Реформация, начатая в Германии Мартином Лютером, в 20-30-е годы XVI века начала распространяться и во Франции. Реформаторы христианства — протестанты отвергали многие каноны католической религии, провозгласив единственным источником вероучения Библию и отвергнув власть Римского папы.
Во Франции католики насмешливо называли протестантов «гугенотами». Гугеноты — название с XVI века французских протестантов и происходит от франко-швейцарского eyguenot (aguynos), обозначавшего члена женевского протестантского союза против герцога Савойского.
В 1562 году могущественный род Гизов, недовольный веротерпимой политикой фактически правившей Францией Екатериной Медичи, спровоцировал нападение католиков на гугенотов, переросшее в войну. Так во Франции начались Религиозные войны, которые раздирали на части страну 36 лет.
А 8 августа 1570 года Жерменский мирный договор положил конец уже третьей по счету религиозной войне во Франции. Номинальный король Карл IX и его мать Екатерина Медичи всячески пытались охладить пыл своих воинствующих единоверцев. Но радикальная католическая фракция во главе с Гизами была к гугенотам непримирима. Особенно разъярила их подготовка к свадьбе протестантского принца Генриха Наваррского и дочери Медичи Маргариты Валуа. Этот брак должен был закрепить мир между католиками и гугенотами.
Как возник Орден иезуитов
Но благие намерения поистине вымостили дорогу в ад. На свадьбу в Париж съехалось множество именитых протестантов, чтобы приветствовать принца Генриха на брачной церемонии. Можно представить, как чувствовали себя парижане, большинство из которых были католиками!
По приказу Медичи на маленькой колокольне с южной стороны парижской церкви Сен-Жермен-л'Осеруа ударили колокола. Это был условный знак католикам. Начавшаяся антигугенотская акция молниеносно превратилась в массовую резню. Черные одежды, в которые традиционно рядились гугеноты, становилась смертным приговором. Опьяненная кровью беззащитных жертв толпа черни вскоре уже не делала различий между мужчинами, женщинами, стариками и детьми. Пощады не было никому.
Однако расправа над гугенотами не принесла спокойствия Франции. Номинально религиозные войны закончились в 1593 году. Фактически же продолжились и в XVII веке
Казими́р III (I) (пол. Kazimierz III; 3 квітня 1310 — 5 листопада 1370) — Король Польщі (1333—1370) і Король Русі (1349—1370). Останній представник польської династії П'ястів на тронах Польщі і Русі. Народився в Ковалі, Польща. Найменший син польського короля Владислава I Локєтка і калішської князівни Гедвіґи Болеславівної. Коронований після смерті батька. Проводив курс на відновлення єдності Польського королівства та посилення королівської влади[2]. Збільшив терени своїх володінь у 2,5 рази[2]. Здійснив низку важливих реформ у системі управління, судочинстві, фінансовій сфері. Упорядкував Казимирові статути. У зовнішній політиці спирався на підтримку Угорщини[2] Був рідним дядьком Короля Людовіка. Брав участь у війні за руську спадщину проти інших претендентів на підставі своїх династичних прав. І по батькові і по матері є нащадком Рюриковичів. Кузен Королів Русі Андрія, Лева ІІ і Владислава І. Двоюрідний дядько Короля Русі Юрія ІІ і двоюрідний небіж Короля Русі Юрія І. В ході династичної війни добився визнання своїх прав на трон Русі від шляхти Галичини, Волині і Поділля.[2] Замирився із Богемією (1348) та Тевтонським орденом (1356). Сприяв розвитку міст та міграції євреїв до Польщі і Русі. Фундував Краківський університет (1364)[2]. Помер у Кракові, Польща. Похований у Соборі святих Станіслава і Вацлава. Прізвисько — Вели́кий
Відповідь:
Реформация, начатая в Германии Мартином Лютером, в 20-30-е годы XVI века начала распространяться и во Франции. Реформаторы христианства — протестанты отвергали многие каноны католической религии, провозгласив единственным источником вероучения Библию и отвергнув власть Римского папы.
Во Франции католики насмешливо называли протестантов «гугенотами». Гугеноты — название с XVI века французских протестантов и происходит от франко-швейцарского eyguenot (aguynos), обозначавшего члена женевского протестантского союза против герцога Савойского.
В 1562 году могущественный род Гизов, недовольный веротерпимой политикой фактически правившей Францией Екатериной Медичи, спровоцировал нападение католиков на гугенотов, переросшее в войну. Так во Франции начались Религиозные войны, которые раздирали на части страну 36 лет.
А 8 августа 1570 года Жерменский мирный договор положил конец уже третьей по счету религиозной войне во Франции. Номинальный король Карл IX и его мать Екатерина Медичи всячески пытались охладить пыл своих воинствующих единоверцев. Но радикальная католическая фракция во главе с Гизами была к гугенотам непримирима. Особенно разъярила их подготовка к свадьбе протестантского принца Генриха Наваррского и дочери Медичи Маргариты Валуа. Этот брак должен был закрепить мир между католиками и гугенотами.
Как возник Орден иезуитов
Но благие намерения поистине вымостили дорогу в ад. На свадьбу в Париж съехалось множество именитых протестантов, чтобы приветствовать принца Генриха на брачной церемонии. Можно представить, как чувствовали себя парижане, большинство из которых были католиками!
По приказу Медичи на маленькой колокольне с южной стороны парижской церкви Сен-Жермен-л'Осеруа ударили колокола. Это был условный знак католикам. Начавшаяся антигугенотская акция молниеносно превратилась в массовую резню. Черные одежды, в которые традиционно рядились гугеноты, становилась смертным приговором. Опьяненная кровью беззащитных жертв толпа черни вскоре уже не делала различий между мужчинами, женщинами, стариками и детьми. Пощады не было никому.
Однако расправа над гугенотами не принесла спокойствия Франции. Номинально религиозные войны закончились в 1593 году. Фактически же продолжились и в XVII веке
Пояснення:
Відповідь:
Казими́р III (I) (пол. Kazimierz III; 3 квітня 1310 — 5 листопада 1370) — Король Польщі (1333—1370) і Король Русі (1349—1370). Останній представник польської династії П'ястів на тронах Польщі і Русі. Народився в Ковалі, Польща. Найменший син польського короля Владислава I Локєтка і калішської князівни Гедвіґи Болеславівної. Коронований після смерті батька. Проводив курс на відновлення єдності Польського королівства та посилення королівської влади[2]. Збільшив терени своїх володінь у 2,5 рази[2]. Здійснив низку важливих реформ у системі управління, судочинстві, фінансовій сфері. Упорядкував Казимирові статути. У зовнішній політиці спирався на підтримку Угорщини[2] Був рідним дядьком Короля Людовіка. Брав участь у війні за руську спадщину проти інших претендентів на підставі своїх династичних прав. І по батькові і по матері є нащадком Рюриковичів. Кузен Королів Русі Андрія, Лева ІІ і Владислава І. Двоюрідний дядько Короля Русі Юрія ІІ і двоюрідний небіж Короля Русі Юрія І. В ході династичної війни добився визнання своїх прав на трон Русі від шляхти Галичини, Волині і Поділля.[2] Замирився із Богемією (1348) та Тевтонським орденом (1356). Сприяв розвитку міст та міграції євреїв до Польщі і Русі. Фундував Краківський університет (1364)[2]. Помер у Кракові, Польща. Похований у Соборі святих Станіслава і Вацлава. Прізвисько — Вели́кий
Пояснення: