История Константино́поля охватывает период от освящения в 330 году города, ставшего новой столицей Римской империи, до его захвата османами в 1453 году.
Построенный фактически заново на месте античного Виза́нтия, благодаря гигантским по масштабам тех времён строительным работам, стремительному росту населения, развитию торговли и ремёсел, столичному статусу и усилиям первых римских императоров Константинополь за полвека превратился в один из крупнейших городов Европы и Ближнего Востока. Богатому и процветающему «мегаполису средневековья» была уготована роль крупнейшего политического, культурного и экономического центра обширной империи, правда, стремившейся к закату. После падения в V векеРима Константинополь стал столицей просуществовавшей около десяти веков Восточной Римской империи[комм. 1], которая старалась сохранить приверженность римским и эллинистическим традициям. История Константинополя византийской эпохи была наполнена бурными политическими событиями — народными восстаниями и дворцовыми интригами, убийствами императоров и сменами правящих династий, многомесячными осадами и походами против могущественных западных и восточных соседей. На протяжении многих веков (вплоть до XIII века) Константинополь был крупнейшим центром блестящей культуры и учёности в средневековой Европе, значительно опережая другие мировые столицы по уровню образованности, активности духовной жизни и развитию материальной культуры.
Одной из самых характерных черт политической жизни Константинополя была постоянная борьба за власть между различными группировками аристократии, армии, купечества и духовенства. Элита столицы была крайне нестабильной и разношёрстной группой, так как доступ в правящую верхушку Византии был открыт выходцам из всех социальных слоёв общества. Многие столичные вельможи не только не стыдились своего простолюдинского или провинциального происхождения, но даже гордились тем, что смогли пробиться на вершину власти из самых низов общества. Мало того, даже императорский престол в результате дворцового заговора, любовной интриги, удачной женитьбы, мятежа армии или горожан мог занять выходец из народа. Примеров тому в византийской истории было немало, императорами волею судеб становились даже простые солдаты, дослужившиеся до военачальников среднего ранга, мясник или крестьянин, занимавшийся позже объездом лошадей и кулачными боями. В Константинополе особенно ярко ощущался контраст между бедностью городских низов и богатством аристократии, императорского двора и духовенства. Город заслуженно называли «главным центром роскоши и нищеты на всём Востоке и Западе».
Захват турками Константинополя в мае 1453 года знаменовал собой окончательное крушение Византии и превращение Османской империи в одно из самых могущественных государств мира. Падение Константинополя произвело огромное впечатление на современников, вызвав шок по всей христианской Европе и ликование при дворах Каира, Туниса и Гранады. Кроме того, уничтожение величайших культурных ценностей некогда процветавшего города нанесло непоправимый ущерб всей европейской культуре. В Европе образ турок стал после этого синонимом всего жестокого и чуждого христианству.
Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.
История Константино́поля охватывает период от освящения в 330 году города, ставшего новой столицей Римской империи, до его захвата османами в 1453 году.
Построенный фактически заново на месте античного Виза́нтия, благодаря гигантским по масштабам тех времён строительным работам, стремительному росту населения, развитию торговли и ремёсел, столичному статусу и усилиям первых римских императоров Константинополь за полвека превратился в один из крупнейших городов Европы и Ближнего Востока. Богатому и процветающему «мегаполису средневековья» была уготована роль крупнейшего политического, культурного и экономического центра обширной империи, правда, стремившейся к закату. После падения в V векеРима Константинополь стал столицей просуществовавшей около десяти веков Восточной Римской империи[комм. 1], которая старалась сохранить приверженность римским и эллинистическим традициям. История Константинополя византийской эпохи была наполнена бурными политическими событиями — народными восстаниями и дворцовыми интригами, убийствами императоров и сменами правящих династий, многомесячными осадами и походами против могущественных западных и восточных соседей. На протяжении многих веков (вплоть до XIII века) Константинополь был крупнейшим центром блестящей культуры и учёности в средневековой Европе, значительно опережая другие мировые столицы по уровню образованности, активности духовной жизни и развитию материальной культуры.
Одной из самых характерных черт политической жизни Константинополя была постоянная борьба за власть между различными группировками аристократии, армии, купечества и духовенства. Элита столицы была крайне нестабильной и разношёрстной группой, так как доступ в правящую верхушку Византии был открыт выходцам из всех социальных слоёв общества. Многие столичные вельможи не только не стыдились своего простолюдинского или провинциального происхождения, но даже гордились тем, что смогли пробиться на вершину власти из самых низов общества. Мало того, даже императорский престол в результате дворцового заговора, любовной интриги, удачной женитьбы, мятежа армии или горожан мог занять выходец из народа. Примеров тому в византийской истории было немало, императорами волею судеб становились даже простые солдаты, дослужившиеся до военачальников среднего ранга, мясник или крестьянин, занимавшийся позже объездом лошадей и кулачными боями. В Константинополе особенно ярко ощущался контраст между бедностью городских низов и богатством аристократии, императорского двора и духовенства. Город заслуженно называли «главным центром роскоши и нищеты на всём Востоке и Западе».
Захват турками Константинополя в мае 1453 года знаменовал собой окончательное крушение Византии и превращение Османской империи в одно из самых могущественных государств мира. Падение Константинополя произвело огромное впечатление на современников, вызвав шок по всей христианской Европе и ликование при дворах Каира, Туниса и Гранады. Кроме того, уничтожение величайших культурных ценностей некогда процветавшего города нанесло непоправимый ущерб всей европейской культуре. В Европе образ турок стал после этого синонимом всего жестокого и чуждого христианству.
Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.