Спочатку Галицьке та Волинське князівства існували окремо одне від одного. Засновником Галицької династії став Ростислав – нащадок Ярослава Мудрого. Він передав владу в Перемишлі, Звенигороді та Теребовлі своїм синам – Рюрику, Володарю та Василькові. Отже, галицькі землі існували всередині князівства автономно.
1141 р. – об’єднання Галицького князівства за Володимирка Володаровича (1141-1153 рр.). Найвищого розквіту і могутності Галицьке князівство досягло за часів правління Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.).
1199 р. – Об`єднання Галицького та Волинського князівств в єдину державу Романом Мстиславичем.
Галицько-Волинське князівство стало безпосереднім спадкоємцем політичних і культурних традицій Київської Русі.
Роман Мстиславич
Роман Мстиславич (1199 - 1205 рр.) проявив себе як видатний полководець. У 1202 р. він заволодів Києвом, об`єднавши під своєю владою всю Південно-Західну Русь. Йому належить ідея проекту «Доброго порядку» на Русі, яким передбачалися заходи, що перешкоджали подальшому дробленню князівств, однак цей проект не був реалізований. У 1205 р. Роман Мстиславич загинув в бою під містом Завихвіст, що знаходилося на території Польщі.
Данило Галицький
Після смерті засновника Галицько-Волинського князівства влада довгі роки переходила від одного правителя до іншого. Нарешті князівський престол зайняв син Романа Мстиславича – Данило Романович (1238 - 1264 рр.). Він розбудував князівство, звів багато міст і фортець, серед них Львів (1257 р.) і Холм.
У 1238 р. – битва під Дорогичином (завдав поразки рицарям-хрестоносцям).
У 1245 р. в битві під Ярославом розгромив об’єднане військо угрів та поляків.
У 1253 р. Данило Галицький прийняв корону від Папи Римського. Головну мету життя князь вбачав у визволенні Руської землі від монголо-татарських загарбників (вдала воєнна кампанія проти монгольського хана Куремси і невдала боротьба з ханом Бурундаєм).
Галицько-Волинське князівство за наступників Данила Романовича
Лев Данилович (1264 - 1301 рр.) значно розширив свої володіння, приєднавши до князівства Люблінську землю і частину Закарпаття. У Володимирі у цей час правив Володимир Васильович, у Луцьку – Мстислав Данилович.
Юрій І Львович (1301 - 1308 рр.) встановив окрему Галицьку митрополію (1303 р.), яка сприяла захисту політичної незалежності. Втратив завойовані Левом Землі Закарпаття та Люблінську землю. Його називали «королем Русі».
Лев ІІ та Андрій (1308 - 1323 рр.). В 1323 р. вони обидва померли не залишивши нащадків. Так припинилася династія Романовичів.
В 1325 р. бояри запросили на престол польського князя Юрія ІІ Болеслава. В 1340 р. він помер (отруєний боярами за прихильність до католицької віри і намагання її поширювати в державі), і на цьому закінчився період існування Галицько-Волинського князівства.
Боротьба проти монголо-татарських завойовників
У 1206 р. монгольський хан Темучін, прийнявший ім`я Чінгізхан, розпочав завойовницькі походи.
1223 р. – битва на річці Калка. Русько-половецькі війська зазнали нищівної поразки.
1237 - 1238 рр. – монголо-татари під керівництвом хана Батия спустошили Північно-Східну Русь.
1239 р. – захоплення Чернігова та Переяслава.
1240 р. – захоплення Києва.
Після розгрому Києва головні сили Батия рушили на Володимир і Галич.
У 1242 р. війська Батия припинили загарбницький похід на захід і повернули до пониззя Волги. Тут Батий заснував державу — Золоту Орду із столицею Сарай-Бату (біля сучасної Астрахані). Руські землі потрапили у залежність від нової держави – Золотої Орди.
Залежність від Золотої Орди виявлялася у таких формах:
1. Видача ярликів (грамот) на князювання. Князь, який претендував на займання значного князівського столу, мусив підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди або його представника особливого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити.
