Причины быстрого развития естественных наук в xix веке является a распространение реформации б расширение колониальных захватов в принятие закона об обязательном высшем образовании г усовершенствование техники
«...Зовсім інакше склалося його подальше життя, коли йому довелося вести війни й ходити в походи, наслідком яких стало завоювання Галлії. Він виявився воїном і полководцем, який ні в чому не поступається жодному з найбільш гідних подиву та найвидатніших воєначальників світу - усіх їх Цезар своїми подвигами перевершив. Так, одні з них не можуть рівнятися з ним щодо суворості місць, у яких він змушений був воювати, других він перевершив розміром завойованої країни, третіх - кількістю й силою переможених ворогів, четвертих - труднощами, яких зазнав, воюючи з дикими й віроломними племенами, п’ятих - людяністю та милосердям у поводженні з полоненими, шостих - щедрістю та вдячністю своїм воїнам і, нарешті, всіх - тим, що виграв найбільше битв і знищив найбільшу кількість ворогів.
Серед своїх воїнів Цезар користувався такою любов’ю й відданістю, що навіть люди, які під іншим керівництвом нічим особливим не відзначалися, показували небачену відвагу й ішли у вир небезпек заради слави Цезаря.
Бойовий дух і славолюбство (серед вояків) Цезар сам виховував і підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги, за собою лишаючи тільки право нагороджувати тих, хто цього заслуговує» (Плутарх).
Состояние римской армии. К концу II в. до н.э. непобедимая прежде римская армия сильно изменилась. Чуть ли не каждую новую войну римляне начинали теперь с поражений. Железные римские легионы будто подменили, и лишь немногим энергичным военачальникам удавалось наводить порядок в собственных войсках и вести их от победы к победе. А дело было в том, что в легионы набирали по-старому: только тех римских граждан, которые имели участок земли. Таких становилось все меньше: жизнь становилась все более дорогой, и римское крестьянство, из которого составлялись легионы, разорялось, теряло свою землю, которую прибирали к рукам богатые соседи – римские аристократы. Сражаться за их интересы (а именно в интересах богачей Рим вел теперь войны) солдаты не хотели, да и в армию шли все более неохотно. А между тем над Римом и Италией в это время неожиданно нависла смертельная опасность.
«...Зовсім інакше склалося його подальше життя, коли йому довелося вести війни й ходити в походи, наслідком яких стало завоювання Галлії. Він виявився воїном і полководцем, який ні в чому не поступається жодному з найбільш гідних подиву та найвидатніших воєначальників світу - усіх їх Цезар своїми подвигами перевершив. Так, одні з них не можуть рівнятися з ним щодо суворості місць, у яких він змушений був воювати, других він перевершив розміром завойованої країни, третіх - кількістю й силою переможених ворогів, четвертих - труднощами, яких зазнав, воюючи з дикими й віроломними племенами, п’ятих - людяністю та милосердям у поводженні з полоненими, шостих - щедрістю та вдячністю своїм воїнам і, нарешті, всіх - тим, що виграв найбільше битв і знищив найбільшу кількість ворогів.
Серед своїх воїнів Цезар користувався такою любов’ю й відданістю, що навіть люди, які під іншим керівництвом нічим особливим не відзначалися, показували небачену відвагу й ішли у вир небезпек заради слави Цезаря.
Бойовий дух і славолюбство (серед вояків) Цезар сам виховував і підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги, за собою лишаючи тільки право нагороджувати тих, хто цього заслуговує» (Плутарх).
Состояние римской армии. К концу II в. до н.э. непобедимая прежде римская армия сильно изменилась. Чуть ли не каждую новую войну римляне начинали теперь с поражений. Железные римские легионы будто подменили, и лишь немногим энергичным военачальникам удавалось наводить порядок в собственных войсках и вести их от победы к победе. А дело было в том, что в легионы набирали по-старому: только тех римских граждан, которые имели участок земли. Таких становилось все меньше: жизнь становилась все более дорогой, и римское крестьянство, из которого составлялись легионы, разорялось, теряло свою землю, которую прибирали к рукам богатые соседи – римские аристократы. Сражаться за их интересы (а именно в интересах богачей Рим вел теперь войны) солдаты не хотели, да и в армию шли все более неохотно. А между тем над Римом и Италией в это время неожиданно нависла смертельная опасность.