Серпень 1914 р. виявився переломним у житті українського народу. Вибух Першої світової війни, частиною якої була війна між Росією та Австро - Угорщиною, державами, що володіли українськими землями, пробудив надії багатьох українців на можливість розв'язання українського національного питання.
Объяснение:
Сою́з ви́зволення Украї́ни (СВУ) — політична організація, утворена у Східній Галичині 4 серпня 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України. За головне завдання ця організація ставила собі проголошення соборності та самостійності України та сприяння поразці Російської Імперії заради відродження незалежності Української держави. Переважно СВУ був створений політичними емігрантами з Наддніпрянської України. Його головою був член УСДРП Дмитро Донцов.
Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.
Більшість членів СВУ були наддніпрянськими соціалістами, що опинилися на австрійській території внаслідок репресій російського царату в період столипінської реакції. Діяльністю СВУ керувала президія у складі: Олександр Скоропис-Йолтуховський, Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Маркіян Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і Микола Залізняк), якій допомагали галицькі і буковинські діячі різних ділянок (Степан та Роман Смаль-Стоцькі, Василь Сімович, Михайло Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, Іван Крип'якевич, Степан Рудницький та ін.).
Також робота СВУ сприяла поліпшенню матеріального стану військовополонених, відкриття в концтаборах бібліотек, шкіл грамотності, церков, читалень, кооперативних крамниць, оркестрів, хорів, курсів української літератури й історії України. У кожному таборі завдяки Союзу видавалися українські газети. Усе це робилося задля плекання української свідомості тих, хто перебував у таборах.
З австрійського боку СВУ опікувалося Міністерством зовнішніх справ, але з 1915 року справа дійшла до політичних розходжень і австрійське Міністерство обмежило фінансову до СВУ, який відтоді зосередив свою діяльність більше на території Німеччини.
СВУ розгорнув широку інформативно-представницьку діяльність у центральних та нейтральних державах Європи, оскільки мав своїх представників у Німеччині.
В 70-е годы XIX века один критский купец обнаружил на своем участке подозрительно большие горшки и руины древних построек. Купцу перелопатили весь двор и не напрасно. В результате раскопок был найден знаменитый Кносский дворец, точнее, последняя его версия. Наиболее выдающийся памятник критской архитектуры — Кносский дворец. В греческих мифах он назывался лабиринтом (это слово происходит от термина лабрис — “двойная секира”, — излюбленного изображения в критском искусстве) . Согласно этим легендам, в глубине дворца обитал получеловек-полубык — Минотавр, на съедение которому город Афины ежегодно посылал 7 юношей и столько же девушек. Минотавр был убит, говорится в сказании, афинским героем Тесеем, сыном царя Эгея. По-видимому, миф о Тессе отразил зависимость Аттики от Кносса в начале позднеминойского периода. Кносский дворец, общей площадью около 16 тыс. кв. м, представляющий сложное нагромождение сотен различных помещений, казался грекам-ахейцам зданием, из которого невозможно было найти выход. Слово “лабиринт” с тех пор стало синонимом помещения со сложной системой расположения комнат и коридоров. Археологическими раскопками установлено, что дворец был построен в начале среднеминойского периода и затем многократно расширялся. Во время расцвета минойской культуры дворец имел два или три этажа, не считая подвальных помещений, в которых находились погреба, мастерские, склады продовольствия, оружия, а также темницы. Кносский дворец. Общий план нижнего яруса в позднеминойский период. Парадные помещения дворца состояли из большого и малого “тронных” залов и комнат культового назначения. В предполагаемой женской части дворца были приемная комната, ванные, сокровищница и различные другие помещения. По дворце была проведена широкая канализационная сеть из глиняных труб большого и малого диаметров, обслуживавшая бассейны, ванные и уборные. Во дворце было найдено свыше 2 тыс. глиняных табличек с различными записями. Богатое убранство некоторых комнат, громадное количество изделий из драгоценных металлов, высокохудожественные стопные росписи-фрески, вместительные склады — всё это свидетельствует о том, что дворец был местопребыванием царей — правителей Кносса и всего Крита. Необычными показались ученым и детали дворца. Своеобразными были колонны, получившие в искусствоведении название "иррациональных". Книзу они не расширялись, как в постройках других древних народов, а сужались. Ствол колонн утолщался кверху, где он завершался капителью в форме круглого валика и лежащей на нём квадратной плиты. Нередко колонны были покрыты своеобразным зигзагообразным узором. Ствол их не был уподоблен растительным прототипам египетских опор, повторявших форму тянущихся вверх стеблей папируса или лотоса. В кносской колонне нет сходства с образами живой природы. Зодчий отказался от подражания природе, выступавшей в египетской архитектуре, нашел для элементов сооружения язык архитектурных форм, основанный на пропорциональных и числовых соотношениях, и обнажил сущность колонны как опоры, выделив и подчеркнув именно эту ее функцию .
Серпень 1914 р. виявився переломним у житті українського народу. Вибух Першої світової війни, частиною якої була війна між Росією та Австро - Угорщиною, державами, що володіли українськими землями, пробудив надії багатьох українців на можливість розв'язання українського національного питання.
Объяснение:
Сою́з ви́зволення Украї́ни (СВУ) — політична організація, утворена у Східній Галичині 4 серпня 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України. За головне завдання ця організація ставила собі проголошення соборності та самостійності України та сприяння поразці Російської Імперії заради відродження незалежності Української держави. Переважно СВУ був створений політичними емігрантами з Наддніпрянської України. Його головою був член УСДРП Дмитро Донцов.
Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.
Більшість членів СВУ були наддніпрянськими соціалістами, що опинилися на австрійській території внаслідок репресій російського царату в період столипінської реакції. Діяльністю СВУ керувала президія у складі: Олександр Скоропис-Йолтуховський, Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Маркіян Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і Микола Залізняк), якій допомагали галицькі і буковинські діячі різних ділянок (Степан та Роман Смаль-Стоцькі, Василь Сімович, Михайло Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, Іван Крип'якевич, Степан Рудницький та ін.).
Також робота СВУ сприяла поліпшенню матеріального стану військовополонених, відкриття в концтаборах бібліотек, шкіл грамотності, церков, читалень, кооперативних крамниць, оркестрів, хорів, курсів української літератури й історії України. У кожному таборі завдяки Союзу видавалися українські газети. Усе це робилося задля плекання української свідомості тих, хто перебував у таборах.
З австрійського боку СВУ опікувалося Міністерством зовнішніх справ, але з 1915 року справа дійшла до політичних розходжень і австрійське Міністерство обмежило фінансову до СВУ, який відтоді зосередив свою діяльність більше на території Німеччини.
СВУ розгорнув широку інформативно-представницьку діяльність у центральних та нейтральних державах Європи, оскільки мав своїх представників у Німеччині.