2. Сплата данини. Збиралося 14 видів даней та повинностей. Населення завойованих земель знаходилося під наглядом представників хана – баскаків. Вони збирали податки, вели облік населення і т. ін.
3. Забезпечення монгольської армії рекрутами.
Культурні досягнення
У культурному житті Галицько-Волинської землі велику роль відіграли церковні установи. При церковних установах існували школи.
Значною була літописна спадщина: Христомопольський апостол ХІІ ст., Бучацьке Євангеліє ХІІ-ХІІІ ст., Літопис Галицької землі, «Повість про осліплення Василька», увійшла до «Повісті временних літ».
Також високого рівня розвитку в той час досягли архітектура та іконопис.
Давньоримська релігія — одна з політеїстичних систем рабовласницького суспільства з пережитками релігійних уявлень епохи родового ладу. Основною ланкою господарювання римської громади було хліборобство. Тому для давньоримської релігії характерна віра в духів — покровителів природи, сільського життя і хліборобства.
Патріархальність життя зумовила також особливу шану та обожнювання душ предків як покровителів домашнього вогнища — ларів, пенатів та ін. У культі дерев, землі, каміння, деяких тварин відбито риси фетишизму й тотемізму.
Поступово з маси дрібних божків, які уособлювали сили природи і вважалися покровителями тих чи тих явищ дійсності, релігійна свідомість стародавніх римлян стала виділяти окремих головних богів.
До цього періоду належить і виникнення численних міфів про богів. Римська міфологія зазнала величезного впливу грецької міфології.
З утворенням класів і держави боги давньоримської релігії (їх було близько 30) стали загальнодержавними, не пов’язаними з певною територією. Оформлення пантеону було насамперед справою вельможних та жерців.
Поряд з такими богами, як Юпітер і Марс, що ставали дедалі могутнішими, існувало безліч менших богів, духів, котрі опікувалися окремими життєвими чи господарськими справами.
Виникнення Галицько-Волинського князівства
Спочатку Галицьке та Волинське князівства існували окремо одне від одного. Засновником Галицької династії став Ростислав – нащадок Ярослава Мудрого. Він передав владу в Перемишлі, Звенигороді та Теребовлі своїм синам – Рюрику, Володарю та Василькові. Отже, галицькі землі існували всередині князівства автономно.
1141 р. – об’єднання Галицького князівства за Володимирка Володаровича (1141-1153 рр.). Найвищого розквіту і могутності Галицьке князівство досягло за часів правління Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.).
1199 р. – Об`єднання Галицького та Волинського князівств в єдину державу Романом Мстиславичем.
Галицько-Волинське князівство стало безпосереднім спадкоємцем політичних і культурних традицій Київської Русі.
Роман Мстиславич
Роман Мстиславич (1199 - 1205 рр.) проявив себе як видатний полководець. У 1202 р. він заволодів Києвом, об`єднавши під своєю владою всю Південно-Західну Русь. Йому належить ідея проекту «Доброго порядку» на Русі, яким передбачалися заходи, що перешкоджали подальшому дробленню князівств, однак цей проект не був реалізований. У 1205 р. Роман Мстиславич загинув в бою під містом Завихвіст, що знаходилося на території Польщі.
Данило Галицький
Після смерті засновника Галицько-Волинського князівства влада довгі роки переходила від одного правителя до іншого. Нарешті князівський престол зайняв син Романа Мстиславича – Данило Романович (1238 - 1264 рр.). Він розбудував князівство, звів багато міст і фортець, серед них Львів (1257 р.) і Холм.
У 1238 р. – битва під Дорогичином (завдав поразки рицарям-хрестоносцям).
У 1245 р. в битві під Ярославом розгромив об’єднане військо угрів та поляків.
У 1253 р. Данило Галицький прийняв корону від Папи Римського. Головну мету життя князь вбачав у визволенні Руської землі від монголо-татарських загарбників (вдала воєнна кампанія проти монгольського хана Куремси і невдала боротьба з ханом Бурундаєм).
