1 Конкретна дата введення Магдебурзького права у Києві не відома. Однак більшість істориків та юристів пов'язують її з грамотою великого князя литовського Олександра від 1494 р. З цього документа вбачається, що Олександр підтвердив киянам права, надані останнім його батьком, і гарантував "збереження міського права... по лавному. як було за великого князя Вітовта". І хоча у грамоті термін "Магдебурзьке право" не вживається (його, очевидно, замінено поняттям "містке право"). Великий князь через п'ять років (1499 р.) у зверненні до київського війта нагадав киянам: "Есмо дали вам право немськоє".
Про який конкретно нормативно-правовий документ ("лист доброй пам'яті отца иашего..") йшлося у рескрипті князя Олександра, коли саме його видано і у зв'язку з чим? Ці питання віддавна цікавили юристів та істориків України, Польщі та Литви. Сьогодні вже можна з'ясувати цю прогалину нашої минувшини. Йдеться, поза сумнівом, про "Жалувальну грамоту" короля Польського і великого князя Литовського Казимира від 2 травня 1457 р., адресовану литовському, руському та жмудському духовенству, шляхті, рицарству, боярам і местичам (княжим намісникам). Але ж на той час найбільші міста і торговельні центри Польщі (Краків, Варшава, Гдансь, Торунь та ін.) королівськими рескриптами вже отримали Магдебурзьке право і користувалися всіма привілеями, які воно надавало місцевим магістратам, купецтву та шляхті. І саме ці мотиви, які фактично надавали Києву магдебурзькі привілеї, знаходимо у Казимировій грамоті 1457 р.: володар зобов'язується "...не казнити ни именьи, а ни ленязьми, ни нятством, ни її кровью"; проголошує європейську модель відкритого судочинства "очі-в-очі"; запевняє, що надалі кримінальну відповідальність нестиме лише безпосередній "винуватець". На відміну від норм середньовічного права, вже каратися не будуть.
Деякі вчені вважають, що на територію нинішньої України Магдебурзьке право прийшло в 1356 р., коли їм був наділений Львів. В 1374 р. до нього приєднався Кам'янець, в 1432 р. - Луцьк, а в 1497 р. - Київ. У нинішній столиці України з'явилися колонії греків, вірменів, генуезців, мали свої торговельні представництва (двори) турецькі, польські й московські купці. На центральний щорічний ярмарок збиралися 10-15 тис. купців.
Серед пам'ятників правової культури України значне місце займають збірники магдебурзького права, що діяли в містах, які звільнялися від керування й суду феодала й користувалися правом самоврядування (виникло в місті Магдебурзі). Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі. Опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів.
Українські міста одержували магдебурзьке право від литовських князів, польських королів, російських царів, а також українських гетьманів. Першим це право на Україні одержали міста: Санок (1339р.), що був у Галицько-Волинському князівстві; Львів (1356 р.); Київ (протягом 1494-1497 р.); Станіслав (1663 р.), нині Івано-Франківськ. Пізніше магдебурзьке право одержало більшість міст України: Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Козелець, Лубни, Полтава, Чернігів й ін.
Фактичне застосування магдебурзького права в Україні припинилося після поширення в ній в 1783 р. "Установи для керування губернією Всеросійської імперії" 1775 р. і створення загальноросійської судової системи. Указом 1831 р. Микола І скасував магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р. у містах Західної України, які після першого розділу Польщі в 1772 р. відійшли до Австрії, застосування магдебурзького права було припинено в 1786 р.
В XVІІ ст. поряд з місцевим звичаєвим правом, польсько-литовським законодавством і магдебурзьким правом з'явився документ, що підтверджує політичну й правову автономію України в складі Російської держави. До складу цього документа ввійшли: Березневі статті (Переяслівські договори або Договір Богдана Хмельницького) 14 березня 1654 р., зазначені до них статті Богдана Хмельницького (статті Війська Запорізького) 21 березня 1654 р., подані росіянинові паную, і царські укази до них.
Испания официально не участвовала во Второй мировой войне. Несмотря на идеологическую близость, в частности, разделение антикоммунизма и антисоветизма держав Оси, испанский каудильо генерал Франсиско Франко был против непосредственного участия страны в войне. В знак признания , полученной от Германии и Италии во время гражданской войны в Испании, режим Франко оказывал им материальную и военную поддержку, в том числе разрешив добровольцам воевать против СССР.
В начале Второй мировой войны Германия планировала захватить британский Гибралтар, занимавший стратегическую позицию над Гибралтарским проливом, соединяющим Средиземное море с Атлантическим океаном. Для этого Генштаб запланировал на 1940—1941 годы проведение операции «Феликс», во время которой немецкие войска должны были штурмовать Гибралтар с суши, с территории Испании. Испания отвергла предложение Гитлера захватить британский Гибралтар. Франко опасался вступать в войну на стороне стран Оси, понимая, что его вооружённые силы не смогут защитить Канарские острова и испанское Марокко от британского нападения. Позже Франко даже разместил полевые армии в Пиренеях, опасаясь возможной немецкой оккупации Иберийского полуострова.
ЩЕЛКНИТЕ 5 ЗВЕЗД ответ:
1 Конкретна дата введення Магдебурзького права у Києві не відома. Однак більшість істориків та юристів пов'язують її з грамотою великого князя литовського Олександра від 1494 р. З цього документа вбачається, що Олександр підтвердив киянам права, надані останнім його батьком, і гарантував "збереження міського права... по лавному. як було за великого князя Вітовта". І хоча у грамоті термін "Магдебурзьке право" не вживається (його, очевидно, замінено поняттям "містке право"). Великий князь через п'ять років (1499 р.) у зверненні до київського війта нагадав киянам: "Есмо дали вам право немськоє".
Про який конкретно нормативно-правовий документ ("лист доброй пам'яті отца иашего..") йшлося у рескрипті князя Олександра, коли саме його видано і у зв'язку з чим? Ці питання віддавна цікавили юристів та істориків України, Польщі та Литви. Сьогодні вже можна з'ясувати цю прогалину нашої минувшини. Йдеться, поза сумнівом, про "Жалувальну грамоту" короля Польського і великого князя Литовського Казимира від 2 травня 1457 р., адресовану литовському, руському та жмудському духовенству, шляхті, рицарству, боярам і местичам (княжим намісникам). Але ж на той час найбільші міста і торговельні центри Польщі (Краків, Варшава, Гдансь, Торунь та ін.) королівськими рескриптами вже отримали Магдебурзьке право і користувалися всіма привілеями, які воно надавало місцевим магістратам, купецтву та шляхті. І саме ці мотиви, які фактично надавали Києву магдебурзькі привілеї, знаходимо у Казимировій грамоті 1457 р.: володар зобов'язується "...не казнити ни именьи, а ни ленязьми, ни нятством, ни її кровью"; проголошує європейську модель відкритого судочинства "очі-в-очі"; запевняє, що надалі кримінальну відповідальність нестиме лише безпосередній "винуватець". На відміну від норм середньовічного права, вже каратися не будуть.
Деякі вчені вважають, що на територію нинішньої України Магдебурзьке право прийшло в 1356 р., коли їм був наділений Львів. В 1374 р. до нього приєднався Кам'янець, в 1432 р. - Луцьк, а в 1497 р. - Київ. У нинішній столиці України з'явилися колонії греків, вірменів, генуезців, мали свої торговельні представництва (двори) турецькі, польські й московські купці. На центральний щорічний ярмарок збиралися 10-15 тис. купців.
Серед пам'ятників правової культури України значне місце займають збірники магдебурзького права, що діяли в містах, які звільнялися від керування й суду феодала й користувалися правом самоврядування (виникло в місті Магдебурзі). Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі. Опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів.
Українські міста одержували магдебурзьке право від литовських князів, польських королів, російських царів, а також українських гетьманів. Першим це право на Україні одержали міста: Санок (1339р.), що був у Галицько-Волинському князівстві; Львів (1356 р.); Київ (протягом 1494-1497 р.); Станіслав (1663 р.), нині Івано-Франківськ. Пізніше магдебурзьке право одержало більшість міст України: Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Козелець, Лубни, Полтава, Чернігів й ін.
Фактичне застосування магдебурзького права в Україні припинилося після поширення в ній в 1783 р. "Установи для керування губернією Всеросійської імперії" 1775 р. і створення загальноросійської судової системи. Указом 1831 р. Микола І скасував магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р. у містах Західної України, які після першого розділу Польщі в 1772 р. відійшли до Австрії, застосування магдебурзького права було припинено в 1786 р.
В XVІІ ст. поряд з місцевим звичаєвим правом, польсько-литовським законодавством і магдебурзьким правом з'явився документ, що підтверджує політичну й правову автономію України в складі Російської держави. До складу цього документа ввійшли: Березневі статті (Переяслівські договори або Договір Богдана Хмельницького) 14 березня 1654 р., зазначені до них статті Богдана Хмельницького (статті Війська Запорізького) 21 березня 1654 р., подані росіянинові паную, і царські укази до них.
2 так виплила
Испания официально не участвовала во Второй мировой войне. Несмотря на идеологическую близость, в частности, разделение антикоммунизма и антисоветизма держав Оси, испанский каудильо генерал Франсиско Франко был против непосредственного участия страны в войне. В знак признания , полученной от Германии и Италии во время гражданской войны в Испании, режим Франко оказывал им материальную и военную поддержку, в том числе разрешив добровольцам воевать против СССР.
В начале Второй мировой войны Германия планировала захватить британский Гибралтар, занимавший стратегическую позицию над Гибралтарским проливом, соединяющим Средиземное море с Атлантическим океаном. Для этого Генштаб запланировал на 1940—1941 годы проведение операции «Феликс», во время которой немецкие войска должны были штурмовать Гибралтар с суши, с территории Испании. Испания отвергла предложение Гитлера захватить британский Гибралтар. Франко опасался вступать в войну на стороне стран Оси, понимая, что его вооружённые силы не смогут защитить Канарские острова и испанское Марокко от британского нападения. Позже Франко даже разместил полевые армии в Пиренеях, опасаясь возможной немецкой оккупации Иберийского полуострова.