Путь к парламентской монархии таблица! (ливеллеры, дигеры) -- лидеры -- цели -- отношение к монархии -- отношения к собственности -- средства и методы. достижения цели! -- результат и значение! )
18 грудня 1978 року пленум КПК розвернув древню країну у напрямку, на якому вона стала економічним лідером сучасного світу
В ці дні, чотири десятки років тому вирішувалася доля сотень мільйонів людей – керівництво китайської компартії обирало новий шлях для країни, що пережила за попередні 20 років дві невдалі спроби швидкими темпами здійснити економічний та політичний ривок. Для реабілітації суспільства знадобилися роки. І от зараз можна підбивати підсумки. Проаналізувати їх тверезо можна лише з урахуванням притаманного саме Китаю історичного досвіду. І виявиться: іншого шляху й не могло бути.
Чого не врахував товариш Мао?
Необхідність швидких, але докорінних реформ у 1978 році була спричинена наслідками політики засновника Китайської Народної Республіки Мао Цзедуна. Власне, ці експерименти Мао можна віднести до категорії усіх програм швидких реформ, що пропагують беззаперечний результат. Тим більше, що, як говориться, «хотіли як краще»…
Зазначмо одразу: усі глобальні експерименти людства в ХХ столітті – це спроба перетворити звичний хід розвитку, прискорити його, згідно з відповідною ідеологією. Те, що результат в абсолютній більшості випадків є протилежним – це як випробування теорії на практиці, яка розставляє усе по місцях.
Мао свого часу помилявся, і це й було визнано на третьому пленумі ЦК Компартії Китаю (КПК) 11 скликання в грудні 1978-го. Після його смерті 1976-го китайське суспільство відчуло неймовірну досі свободу, якщо проводити аналогії – це було як в Радянському Союзі після смерті Сталіна у березні 1953-го.
Мао Цзедун і Йосип Сталін
Мао Цзедун і Йосип Сталін
Китайські керівники були змушені визнати: спроби швидко «перебудувати» Китай форсованими темпами – чи то економічно, чи то політично – не вдалися. Адже ані «великий стрибок» 1958-1960 років, ані «культурна революція» 1965-1976 років не зробили Китай сильнішим ані економічно, ані народили нової політичної якості. Не буде перебільшенням порівняти експерименти Мао із політикою Сталіна в 1930-х роках, але із відповідною специфікою. Та сама тотальна колективізація сільського господарства із паралельним кустарним виробництвом чавуну, абсурдні кампанії цілком серйозної боротьби із горобцями, які нібито шкодить врожаям, конфіскації зерна у селян та як наслідок – голод, що забрав по різним підрахункам до 40 мільйонів життів. А «культурна революція» загалом поставила китайське суспільство на межу громадянської війни: кампанії боротьби проти «шкідливого ідеологічного впливу» та «реставрації капіталізму» набували справді абсурдного змісту – одним з найяскравіших прикладів є кампанія «критикуй Конфуція та Лінь Бяо», коли всесвітнього відомого мислителя стародавнього світу поставили поряд (причому саме як філософа!) із одним із соратників Мао, який претендував стати його наступником. А всі ці «п’ятихвилинки ненависті», тисячі дітей, що зрікалися батьків, знущання та катування, заслання керівників держави слюсарями та механіками на заводи та у комуни. І смерті, смерті, смерті…
От від усього цього 18 грудня 1978 року було вирішено відмовитися. І вийшло!
Рейнська демілітаризована зона — територія Німеччини на лівому березі Рейну і смуга на його правому березі шириною в 50 км, встановлена Версальським мирним договором в 1919 році з метою ускладнити напад Німеччини на Французьку республіку. У цій зоні Німеччині заборонялося розміщувати війська, зводити військові укріплення, проводити маневри тощо.
Объяснение:
Протягом 1-ї пол. 20-х рр. XX ст. війська Антанти неодноразово вторгалися на територію Рейнської демілітаризованої зони у відповідь на ті чи інші зовнішньополітичні дії Німеччини. З цього приводу найвідомішим є Рурський конфлікт 1923—1925 рр. — тривала окупація Рура франко-бельгійськими військами, що супроводжувалися спробами від'єднати Рейнську область від Німеччини за до місцевих сепаратистів (що проголосили 21 жовтня 1923 р. в Ахені «незалежну Рейнську республіку»). Німецькі громадяни вдавалися до «пасивного спротиву» окупантам, влаштовуючи страйки та інші акції протесту.
Объяснение:
18 грудня 1978 року пленум КПК розвернув древню країну у напрямку, на якому вона стала економічним лідером сучасного світу
В ці дні, чотири десятки років тому вирішувалася доля сотень мільйонів людей – керівництво китайської компартії обирало новий шлях для країни, що пережила за попередні 20 років дві невдалі спроби швидкими темпами здійснити економічний та політичний ривок. Для реабілітації суспільства знадобилися роки. І от зараз можна підбивати підсумки. Проаналізувати їх тверезо можна лише з урахуванням притаманного саме Китаю історичного досвіду. І виявиться: іншого шляху й не могло бути.
Чого не врахував товариш Мао?
Необхідність швидких, але докорінних реформ у 1978 році була спричинена наслідками політики засновника Китайської Народної Республіки Мао Цзедуна. Власне, ці експерименти Мао можна віднести до категорії усіх програм швидких реформ, що пропагують беззаперечний результат. Тим більше, що, як говориться, «хотіли як краще»…
Зазначмо одразу: усі глобальні експерименти людства в ХХ столітті – це спроба перетворити звичний хід розвитку, прискорити його, згідно з відповідною ідеологією. Те, що результат в абсолютній більшості випадків є протилежним – це як випробування теорії на практиці, яка розставляє усе по місцях.
Мао свого часу помилявся, і це й було визнано на третьому пленумі ЦК Компартії Китаю (КПК) 11 скликання в грудні 1978-го. Після його смерті 1976-го китайське суспільство відчуло неймовірну досі свободу, якщо проводити аналогії – це було як в Радянському Союзі після смерті Сталіна у березні 1953-го.
Мао Цзедун і Йосип Сталін
Мао Цзедун і Йосип Сталін
Китайські керівники були змушені визнати: спроби швидко «перебудувати» Китай форсованими темпами – чи то економічно, чи то політично – не вдалися. Адже ані «великий стрибок» 1958-1960 років, ані «культурна революція» 1965-1976 років не зробили Китай сильнішим ані економічно, ані народили нової політичної якості. Не буде перебільшенням порівняти експерименти Мао із політикою Сталіна в 1930-х роках, але із відповідною специфікою. Та сама тотальна колективізація сільського господарства із паралельним кустарним виробництвом чавуну, абсурдні кампанії цілком серйозної боротьби із горобцями, які нібито шкодить врожаям, конфіскації зерна у селян та як наслідок – голод, що забрав по різним підрахункам до 40 мільйонів життів. А «культурна революція» загалом поставила китайське суспільство на межу громадянської війни: кампанії боротьби проти «шкідливого ідеологічного впливу» та «реставрації капіталізму» набували справді абсурдного змісту – одним з найяскравіших прикладів є кампанія «критикуй Конфуція та Лінь Бяо», коли всесвітнього відомого мислителя стародавнього світу поставили поряд (причому саме як філософа!) із одним із соратників Мао, який претендував стати його наступником. А всі ці «п’ятихвилинки ненависті», тисячі дітей, що зрікалися батьків, знущання та катування, заслання керівників держави слюсарями та механіками на заводи та у комуни. І смерті, смерті, смерті…
От від усього цього 18 грудня 1978 року було вирішено відмовитися. І вийшло!
Рейнська демілітаризована зона — територія Німеччини на лівому березі Рейну і смуга на його правому березі шириною в 50 км, встановлена Версальським мирним договором в 1919 році з метою ускладнити напад Німеччини на Французьку республіку. У цій зоні Німеччині заборонялося розміщувати війська, зводити військові укріплення, проводити маневри тощо.
Объяснение:
Протягом 1-ї пол. 20-х рр. XX ст. війська Антанти неодноразово вторгалися на територію Рейнської демілітаризованої зони у відповідь на ті чи інші зовнішньополітичні дії Німеччини. З цього приводу найвідомішим є Рурський конфлікт 1923—1925 рр. — тривала окупація Рура франко-бельгійськими військами, що супроводжувалися спробами від'єднати Рейнську область від Німеччини за до місцевих сепаратистів (що проголосили 21 жовтня 1923 р. в Ахені «незалежну Рейнську республіку»). Німецькі громадяни вдавалися до «пасивного спротиву» окупантам, влаштовуючи страйки та інші акції протесту.