Шадринск был основан в XVII веке, когда русские землепроходцы приступили к освоению сибирских и дальневосточных земель. К 1686 году Шадринская слобода стала самой большой слободой Западной Сибири. В слободе имелось 137 дворов пашенных крестьян, проживало 10 бело местных казаков, 41 драгун. В 1712 году указом тобольского воеводы Шадринская слобода была переименована в Архангельский Шадринский городок, или Мало-Архангельск, Тобольского уезда. В 1733 году пожар дотла выжег Шадринский городок, и его снова стали считать слободой, которая постепенно стала отстраиваться. В 1737 году вновь приобрёл статус города и вошёл в состав Сибирской губернии. В 1738 году была образована Исетская провинция с первоначальной резиденцией провинциальной канцелярии в Шадринске. С 1744 года Шадринск в составе Исетской провинции вошёл в состав Оренбургской губернии. Во время восстания Емельяна Пугачёва Шадринск отказался присоединиться к восставшим. В 1774 году, получив подкрепление из Сибири, царские войска из Шадринска повели наступление и произвели разгром восставших. В 1842—1843 годах Шадринск явился центром, откуда шло подавление крестьянского восстания, известного у историков под именем «картофельного бунта».
Руський Собор — полонофільський політичний комітет, заснований у Львові в травні 1848 року шляхтичами руського походження «в ім'я удержування згоди і єдності з миром Вітчизни», антипод Головної Руської Ради. Рішуче виступав проти поділу Галичини на Східну та Західну.
Объяснение:
Руський Собор — полонофільський[1] політичний комітет, заснований у Львові в травні 1848 року шляхтичами руського походження «в ім'я удержування згоди і єдності з миром Вітчизни», антипод Головної Руської Ради. Рішуче виступав проти поділу Галичини на Східну та Західну.
Провідними діячами «Руського Собору» були магнати Леон Людвік Сапега, Володимир Дідушицький, Генрик Яблонський — представники давньої руської полонізованої шляхти. Членами комітету могли бути як греко-, так і римо-католики. Спочатку налічував 64 особи, зокрема, 3 греко-католицьких священики, решту — «gentes Rutheni, natione Poloni». Членів комітету можна було поділити на 3 групи:
спольщені аристократи, дідичі на чолі з гр. В. Дідушицьким
спольщені інтелігенти, польські підпільники
руські інтелігенти демократичних поглядів, опозиційні до ГРР, де домінували священики.[1]
У «Руському Соборі» брали участь також Іван Вагилевич, Юліан Горошкевич, деякі інші українські письменники та публіцисти.
Заявляв про свою лояльність до австрійської влади, але критикував деякі її заходи; виступав за скасування панщини, але проти розширення прав селян.
6 жовтня 1848 року уклали резолюцію про об'єднання з Польською Радою народовою.[2] Припинив існування в листопаді 1848 після поразки революції в Австрії й заборони всіх товариств.
Шадринск был основан в XVII веке, когда русские землепроходцы приступили к освоению сибирских и дальневосточных земель. К 1686 году Шадринская слобода стала самой большой слободой Западной Сибири. В слободе имелось 137 дворов пашенных крестьян, проживало 10 бело местных казаков, 41 драгун. В 1712 году указом тобольского воеводы Шадринская слобода была переименована в Архангельский Шадринский городок, или Мало-Архангельск, Тобольского уезда. В 1733 году пожар дотла выжег Шадринский городок, и его снова стали считать слободой, которая постепенно стала отстраиваться. В 1737 году вновь приобрёл статус города и вошёл в состав Сибирской губернии. В 1738 году была образована Исетская провинция с первоначальной резиденцией провинциальной канцелярии в Шадринске. С 1744 года Шадринск в составе Исетской провинции вошёл в состав Оренбургской губернии. Во время восстания Емельяна Пугачёва Шадринск отказался присоединиться к восставшим. В 1774 году, получив подкрепление из Сибири, царские войска из Шадринска повели наступление и произвели разгром восставших. В 1842—1843 годах Шадринск явился центром, откуда шло подавление крестьянского восстания, известного у историков под именем «картофельного бунта».
Руський Собор — полонофільський політичний комітет, заснований у Львові в травні 1848 року шляхтичами руського походження «в ім'я удержування згоди і єдності з миром Вітчизни», антипод Головної Руської Ради. Рішуче виступав проти поділу Галичини на Східну та Західну.
Объяснение:
Руський Собор — полонофільський[1] політичний комітет, заснований у Львові в травні 1848 року шляхтичами руського походження «в ім'я удержування згоди і єдності з миром Вітчизни», антипод Головної Руської Ради. Рішуче виступав проти поділу Галичини на Східну та Західну.
Провідними діячами «Руського Собору» були магнати Леон Людвік Сапега, Володимир Дідушицький, Генрик Яблонський — представники давньої руської полонізованої шляхти. Членами комітету могли бути як греко-, так і римо-католики. Спочатку налічував 64 особи, зокрема, 3 греко-католицьких священики, решту — «gentes Rutheni, natione Poloni». Членів комітету можна було поділити на 3 групи:
спольщені аристократи, дідичі на чолі з гр. В. Дідушицьким
спольщені інтелігенти, польські підпільники
руські інтелігенти демократичних поглядів, опозиційні до ГРР, де домінували священики.[1]
У «Руському Соборі» брали участь також Іван Вагилевич, Юліан Горошкевич, деякі інші українські письменники та публіцисти.
Заявляв про свою лояльність до австрійської влади, але критикував деякі її заходи; виступав за скасування панщини, але проти розширення прав селян.
6 жовтня 1848 року уклали резолюцію про об'єднання з Польською Радою народовою.[2] Припинив існування в листопаді 1848 після поразки революції в Австрії й заборони всіх товариств.