Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).
Фла́вий Пётр Савва́тий Юстиниа́н, более известный как Юстиниан l или Юстиниан Великий — византийский императорс 1 августа 527 вплоть до своей смерти в565 году. Сам Юстиниан в указах называл себя Цезарем Флавием Юстинианом Аламанским, Готским, Франкским, Германским, Антским, Аланским, Вандальским, Африканским.Юстиниан, полководец и реформатор, — один из наиболее выдающихся монархов поздней античности. Его правление знаменует собой важный этап перехода от античности кСредневековью и, соответственно, перехода от римских традиций к византийскому стилю правления. Юстиниан был полон амбиций, однако ему не удалось совершить «реставрацию империи». На Западе ему удалось завладеть большой частью земель Западной Римской империи, распавшейся после Великого переселения народов, в том числе Апеннинским полуостровом, юго-восточной частью Пиренейского полуострова и частью Северной Африки. Ещё одним важным событием является поручение Юстиниана о переработкеримского права, результатом которого стал новый свод законов — свод Юстиниана. Указом императора, желавшего превзойти Соломона и легендарный Иерусалимский храм, был полностью перестроен сгоревший собор Святой Софии в Константинополе, поражающий своей красотой и великолепием и остававшийся на протяжении тысячи лет самым грандиозным храмом христианского мира.
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).