В середине 1 тыс. до н. э на территории Алтая, Южной Сибири и Восточного Казахстана начал складываться союз племен, получивший название хунну (гунны). Эти племена заявили о себе в исторических событиях эпохи «Великого переселения народов». Из числа прототюркских союзов, создавших государства, гунны, как и усуни и кангюй, сыграли существенную роль в истории Казахстана.
Территория гуннов в эпоху расцвета империи (177 г. до н.э|) охватывала огромные Евразии - от Тихого океана до берегов Каспийского моря, а позднее и Центральной Европы.
Усиление гуннов и начало формирования империи связано с кризисом в Центральной Азии в III в. до н.э. В то время, как отмечают китайцы, дунху были сильны, а юечжи достигли своего расцвета. Гунны находились между ними, однако стремительное возвышение гуннских племен при Модэ шаньюе и при его сыне Лаошань заставило их признать условия вассалитета. Одновременно гунны начали масштабные походы в Китай. Во К в. До н.э. гунны (заставили династию Хань (Китай) подписать «договор о мире и родстве», согласно которому получили княжну и ежегодную дань в виде «даров» В это время под властью Шаньюев (царей) оказалась территория от современной Кореи до Западного Китая. Затем на востоке гунны подчинили племена «восточных ху» — ухуань, сяньби, обитавших в Монголии. На западе гуннская конница нанесла поражение юечжам в 177 г. до н.э. Оттесненные в Среднюю Азию юечжи завладели территорией греко- бактрийского государства, а затем создали Кушанскую державу.
Кризис восточного гуйнского государства наступил с 71 г. до н.э., когда Китай с кочевых соседей гуннов - ухуаней, усуней, динлинов нанес тяжелое поражение. Впоследствии, в 56 г. до н.э., общество гуннов раскололось на южных и северных.
В период кризиса (Ill-IV вв.) гунны двинулись в двух направлениях - к югу и западу и появились в степях юго-восточной Европы в 70-х гг. IV в. Пройдя тысячи километров по сибирским и Уральским степям сквозь земли угро-язычных народов, затем присоединив приазовских алан, гунны переправились через Керченский пролив, разгромили города Боспорского царства. К 376 г. гунны оказались непосредственно у стен Рима.
Завоевание территории Западной Европы началось при Баламере (375 т.), продолжалось при Ругиле (первая треть V в.), и завершилось при Атилле (445-453 г.). К нашествию подключались огромные массы тюрко- и угро- язычных племен. В середине IV века в состав гуннской орды вошли ирано¬язычные аланы, а затем и германоязычные племена. Так была создана гуннская империя в Европе.
Одно из крупных событий времен Западногуннской империи - Каталаунское сражение, известное как «битва народов». Произошла она в 451 г. на территории современной Франции между Римом и гуннами, на поле брани остались убитыми около 200 тыс. человек.
Начатое гуннами «Великое переселение народов» стало началом новой эпохи средневековья и феодализма. Великое переселение народов явилось удачной социальной революцией для Европы, ознаменовавшей конец рабовладельческого производства и переход к феодализму.
Территория Средней Азии была освоена гуннами еще в период правления Моде шаньюя. В V в. н.э юго-западные группы гуннов (белые гунны) оказались в непосредственной близости от Сасанидского Ирана. В период междоусобных войн в 450-х гг. царь Пероз в обмен на их эфталитам (белые гунны) уступил восточный Тохаристан (Бактрию). В 484 г. Сасанидская армия была наголову разбита эфталитами. Иран до конца VI в. платил дань белым гуннам. История господства белых гуннов в Средней Азии насчитывает почти два столетия (420-565 гг.).
С 557 г. тюрки стали вести масштабные завоевательные походы, которые завершились к 565 г. полной ликвидацией государства Белых гуннов В западных и восточных источниках белых гуннов часто называют эфталитами, по имени их правителя Эфталаноса (470-496 гг.).
Общественное устройство гуннов имело сложную картину. Во главе страны стоял шаньюй, обладавший в лучшие годы державы неограниченной властью. Согласно источникам, гунны делились на 24 рода, во главе которых стояли «начальники поколения», позже именовавшиеся «начальниками над 10 тысячами всадников». В свою очередь, темник назначал тысячников, сотников и десятников, наделяя их землей с кочующим на ней населением. Несмотря на чрезвычайное усиление центральной власти, в гуннском обществе продолжали действовать народное собрание и совет старейшин.
Источник: Артыкбаев Ж.О. История Казахстана, Астана, 2004г.-159с.
ответ:Хмельниччина і нова Українська держава стали поштовхом для розвитку історичної науки, яка вже виходить за межи літописних оповідань та набуває нових форм.
Наприкінці 17 - на початку 18 століття з'являються так звані “козацькі літописи”, автори яких брали безпосередньо участь у козацьких походах або були їх свідками.
У 18 столітті з'являються історичні твори, які пов'язують добу Гетьманщини з Княжою добою. У 1730 - х роках складено “Краткое опісаніе Малоросіи”; у 1765 році П. Симоновський - “Краткое опісаніе о козацком малоросійском народе” та інші.
Велике значення для розуміння культури, прагнень, ідеології тогочасної еліти мають щоденники та мемуари видатних політичних та культурних діячів. До цього можна віднести: “Дневник” Петра Апостола (1725 - 1727), сина гетьмана Данила Апостола, “Дневник” (1735 - 1740) Якова Марковича, “Дневник” генерального хорунжого М. Ханенка, який був дуже близьким до І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола.
Щодо розвитку природничих та математичних наук у 17 столітті, то вони були розвинені слабше, ніж історія та право, але ніколи не зникало зацікавлення ними. В приватних бібліотеках були присутні книги з ботаніки, зоології, математики, метеорології тощо. При дворі К. Розумовського проживали доктори - француз Леклерк та німець Гебенштрайт. У 1751 році Іван Полетика став професором Медичної Академії у Кілю.
Філософія у 17 столітті розвивалася під впливом творів античних та середньовічних філософів, а також творів Декарта, Фр. Бекона, картезіанців.
Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода (1722 - 1794), видатний вчений та мислитель. Син реєстрового козаку Полтавського полку, учився в Київській Академії, потім в університетах Мюнхену, Відня, Бреслау. Основою його філософічної концепції був антропологізм, а засобом для досягнення мети - самопізнання.
Для науки 19 століття було характерне зростання ваги природничих наук, так як відбувається промислове зростання. З'являються нові науки і напрямки. Серед видатних науковців цього періоду можна назвати багатьох людей.
У 1813 - 1820 рр. ректором Харківського університету був Т. Ф. Осиповський, який написав тритомну працю “Курс математики”, що тривалий час була основним підручником для студентів. Слід відмітити діяльність Михайла Остроградського в галузі математики (його ім'я носить одна з вулиць Полтави, на якій стоїть один з найстаріших педагогічних ВУЗів України). За свої досягнення він був обраний членом Петербурзької, Паризької, Туринської та Римської Академій наук. Автор багатьох підручників з математики.
Михайло Максимович (1804 - 1873), перший ректор Київського університету, написав більше ніж 100 наукових праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії тощо.
Великий хірург М. І. Пирогов (1810 - 1881), який вперше здійснив операцію з анестезією, дав новий поштовх освітянського руху на Україні. Він був попечителем Київської навчальної округи, підтримував гуманні і прогресивні начинання в педагогічній справі.
В Україні складається низька наукових шкіл, які мали високий науковий рівень і впливали на умонастрій суспільства. Школа з хімії створюється в Київському університеті, в Харкові М. М. Беккетов (1827 - 1911) створив школу фізичної хімії, його роботи стали основою нової наукової галузі - металометрії. Розповсюджуються ідеї Дарвіна, світоглядний вплив яких був дуже великим. У Києві та Одесі працював один з братів Ковалевських, Олександр Онуфрійович(1840 - 1901), відомий зоолог. Він і його молодший брат Володимир зробили великий внесок у розвиток еволюціоністської концепції Дарвіна.
Відомим був Ілля Ілліч Мечніков (1845 - 1916), випускник Харківського університету. Викладав в Одесі, був членом Громади. У 1888році переїхав до Пастерівської лабораторії в Париж. Лауреат Нобелівської премії (за відкриття фагоцитозу). Працюючи професором Новоросійського університету в Одесі він із своїм учнем Миколою Гамалією (1859 - 1949) створив першу в Російській імперії і другу в світі бактеріологічну станцію, став одним з засновників мікробіології та вчення про імунітет. М. Гамалій, продовжуючи справу свого вчителя, зробив великий вклад у боротьбу з такими хворобами, як холера, чума, туберкульоз, сказ, впровадив в практику охорони здоров'я щеплення.
Також у галузі медицини плідно працював хірург Ю. Шимаковський, який світову славу здобув завдяки своїй праці “Операції на поверхні тіла” та винайденням декількох медичних інструментів.
У 70 - ті роки професором фізіології Новоросійського університету був І. М. Сєченов (1829 - 1905), який став засновником вітчизняної фізіологічної школи. В праці “Рефлекси головного мозку” він висвітлив питання про діяльність головного мозку, “душевне життя” з позиції науки.
В середине 1 тыс. до н. э на территории Алтая, Южной Сибири и Восточного Казахстана начал складываться союз племен, получивший название хунну (гунны). Эти племена заявили о себе в исторических событиях эпохи «Великого переселения народов». Из числа прототюркских союзов, создавших государства, гунны, как и усуни и кангюй, сыграли существенную роль в истории Казахстана.
Территория гуннов в эпоху расцвета империи (177 г. до н.э|) охватывала огромные Евразии - от Тихого океана до берегов Каспийского моря, а позднее и Центральной Европы.
Усиление гуннов и начало формирования империи связано с кризисом в Центральной Азии в III в. до н.э. В то время, как отмечают китайцы, дунху были сильны, а юечжи достигли своего расцвета. Гунны находились между ними, однако стремительное возвышение гуннских племен при Модэ шаньюе и при его сыне Лаошань заставило их признать условия вассалитета. Одновременно гунны начали масштабные походы в Китай. Во К в. До н.э. гунны (заставили династию Хань (Китай) подписать «договор о мире и родстве», согласно которому получили княжну и ежегодную дань в виде «даров» В это время под властью Шаньюев (царей) оказалась территория от современной Кореи до Западного Китая. Затем на востоке гунны подчинили племена «восточных ху» — ухуань, сяньби, обитавших в Монголии. На западе гуннская конница нанесла поражение юечжам в 177 г. до н.э. Оттесненные в Среднюю Азию юечжи завладели территорией греко- бактрийского государства, а затем создали Кушанскую державу.
Кризис восточного гуйнского государства наступил с 71 г. до н.э., когда Китай с кочевых соседей гуннов - ухуаней, усуней, динлинов нанес тяжелое поражение. Впоследствии, в 56 г. до н.э., общество гуннов раскололось на южных и северных.
В период кризиса (Ill-IV вв.) гунны двинулись в двух направлениях - к югу и западу и появились в степях юго-восточной Европы в 70-х гг. IV в. Пройдя тысячи километров по сибирским и Уральским степям сквозь земли угро-язычных народов, затем присоединив приазовских алан, гунны переправились через Керченский пролив, разгромили города Боспорского царства. К 376 г. гунны оказались непосредственно у стен Рима.
Завоевание территории Западной Европы началось при Баламере (375 т.), продолжалось при Ругиле (первая треть V в.), и завершилось при Атилле (445-453 г.). К нашествию подключались огромные массы тюрко- и угро- язычных племен. В середине IV века в состав гуннской орды вошли ирано¬язычные аланы, а затем и германоязычные племена. Так была создана гуннская империя в Европе.
Одно из крупных событий времен Западногуннской империи - Каталаунское сражение, известное как «битва народов». Произошла она в 451 г. на территории современной Франции между Римом и гуннами, на поле брани остались убитыми около 200 тыс. человек.
Начатое гуннами «Великое переселение народов» стало началом новой эпохи средневековья и феодализма. Великое переселение народов явилось удачной социальной революцией для Европы, ознаменовавшей конец рабовладельческого производства и переход к феодализму.
Территория Средней Азии была освоена гуннами еще в период правления Моде шаньюя. В V в. н.э юго-западные группы гуннов (белые гунны) оказались в непосредственной близости от Сасанидского Ирана. В период междоусобных войн в 450-х гг. царь Пероз в обмен на их эфталитам (белые гунны) уступил восточный Тохаристан (Бактрию). В 484 г. Сасанидская армия была наголову разбита эфталитами. Иран до конца VI в. платил дань белым гуннам. История господства белых гуннов в Средней Азии насчитывает почти два столетия (420-565 гг.).
С 557 г. тюрки стали вести масштабные завоевательные походы, которые завершились к 565 г. полной ликвидацией государства Белых гуннов В западных и восточных источниках белых гуннов часто называют эфталитами, по имени их правителя Эфталаноса (470-496 гг.).
Общественное устройство гуннов имело сложную картину. Во главе страны стоял шаньюй, обладавший в лучшие годы державы неограниченной властью. Согласно источникам, гунны делились на 24 рода, во главе которых стояли «начальники поколения», позже именовавшиеся «начальниками над 10 тысячами всадников». В свою очередь, темник назначал тысячников, сотников и десятников, наделяя их землей с кочующим на ней населением. Несмотря на чрезвычайное усиление центральной власти, в гуннском обществе продолжали действовать народное собрание и совет старейшин.
Источник: Артыкбаев Ж.О. История Казахстана, Астана, 2004г.-159с.

ответ:Хмельниччина і нова Українська держава стали поштовхом для розвитку історичної науки, яка вже виходить за межи літописних оповідань та набуває нових форм.
Наприкінці 17 - на початку 18 століття з'являються так звані “козацькі літописи”, автори яких брали безпосередньо участь у козацьких походах або були їх свідками.
У 18 столітті з'являються історичні твори, які пов'язують добу Гетьманщини з Княжою добою. У 1730 - х роках складено “Краткое опісаніе Малоросіи”; у 1765 році П. Симоновський - “Краткое опісаніе о козацком малоросійском народе” та інші.
Велике значення для розуміння культури, прагнень, ідеології тогочасної еліти мають щоденники та мемуари видатних політичних та культурних діячів. До цього можна віднести: “Дневник” Петра Апостола (1725 - 1727), сина гетьмана Данила Апостола, “Дневник” (1735 - 1740) Якова Марковича, “Дневник” генерального хорунжого М. Ханенка, який був дуже близьким до І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола.
Щодо розвитку природничих та математичних наук у 17 столітті, то вони були розвинені слабше, ніж історія та право, але ніколи не зникало зацікавлення ними. В приватних бібліотеках були присутні книги з ботаніки, зоології, математики, метеорології тощо. При дворі К. Розумовського проживали доктори - француз Леклерк та німець Гебенштрайт. У 1751 році Іван Полетика став професором Медичної Академії у Кілю.
Філософія у 17 столітті розвивалася під впливом творів античних та середньовічних філософів, а також творів Декарта, Фр. Бекона, картезіанців.
Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода (1722 - 1794), видатний вчений та мислитель. Син реєстрового козаку Полтавського полку, учився в Київській Академії, потім в університетах Мюнхену, Відня, Бреслау. Основою його філософічної концепції був антропологізм, а засобом для досягнення мети - самопізнання.
Для науки 19 століття було характерне зростання ваги природничих наук, так як відбувається промислове зростання. З'являються нові науки і напрямки. Серед видатних науковців цього періоду можна назвати багатьох людей.
У 1813 - 1820 рр. ректором Харківського університету був Т. Ф. Осиповський, який написав тритомну працю “Курс математики”, що тривалий час була основним підручником для студентів. Слід відмітити діяльність Михайла Остроградського в галузі математики (його ім'я носить одна з вулиць Полтави, на якій стоїть один з найстаріших педагогічних ВУЗів України). За свої досягнення він був обраний членом Петербурзької, Паризької, Туринської та Римської Академій наук. Автор багатьох підручників з математики.
Михайло Максимович (1804 - 1873), перший ректор Київського університету, написав більше ніж 100 наукових праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії тощо.
Великий хірург М. І. Пирогов (1810 - 1881), який вперше здійснив операцію з анестезією, дав новий поштовх освітянського руху на Україні. Він був попечителем Київської навчальної округи, підтримував гуманні і прогресивні начинання в педагогічній справі.
В Україні складається низька наукових шкіл, які мали високий науковий рівень і впливали на умонастрій суспільства. Школа з хімії створюється в Київському університеті, в Харкові М. М. Беккетов (1827 - 1911) створив школу фізичної хімії, його роботи стали основою нової наукової галузі - металометрії. Розповсюджуються ідеї Дарвіна, світоглядний вплив яких був дуже великим. У Києві та Одесі працював один з братів Ковалевських, Олександр Онуфрійович(1840 - 1901), відомий зоолог. Він і його молодший брат Володимир зробили великий внесок у розвиток еволюціоністської концепції Дарвіна.
Відомим був Ілля Ілліч Мечніков (1845 - 1916), випускник Харківського університету. Викладав в Одесі, був членом Громади. У 1888році переїхав до Пастерівської лабораторії в Париж. Лауреат Нобелівської премії (за відкриття фагоцитозу). Працюючи професором Новоросійського університету в Одесі він із своїм учнем Миколою Гамалією (1859 - 1949) створив першу в Російській імперії і другу в світі бактеріологічну станцію, став одним з засновників мікробіології та вчення про імунітет. М. Гамалій, продовжуючи справу свого вчителя, зробив великий вклад у боротьбу з такими хворобами, як холера, чума, туберкульоз, сказ, впровадив в практику охорони здоров'я щеплення.
Також у галузі медицини плідно працював хірург Ю. Шимаковський, який світову славу здобув завдяки своїй праці “Операції на поверхні тіла” та винайденням декількох медичних інструментів.
У 70 - ті роки професором фізіології Новоросійського університету був І. М. Сєченов (1829 - 1905), який став засновником вітчизняної фізіологічної школи. В праці “Рефлекси головного мозку” він висвітлив питання про діяльність головного мозку, “душевне життя” з позиції науки.