Українські землі у складі Речі Посполитої об'єднувалися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське. З 1618 року приєдналося ще Чернігівське воєводство, що утворилося на землях, відторгнутих від Московського царства. Воєводства поділялися на повіти (староства). Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств збережено дію Литовського статуту й староукраїнської мови в діловодстві.
Объяснение: поляки та литвці зробили новий поділ земель,бо до них ще приєдналося Чернігівське воєводство
З середини ХІІ ст. церква і німецькі князі починають знову спрямовувати свої погляди на Схід. Під час Другого хрестового походу папа римський дозволив німецьким хрестоносцям під керівництвом герцога Саксонії і Баварії Генріха Лева здійснити свій похід не в Палестину, а в землі слов’ян (1147 р.). Хрестоносці мечем пройшлися по землях полабських слов’ян, які завзято захищалися. Але сили були не рівні. На завойованих землях постало маркграфство Бранденбург, центром якого у ХІІІ ст. стало місто Берлін.
ХІІІ ст. починається німецька колонізація і Прибалтійських земель, що були заселені балтськими племенами. Першими у ці земля шлях проклали німецькі купці, за ними рушили місіонери, а згодом і рицарі. У 1201 р. у землях ливів була заснована Рига. Яка згодом стала центром нової німецької землі – Лівонії. Проте організувати переселення значної частини німецького населення сюди не вдалося. Крім того Лівонія не мала політичної єдності. Ризькі єпископи ворогували з заснованим у 1202 р. на цих землях орденом мечоносців, а згодом у міською громадою Риги. Не просто склалися і відносини з сусідніми руськими князівствами – Новгородом, Псковом та Полоцьком. Пік протистояння припадає на 30 – початок 40-х років ХІІІ ст. Після поразки у битві на Чудському озері („Льодове побоїще” 1242 р.) на тривалий час було укладено мир.
У 1231 р. почалось і підкорення слов’янського племені прусів. Головну роль у їх завоюванні відіграв Тевтонський орден, який був за у Прибалтику польським герцогом Конрадом Мазовецьким, володіння якого найбільш страждали від набігів прусів. Тевтонці вміло скористалися наданою їм можливістю. На місці підкорених ними земель прусів вони створили сильну державу, яка незабаром стала загрозою як для Польщі, так і для руських князівств. У 1238 р. у битві під Дорогочином Данило Галицький завдав їм першої серйозної поразки. Після цього тевтонці зосередили свою головну увагу на боротьбі проти литовців. Проте „литовські походи” ордену так і не дали бажаного результату. Литовські племена об`єдналися у єдине князівство, яке не тільки дало відсіч німецькій агресії, а і стало вагомим чинником у подальшій історії Східної Європи. Крім того орден попостив відносини і з Польщею, захопивши у неї приморські землі. Згодом у 1410 р. об`єднань військо Польщі та Литви завдало поразки ордену у битві під Ґрюнвальдом, а землі ордену стали васальними польського короля.
Українські землі у складі Речі Посполитої об'єднувалися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське. З 1618 року приєдналося ще Чернігівське воєводство, що утворилося на землях, відторгнутих від Московського царства. Воєводства поділялися на повіти (староства). Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств збережено дію Литовського статуту й староукраїнської мови в діловодстві.
Объяснение: поляки та литвці зробили новий поділ земель,бо до них ще приєдналося Чернігівське воєводство
З середини ХІІ ст. церква і німецькі князі починають знову спрямовувати свої погляди на Схід. Під час Другого хрестового походу папа римський дозволив німецьким хрестоносцям під керівництвом герцога Саксонії і Баварії Генріха Лева здійснити свій похід не в Палестину, а в землі слов’ян (1147 р.). Хрестоносці мечем пройшлися по землях полабських слов’ян, які завзято захищалися. Але сили були не рівні. На завойованих землях постало маркграфство Бранденбург, центром якого у ХІІІ ст. стало місто Берлін.
ХІІІ ст. починається німецька колонізація і Прибалтійських земель, що були заселені балтськими племенами. Першими у ці земля шлях проклали німецькі купці, за ними рушили місіонери, а згодом і рицарі. У 1201 р. у землях ливів була заснована Рига. Яка згодом стала центром нової німецької землі – Лівонії. Проте організувати переселення значної частини німецького населення сюди не вдалося. Крім того Лівонія не мала політичної єдності. Ризькі єпископи ворогували з заснованим у 1202 р. на цих землях орденом мечоносців, а згодом у міською громадою Риги. Не просто склалися і відносини з сусідніми руськими князівствами – Новгородом, Псковом та Полоцьком. Пік протистояння припадає на 30 – початок 40-х років ХІІІ ст. Після поразки у битві на Чудському озері („Льодове побоїще” 1242 р.) на тривалий час було укладено мир.
У 1231 р. почалось і підкорення слов’янського племені прусів. Головну роль у їх завоюванні відіграв Тевтонський орден, який був за у Прибалтику польським герцогом Конрадом Мазовецьким, володіння якого найбільш страждали від набігів прусів. Тевтонці вміло скористалися наданою їм можливістю. На місці підкорених ними земель прусів вони створили сильну державу, яка незабаром стала загрозою як для Польщі, так і для руських князівств. У 1238 р. у битві під Дорогочином Данило Галицький завдав їм першої серйозної поразки. Після цього тевтонці зосередили свою головну увагу на боротьбі проти литовців. Проте „литовські походи” ордену так і не дали бажаного результату. Литовські племена об`єдналися у єдине князівство, яке не тільки дало відсіч німецькій агресії, а і стало вагомим чинником у подальшій історії Східної Європи. Крім того орден попостив відносини і з Польщею, захопивши у неї приморські землі. Згодом у 1410 р. об`єднань військо Польщі та Литви завдало поразки ордену у битві під Ґрюнвальдом, а землі ордену стали васальними польського короля.