Галицько-Волинське князівство за наступників Данила Романовича
Лев Данилович (1264 - 1301 рр.) значно розширив свої володіння, приєднавши до князівства Люблінську землю і частину Закарпаття. У Володимирі у цей час правив Володимир Васильович, у Луцьку – Мстислав Данилович.
Юрій І Львович (1301 - 1308 рр.) встановив окрему Галицьку митрополію (1303 р.), яка сприяла захисту політичної незалежності. Втратив завойовані Левом Землі Закарпаття та Люблінську землю. Його називали «королем Русі».
Лев ІІ та Андрій (1308 - 1323 рр.). В 1323 р. вони обидва померли не залишивши нащадків. Так припинилася династія Романовичів.
В 1325 р. бояри запросили на престол польського князя Юрія ІІ Болеслава. В 1340 р. він помер (отруєний боярами за прихильність до католицької віри і намагання її поширювати в державі), і на цьому закінчився період існування Галицько-Волинського князівства.
Боротьба проти монголо-татарських завойовників
У 1206 р. монгольський хан Темучін, прийнявший ім`я Чінгізхан, розпочав завойовницькі походи.
1223 р. – битва на річці Калка. Русько-половецькі війська зазнали нищівної поразки.
1237 - 1238 рр. – монголо-татари під керівництвом хана Батия спустошили Північно-Східну Русь.
1239 р. – захоплення Чернігова та Переяслава.
1240 р. – захоплення Києва.
Після розгрому Києва головні сили Батия рушили на Володимир і Галич.
У 1242 р. війська Батия припинили загарбницький похід на захід і повернули до пониззя Волги. Тут Батий заснував державу — Золоту Орду із столицею Сарай-Бату (біля сучасної Астрахані). Руські землі потрапили у залежність від нової держави – Золотої Орди.
Залежність від Золотої Орди виявлялася у таких формах:
1. Видача ярликів (грамот) на князювання. Князь, який претендував на займання значного князівського столу, мусив підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди або його представника особливого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити.
2. Сплата данини. Збиралося 14 видів даней та повинностей. Населення завойованих земель знаходилося під наглядом представників хана – баскаків. Вони збирали податки, вели облік населення і т. ін.
3. Забезпечення монгольської армії рекрутами.
Культурні досягнення
У культурному житті Галицько-Волинської землі велику роль відіграли церковні установи. При церковних установах існували школи.
Значною була літописна спадщина: Христомопольський апостол ХІІ ст., Бучацьке Євангеліє ХІІ-ХІІІ ст., Літопис Галицької землі, «Повість про осліплення Василька», увійшла до «Повісті временних літ».
Також високого рівня розвитку в той час досягли архітектура та іконопис.
Давньоримська релігія — одна з політеїстичних систем рабовласницького суспільства з пережитками релігійних уявлень епохи родового ладу. Основною ланкою господарювання римської громади було хліборобство. Тому для давньоримської релігії характерна віра в духів — покровителів природи, сільського життя і хліборобства.
Патріархальність життя зумовила також особливу шану та обожнювання душ предків як покровителів домашнього вогнища — ларів, пенатів та ін. У культі дерев, землі, каміння, деяких тварин відбито риси фетишизму й тотемізму.
Поступово з маси дрібних божків, які уособлювали сили природи і вважалися покровителями тих чи тих явищ дійсності, релігійна свідомість стародавніх римлян стала виділяти окремих головних богів.
До цього періоду належить і виникнення численних міфів про богів. Римська міфологія зазнала величезного впливу грецької міфології.
З утворенням класів і держави боги давньоримської релігії (їх було близько 30) стали загальнодержавними, не пов’язаними з певною територією. Оформлення пантеону було насамперед справою вельможних та жерців.
Поряд з такими богами, як Юпітер і Марс, що ставали дедалі могутнішими, існувало безліч менших богів, духів, котрі опікувалися окремими життєвими чи господарськими справами.