ОбъясУ этого термина существуют и другие значения, см. Костюшко (значения).
А́нджей Таде́уш Бонавенту́ра Костю́шко (Косцю́шко) (польск. Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko, белор. Андрэй Тадэвуш Банавентура Касцюшка[1], лит. Andrius Tadas Bonaventūra Kosciuška[2][3]; 4 февраля 1746, Меречевщина, Великое княжество Литовское (ныне Ивацевичский район, Брестская область, Белоруссия) — 15 октября 1817, Золотурн, Швейцария) — военный и политический деятель Речи Посполитой и США, участник Войны за независимость США, руководитель польского восстания 1794 года, национальный герой Польши, США и Белоруссии[4], почётный гражданин Франции. Генералиссимус армии Речи Посполитой. Носил его на протяжении восстания 1794 года — вплоть до плена в битве у Мацеёвиц.
Костюшко родился в феврале 1746 года в Великом княжестве Литовском (входившем в состав Речи Посполитой) в родовом имении на территории современной Белоруссии, его точная дата рождения неизвестна. В возрасте 20 лет он окончил кадетский корпус в Варшаве. Спустя год после начала гражданской войны с участием Барской конфедерации в 1768 году, Костюшко переехал во Францию для продолжения обучения. В Речь Посполитую он вернулся в 1774 году, через два года после её первого раздела, и занял должность воспитателя в имении магната Юзефа Сосновского. После неудачной попытки побега с дочерью своего работодателя вернулся во Францию. В 1776 году Костюшко переехал в Северную Америку, где в звании полковника Континентальной армии принял участие в войне за независимость США. В качестве военного инженера он разрабатывал укрепления и руководил их строительством, в том числе форта в Вест-Пойнте, Нью-Йорк. В 1783 году, в знак признания его заслуг, Континентальный конгресс повысил его в бригадные генералы.
На родину Костюшко вернулся в 1784 году. В 1789 году в звании генерал-майора он присоединился к армии Речи Посполитой. После второго раздела Речи Посполитой, в марте 1794 года, он организовал и возглавил восстание. В октябре 1794 года в сражении при Мацеёвицах главные силы повстанцев были разбиты российскими войсками, а сам Костюшко взят в плен. В 1796 году, после смерти российской императрицы Екатерины II, Костюшко был помилован её преемником Павлом I и эмигрировал в США. В 1798 году вернулся в Европу и долгое время жил во Франции, а после Венского конгресса и до своей смерти в 1817 году — в Швейцарии.нение:
Рим – чудове місце для любителів історії: їм не потрібно іти до музею, щоби побачити давні артефакти міста, вони тут – всюди. Варто лише придивитися, і ви побачите античні колони і арки, вбудовані в архітектурні споруди XVI-XVII століття.
Традиційно починають відлік історії Стародавнього Риму з VIII ст. до н.е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом в 753 р. до н.е. До VI ст. до н.е. Рим являв собою поліс на чолі з царями. Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, бо залишається незрозумілою його писемність). У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму – бронзова статуя вовчиці – виконана етруським майстром. Етруською була остання з царських династій. Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н.е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для освіченої людини, копіюються грецькі скульптури. Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н.е. – V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері. Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, в кінці IV ст. н.е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі
ОбъясУ этого термина существуют и другие значения, см. Костюшко (значения).
А́нджей Таде́уш Бонавенту́ра Костю́шко (Косцю́шко) (польск. Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko, белор. Андрэй Тадэвуш Банавентура Касцюшка[1], лит. Andrius Tadas Bonaventūra Kosciuška[2][3]; 4 февраля 1746, Меречевщина, Великое княжество Литовское (ныне Ивацевичский район, Брестская область, Белоруссия) — 15 октября 1817, Золотурн, Швейцария) — военный и политический деятель Речи Посполитой и США, участник Войны за независимость США, руководитель польского восстания 1794 года, национальный герой Польши, США и Белоруссии[4], почётный гражданин Франции. Генералиссимус армии Речи Посполитой. Носил его на протяжении восстания 1794 года — вплоть до плена в битве у Мацеёвиц.
Костюшко родился в феврале 1746 года в Великом княжестве Литовском (входившем в состав Речи Посполитой) в родовом имении на территории современной Белоруссии, его точная дата рождения неизвестна. В возрасте 20 лет он окончил кадетский корпус в Варшаве. Спустя год после начала гражданской войны с участием Барской конфедерации в 1768 году, Костюшко переехал во Францию для продолжения обучения. В Речь Посполитую он вернулся в 1774 году, через два года после её первого раздела, и занял должность воспитателя в имении магната Юзефа Сосновского. После неудачной попытки побега с дочерью своего работодателя вернулся во Францию. В 1776 году Костюшко переехал в Северную Америку, где в звании полковника Континентальной армии принял участие в войне за независимость США. В качестве военного инженера он разрабатывал укрепления и руководил их строительством, в том числе форта в Вест-Пойнте, Нью-Йорк. В 1783 году, в знак признания его заслуг, Континентальный конгресс повысил его в бригадные генералы.
На родину Костюшко вернулся в 1784 году. В 1789 году в звании генерал-майора он присоединился к армии Речи Посполитой. После второго раздела Речи Посполитой, в марте 1794 года, он организовал и возглавил восстание. В октябре 1794 года в сражении при Мацеёвицах главные силы повстанцев были разбиты российскими войсками, а сам Костюшко взят в плен. В 1796 году, после смерти российской императрицы Екатерины II, Костюшко был помилован её преемником Павлом I и эмигрировал в США. В 1798 году вернулся в Европу и долгое время жил во Франции, а после Венского конгресса и до своей смерти в 1817 году — в Швейцарии.нение:
Відповідь:
Рим – чудове місце для любителів історії: їм не потрібно іти до музею, щоби побачити давні артефакти міста, вони тут – всюди. Варто лише придивитися, і ви побачите античні колони і арки, вбудовані в архітектурні споруди XVI-XVII століття.
Традиційно починають відлік історії Стародавнього Риму з VIII ст. до н.е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом в 753 р. до н.е. До VI ст. до н.е. Рим являв собою поліс на чолі з царями. Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, бо залишається незрозумілою його писемність). У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму – бронзова статуя вовчиці – виконана етруським майстром. Етруською була остання з царських династій. Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н.е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для освіченої людини, копіюються грецькі скульптури. Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н.е. – V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері. Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, в кінці IV ст. н.е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі
Пояснення:
Надеюсь