Александр Ярославович Невский (* 1221, по другим данным 1228-1230, Переславль-Залесский - † 14 ноября 1263, Городец) - князь новгородский (1236-1240, 1241-1252, 1257-1259), вассал Золотой Орды, за ярлыком хана которой формально - князь киевский (1249-1263), князь псковский (1242-1242). С 1243-го в вассальной зависимости от золотоордынских ханов занимал должность князя в Великом Новгороде и великого князя владимирского з1249.
Сын Ярослава III Всеволодовича, правнук Юрия Долгорукого (династия суздальских Юрьевичей ).
Приемный сын хана Батыя, анд (собрат) Сартаку, сына Батыя. Прославился как покоритель Руси дляЗолотои Орды и как участник битвы на Неве (хотя ряд историков считает, что он в ней не участвовал, поскольку был слишком юным уничтожению вечевой строй в Новгородской Руси. На 1262-1265 годы приходится последние упоминания о вече на северо-востоке.
Значение лица Александра Невского преувеличенное и используется в пропагандистских целях еще со времен Петра Первого (концепция противостояния Восток-Запад).
Провозглашенный святым Русской православной церковью.
Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр.
У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди.
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори.
З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами.
2. Найбільша загроза:
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії.
3. Докази упередженості:
Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира.
Сын Ярослава III Всеволодовича, правнук Юрия Долгорукого (династия суздальских Юрьевичей ).
Приемный сын хана Батыя, анд (собрат) Сартаку, сына Батыя. Прославился как покоритель Руси дляЗолотои Орды и как участник битвы на Неве (хотя ряд историков считает, что он в ней не участвовал, поскольку был слишком юным уничтожению вечевой строй в Новгородской Руси. На 1262-1265 годы приходится последние упоминания о вече на северо-востоке.
Значение лица Александра Невского преувеличенное и используется в пропагандистских целях еще со времен Петра Первого (концепция противостояния Восток-Запад).
Провозглашенный святым Русской православной церковью.
1. Упереджене ставлення:
Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр.
У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди.
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори.
З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами.
2. Найбільша загроза:
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії.
3. Докази упередженості:
Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира.