Сегодня наше войско во главе с нашим солнцеподобным фараоном Тутмосом выступила на Север, нам пришлось сражаться с бедуинами. Наше войско было большим: шил пехотинцы, ехали ряды колесниц. Мы шли по горам и пустыням. Потом на нас неожиданно напали кочевники. Это было для меня самое трудное сражение, так как на нем, я потерял друга. Когда мой друг был убит, я начал сражаться еще сильнее и лучше. Я мстил этим жалким людям за моего друга. Тот бой мы выиграли, и я отомстил за своего друга. После боя наши командиры начали делить завоеванное имущество, о нас все забыли… Ведь рядовые солдаты никогда ничего не получали, кроме увечий и побоев и ран.
Наприкінці XVIII ст. було наказано перевести викладання в Київській академії, як і в інших навчальних закладах України, на російську мову, а в церквах читати «голосом, свойственным российскому наречию». У 1782 p. було заборонено дякам-учителям мандрувати, чим багато шкіл позбавились учителів.
Таким чином, царський уряд уже у XVIII ст. послідовно проводив політику удушення української мови й культури, русифікацію України, систематично вживав заходів, щоб «Малую Россию к рукам прибрать». Катерина II писала, що Україну, Ліфляндію і Фінляндію «надлежит легчайшими привести к тому, чтобы они обрусели и перестали глядеть, как волки в лесу».
Одночасно з цим із України в Росію відходило багато вихованців Київської академії, діячів освіти, культури й церкви і проводили там велику культурно-освітню і наукову діяльність. Наприклад, у Слов'яно-греко-латинській академії у Москві, з 1701 по 1762 р, працювало 95 професорів із Київської академії, а із 21 ректора і 25 префектів відповідно 18 і 23 були теж могилянцями. Українські вчені брали участь і в заснуванні Академії наук у Петербурзі та інших науково-культурних закладів. До Росії завозилося багато створених в Україні книжок — книжки для читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові праці, через Україну до Москви йшов європейський одяг, українці переносили шкільну драму й відкривали театри в багатьох російських містах — Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську, заносили українську церковну проповідь, свої співи і т. д. Коротше, мабуть, не було жодної ділянки культури в Росії; на якій би не позначився вплив діячів української культури.
Сегодня наше войско во главе с нашим солнцеподобным фараоном Тутмосом выступила на Север, нам пришлось сражаться с бедуинами. Наше войско было большим: шил пехотинцы, ехали ряды колесниц. Мы шли по горам и пустыням. Потом на нас неожиданно напали кочевники. Это было для меня самое трудное сражение, так как на нем, я потерял друга. Когда мой друг был убит, я начал сражаться еще сильнее и лучше. Я мстил этим жалким людям за моего друга. Тот бой мы выиграли, и я отомстил за своего друга. После боя наши командиры начали делить завоеванное имущество, о нас все забыли… Ведь рядовые солдаты никогда ничего не получали, кроме увечий и побоев и ран.
Объяснение:
ну если
Таким чином, царський уряд уже у XVIII ст. послідовно проводив політику удушення української мови й культури, русифікацію України, систематично вживав заходів, щоб «Малую Россию к рукам прибрать». Катерина II писала, що Україну, Ліфляндію і Фінляндію «надлежит легчайшими привести к тому, чтобы они обрусели и перестали глядеть, как волки в лесу».
Одночасно з цим із України в Росію відходило багато вихованців Київської академії, діячів освіти, культури й церкви і проводили там велику культурно-освітню і наукову діяльність. Наприклад, у Слов'яно-греко-латинській академії у Москві, з 1701 по 1762 р, працювало 95 професорів із Київської академії, а із 21 ректора і 25 префектів відповідно 18 і 23 були теж могилянцями. Українські вчені брали участь і в заснуванні Академії наук у Петербурзі та інших науково-культурних закладів. До Росії завозилося багато створених в Україні книжок — книжки для читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові праці, через Україну до Москви йшов європейський одяг, українці переносили шкільну драму й відкривали театри в багатьох російських містах — Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську, заносили українську церковну проповідь, свої співи і т. д. Коротше, мабуть, не було жодної ділянки культури в Росії; на якій би не позначився вплив діячів української культури.