, обслуживавшие эту верхушку общества. Продовольствие же поступало в город не в обмен на ремесленные изделия, а в виде ренты и государственных налогов, так же как сеньору — с его крестьян. Ремесленными изделиями в условиях господства натурального хозяйства деревня обеспечивала себя сама. Город, таким образом, пока не был центром ремесла и торговли для определенной территории. И говоря о рождении средневекового города, мы имеем в виду его становление именно как центра ремесла и торговли и связанного с этими функциями особого городского общества со своими порядками, отличными от деревенских.
Основной причиной становления и быстрого роста таких городов стало отделение ремесла от земледелия. С одной стороны, развитие ремесла шло по пути его специализации. Раньше деревенский кузнец был мастером на все руки: подковывал лошадей, делал серпы, ножи и даже оружие для дружины феодала. Ему хватало работы в феоде. Но теперь появляются мастера-оружейники, которые не будут подковывать лошадей, мастера по изготовлению доспехов, которые не умеют делать мечи, и этим «узким специалистам» уже не хватает работы в феоде. Им нужен рынок.
Розвиток освіти у добу козаччини та в період Київської Русі
Доба Великокняжої України-Русі. Доба козаччини. Підручники та посібники в Україні. Розвиток науки. Видатні наукові діячі
Україна має давні традиції освіти. Ще Князь Київський Володимир Великий, за словами літописця “почав брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.
Порядок навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі йшло читання прози і поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично необхідні для лічби. Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма.
Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Так відомо, що 900 р. тому Нестор-Літописець здійснив подорож до Володимира-Волинського з метою “смотрєнія ради училищ і поставлення вчителів.
Основою вищої науки була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латині та німецької мови. Київський митрополит (1147-54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою[1]. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В “Повісті минулих літ” говориться: “Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості... Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина... В книгах - світло мудрості В 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека - Бібліотека Софійського Собору або за іншою назвою - Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг[4]. Як встановлено, більшість з них була церковними, богослужебними. Поряд з ними в Русі-Україні поширювалися трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані й в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого.
Нельзя категорически утверждать, что в Европе раннего Средневековья не было городов. Города были, но не играли экономической роли, присущей средневековому городу, не сложился еще тот экономический мир, который противопоставил город морю феодальных сеньорий. Античные города, вернее, то, что от них осталось, становились резиденциями епископов, королей и их наместников. Естественно, такие города приобретали функции административных центров. В других случаях таким административным центром становилось крупное варварское поселение, резиденция военного вождя племени.
При короле, епископе или королевском наместнике существовал двор, люди, на которых он опирался в осуществлении своих властных функций. Здесь же находился центр вооруженных сил, постоянный боевой отряд. Этим людям нужны были продовольствие, одежда, вооружение, поэтому в городе действовали ремесленники, обслуживавшие эту верхушку общества. Продовольствие же поступало в город не в обмен на ремесленные изделия, а в виде ренты и государственных налогов, так же как сеньору — с его крестьян. Ремесленными изделиями в условиях господства натурального хозяйства деревня обеспечивала себя сама. Город, таким образом, пока не был центром ремесла и торговли для определенной территории. И говоря о рождении средневекового города, мы имеем в виду его становление именно как центра ремесла и торговли и связанного с этими функциями особого городского общества со своими порядками, отличными от деревенских.
Основной причиной становления и быстрого роста таких городов стало отделение ремесла от земледелия. С одной стороны, развитие ремесла шло по пути его специализации. Раньше деревенский кузнец был мастером на все руки: подковывал лошадей, делал серпы, ножи и даже оружие для дружины феодала. Ему хватало работы в феоде. Но теперь появляются мастера-оружейники, которые не будут подковывать лошадей, мастера по изготовлению доспехов, которые не умеют делать мечи, и этим «узким специалистам» уже не хватает работы в феоде. Им нужен рынок.
Объяснение:
Самое что не наесть краткое
Розвиток освіти у добу козаччини та в період Київської Русі
Доба Великокняжої України-Русі. Доба козаччини. Підручники та посібники в Україні. Розвиток науки. Видатні наукові діячі
Україна має давні традиції освіти. Ще Князь Київський Володимир Великий, за словами літописця “почав брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.
Порядок навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі йшло читання прози і поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично необхідні для лічби. Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма.
Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Так відомо, що 900 р. тому Нестор-Літописець здійснив подорож до Володимира-Волинського з метою “смотрєнія ради училищ і поставлення вчителів.
Основою вищої науки була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латині та німецької мови. Київський митрополит (1147-54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою[1]. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В “Повісті минулих літ” говориться: “Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості... Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина... В книгах - світло мудрості В 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека - Бібліотека Софійського Собору або за іншою назвою - Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг[4]. Як встановлено, більшість з них була церковними, богослужебними. Поряд з ними в Русі-Україні поширювалися трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані й в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого.