другій половині ХІІІ ст. знову спалахнули феодальні усобиці. Великокнязівська влада володимирських князів значно послабшала. На периферії Північно-Східної Русі сформувалися нові князівства, передусім Московське і Тверське.
Основною причиною успіху зовнішньополітичних дій московських великих князів стало відновлення рівня розвитку господарства, що побутував до монголо-татарського іга. Вагомим стимулом до створення єдиної держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.
Традиційно виділяють три об'єднувальних етапи:
кінець XIII - 80-ті рр. XIV ст.;
80-ті рр. XIV ст. - 1462 р.;
1462-1533 рр.
Перший етап об'єднання - кінець XIII - 80-ті рр. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнулася боротьба за велике володимирське княжіння між Рязанським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби повинне було вирішатись питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських земель. Наприкінці XIII ст. значними перевагами в господарському розвитку, а отже, і реальними можливостями стати таким центром володіло Тверське князівство. Однак незабаром у нього з'являються суперники, насамперед Московське князівство.
Московські великі князі майже всі без винятку уміли поєднувати позірну покірність з відчайдушно сміливими, зухвалими, але таємними діями, спрямованими на підрив своїх потенційних противників: Тверського або Рязанського князівств, Новгородської республіки або Орди.
Звичайні для доби середньовіччя політична виверткість, зрада союзників, а також готовність піти на приниження, уявні виявлення покірності і вірності сформували зрештою психологію підступності і лицемірства як основну рису тодішніх умілих дипломатів, якими і були московські князі.
Фундатор династії московських князів молодший син Олександра Невського Данило (1276-1303) не міг розраховувати на володимирський стіл за правом старшинства. Як далекоглядний політик, він вважав за краще розширити свої удільні володіння: 1301 р. Данило Олександрович відвоював Коломну у Рязанського князівства, 1303 р. - Можайськ у Смоленського.
Так московському князеві підпорядковувалася територія за течією Москви-ріки - важливого торговельного шляху. Посилило позиції Московського князівства і мирне приєднання багатого Переяславського уділу.
Ставши московським князем після смерті свого батька, Юрій Данилович повів боротьбу з Твер'ю за великокнязівський володимирський стіл, а фактично - за політичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій виступали золотоординські правителі.
1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра загинув Юрій Данилович, і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Калита. Він не тільки одержав 1328 р. ярлик на велике княжіння, а й надовго вивів Твер з боротьби за нього, завдавши за до ординського загону удар своєму головному суперникові.
Правління Івана Калити
Правління Івана Калити (1325-1340) відіграло особливу роль у посиленні влади московських князів. Він був першим з російських князів, хто отримав право збирати з усіх російських земель ординську данину і відправляти її в Орду. Він зумів установити союз московської великокнязівської влади з Церквою. Переселення двох митрополитів Київських: українця Кирила і грека Максима спочатку до Владимира-на-Клязьмі, а потім митрополита Київського - українця Петра - до Москви відіграло велику роль в утворенні єдиної держави.
Іван Калита розширював московські володіння різними військовою силою він підкорив Ростовське князівство, купував ярлики на окремі землі - Галич, Углич, Білоозеро. Йому вдалося зміцнити вплив Москви в Новгороді. Іван І також купував у інших князівствах окремі села, що ставали потім опорними пунктами в об'єднанні земель навколо Москви. Іван Калита утверджував могутність і право Московського князівства бути центром об'єднання російських земель, по суті, за підтримки Орди, якій справно виплачував данину. Він заклав основи такої політики в боротьбі зі своїми противниками, що робила московських князів провідниками жорсткого, деспотичного варіанта централізації.
Продовжувачами політики Івана Калити стали його сини - Семен Гордий та Іван II Красний. Після Івана II московським князем став 9-літній Дмитро Іванович (1359-1389). Водночас ярлик на велике княжіння отримав від золотоординського хана суздальсько-нижньогородський князь Дмитро Костянтинович. Розгорнулася гостра боротьба між ним і московським боярством, яке підтримував митрополит Олексій (останній, фактично очолював московський уряд). 1363 р. Москва здобула остаточну перемогу.
другій половині ХІІІ ст. знову спалахнули феодальні усобиці. Великокнязівська влада володимирських князів значно послабшала. На периферії Північно-Східної Русі сформувалися нові князівства, передусім Московське і Тверське.
Основною причиною успіху зовнішньополітичних дій московських великих князів стало відновлення рівня розвитку господарства, що побутував до монголо-татарського іга. Вагомим стимулом до створення єдиної держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.
Традиційно виділяють три об'єднувальних етапи:
кінець XIII - 80-ті рр. XIV ст.;
80-ті рр. XIV ст. - 1462 р.;
1462-1533 рр.
Перший етап об'єднання - кінець XIII - 80-ті рр. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнулася боротьба за велике володимирське княжіння між Рязанським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби повинне було вирішатись питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських земель. Наприкінці XIII ст. значними перевагами в господарському розвитку, а отже, і реальними можливостями стати таким центром володіло Тверське князівство. Однак незабаром у нього з'являються суперники, насамперед Московське князівство.
Московські великі князі майже всі без винятку уміли поєднувати позірну покірність з відчайдушно сміливими, зухвалими, але таємними діями, спрямованими на підрив своїх потенційних противників: Тверського або Рязанського князівств, Новгородської республіки або Орди.
Звичайні для доби середньовіччя політична виверткість, зрада союзників, а також готовність піти на приниження, уявні виявлення покірності і вірності сформували зрештою психологію підступності і лицемірства як основну рису тодішніх умілих дипломатів, якими і були московські князі.
Фундатор династії московських князів молодший син Олександра Невського Данило (1276-1303) не міг розраховувати на володимирський стіл за правом старшинства. Як далекоглядний політик, він вважав за краще розширити свої удільні володіння: 1301 р. Данило Олександрович відвоював Коломну у Рязанського князівства, 1303 р. - Можайськ у Смоленського.
Так московському князеві підпорядковувалася територія за течією Москви-ріки - важливого торговельного шляху. Посилило позиції Московського князівства і мирне приєднання багатого Переяславського уділу.
Ставши московським князем після смерті свого батька, Юрій Данилович повів боротьбу з Твер'ю за великокнязівський володимирський стіл, а фактично - за політичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій виступали золотоординські правителі.
1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра загинув Юрій Данилович, і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Калита. Він не тільки одержав 1328 р. ярлик на велике княжіння, а й надовго вивів Твер з боротьби за нього, завдавши за до ординського загону удар своєму головному суперникові.
Правління Івана Калити
Правління Івана Калити (1325-1340) відіграло особливу роль у посиленні влади московських князів. Він був першим з російських князів, хто отримав право збирати з усіх російських земель ординську данину і відправляти її в Орду. Він зумів установити союз московської великокнязівської влади з Церквою. Переселення двох митрополитів Київських: українця Кирила і грека Максима спочатку до Владимира-на-Клязьмі, а потім митрополита Київського - українця Петра - до Москви відіграло велику роль в утворенні єдиної держави.
Іван Калита розширював московські володіння різними військовою силою він підкорив Ростовське князівство, купував ярлики на окремі землі - Галич, Углич, Білоозеро. Йому вдалося зміцнити вплив Москви в Новгороді. Іван І також купував у інших князівствах окремі села, що ставали потім опорними пунктами в об'єднанні земель навколо Москви. Іван Калита утверджував могутність і право Московського князівства бути центром об'єднання російських земель, по суті, за підтримки Орди, якій справно виплачував данину. Він заклав основи такої політики в боротьбі зі своїми противниками, що робила московських князів провідниками жорсткого, деспотичного варіанта централізації.
Продовжувачами політики Івана Калити стали його сини - Семен Гордий та Іван II Красний. Після Івана II московським князем став 9-літній Дмитро Іванович (1359-1389). Водночас ярлик на велике княжіння отримав від золотоординського хана суздальсько-нижньогородський князь Дмитро Костянтинович. Розгорнулася гостра боротьба між ним і московським боярством, яке підтримував митрополит Олексій (останній, фактично очолював московський уряд). 1363 р. Москва здобула остаточну перемогу.