1. Куртуазна література — світська, лицарська література європейського Середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод лицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності. Куртуазний роман часто вдається до атмосфери казковості. Однією з головних тем в цьому романі є тема кохання до прекрасної дами та здійснення подвигів заради неї. Проте героїв об'єднує лише платонічне кохання. Саме кохання в такому романі повне куртуазності. Загалом, «куртуазний» — той, що орудує усіма видами зброї, вправний в усіх видах мистецтва (спів, гра на різноманітних музичних інструментах, обізнаність в живописі тощо), грає в шахи, знається на морській справі, знає велику кількість іноземних мов.
2. Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський(Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад. Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками.) і готичний(Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав міський собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.). Перший стиль — романський — панував у XI – XII ст., другий — готичний — у XII – XV ст. Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
3. Папа Григорій IX перетворив Інквізицію з Єпископської на Папську, підпорядкувавши її безпосередньо Святому Престолу. Для керування Інквізицією на різних рівнях призначались домініканці та францисканці, монахи з двох нових тоді жебручих орденів, значно рідше — монахи з інших орденів. Для єретиків, що не хотіли відректися від єресей, була призначена смертна кара, для виконання якої їх передавали до рук світської влади. Папа Інокентій IV у 1252 році дозволив Інквізиції застосовувати тортури. Тут треба помітити, що за весь час існування Інквізиції вона ніколи не застосовувала тортури так масштабно та жорстоко, як світська влада.
Паде́ние За́падной Ри́мской импе́рии (паде́ние Ри́мской импе́рии, паде́ние Ри́ма) — затяжной процесс упадка Западной Римской империи, в результате которого государство оказалось не управлять своей огромной территорией и прекратило существование. В 410 году вестготами был взят Рим, а 4 сентября 476 года вождь германцев Одоакр заставил последнего императора Западной Римской империи Ромула Августа отречься от престола. Таким образом завершилось многовековое владычество Рима.
Процесс упадка
Предпосылки
Разделение империи между сыновьями Феодосия
Переход от республики к императорской форме правления привёл к постепенному размыванию институтов гражданского общества. Сенат постепенно терял своё значение[1], местное самоуправление ограничивалось, судебные органы ставились в подчинение имперской администрации[2]. К началу III века государственный строй превратился в военно-бюрократическую монархию[3], а экономика стала приходить в упадок, началась аграризация общества[4]. Однако культурный и технологический уровень империи ещё позволял ей доминировать над варварским окружением.
После правления «пяти хороших императоров» в Риме обострилась борьба за власть и империю регулярно сотрясали гражданские войны, кульминация которых вылилась в кризис III века. Это нанесло удар по развитию ремёсел и торговли, а ряд городов был разрушен. В послекризисный период экономическое положение несколько улучшилось, но общеимперский рынок, созданный в I—II веках нашей эры, пришёл в упадок, что породило рост экономического, а как следствие этого — и политического сепаратизма[4]. Кризисный и послекризисный период сопровождался распространением христианства и упадком античной культуры.
Последний император, единолично правивший единой Римской империей, Феодосий I, разрешил готам селиться на её территории и усилил влияние варваров в римской армии (Феодосий привлекал готов к борьбе с претендентами на императорский трон). Перед своей смертью в 395 году он разделил империю на Западную и Восточную части, в которых стали править его сыновья.
1. Куртуазна література — світська, лицарська література європейського Середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод лицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності. Куртуазний роман часто вдається до атмосфери казковості. Однією з головних тем в цьому романі є тема кохання до прекрасної дами та здійснення подвигів заради неї. Проте героїв об'єднує лише платонічне кохання. Саме кохання в такому романі повне куртуазності. Загалом, «куртуазний» — той, що орудує усіма видами зброї, вправний в усіх видах мистецтва (спів, гра на різноманітних музичних інструментах, обізнаність в живописі тощо), грає в шахи, знається на морській справі, знає велику кількість іноземних мов.
2. Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський(Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад. Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками.) і готичний(Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав міський собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.). Перший стиль — романський — панував у XI – XII ст., другий — готичний — у XII – XV ст. Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
3. Папа Григорій IX перетворив Інквізицію з Єпископської на Папську, підпорядкувавши її безпосередньо Святому Престолу. Для керування Інквізицією на різних рівнях призначались домініканці та францисканці, монахи з двох нових тоді жебручих орденів, значно рідше — монахи з інших орденів. Для єретиків, що не хотіли відректися від єресей, була призначена смертна кара, для виконання якої їх передавали до рук світської влади. Папа Інокентій IV у 1252 році дозволив Інквізиції застосовувати тортури. Тут треба помітити, що за весь час існування Інквізиції вона ніколи не застосовувала тортури так масштабно та жорстоко, як світська влада.
Объяснение:
Паде́ние За́падной Ри́мской импе́рии (паде́ние Ри́мской импе́рии, паде́ние Ри́ма) — затяжной процесс упадка Западной Римской империи, в результате которого государство оказалось не управлять своей огромной территорией и прекратило существование. В 410 году вестготами был взят Рим, а 4 сентября 476 года вождь германцев Одоакр заставил последнего императора Западной Римской империи Ромула Августа отречься от престола. Таким образом завершилось многовековое владычество Рима.
Процесс упадка
Предпосылки
Разделение империи между сыновьями Феодосия
Переход от республики к императорской форме правления привёл к постепенному размыванию институтов гражданского общества. Сенат постепенно терял своё значение[1], местное самоуправление ограничивалось, судебные органы ставились в подчинение имперской администрации[2]. К началу III века государственный строй превратился в военно-бюрократическую монархию[3], а экономика стала приходить в упадок, началась аграризация общества[4]. Однако культурный и технологический уровень империи ещё позволял ей доминировать над варварским окружением.
После правления «пяти хороших императоров» в Риме обострилась борьба за власть и империю регулярно сотрясали гражданские войны, кульминация которых вылилась в кризис III века. Это нанесло удар по развитию ремёсел и торговли, а ряд городов был разрушен. В послекризисный период экономическое положение несколько улучшилось, но общеимперский рынок, созданный в I—II веках нашей эры, пришёл в упадок, что породило рост экономического, а как следствие этого — и политического сепаратизма[4]. Кризисный и послекризисный период сопровождался распространением христианства и упадком античной культуры.
Последний император, единолично правивший единой Римской империей, Феодосий I, разрешил готам селиться на её территории и усилил влияние варваров в римской армии (Феодосий привлекал готов к борьбе с претендентами на императорский трон). Перед своей смертью в 395 году он разделил империю на Западную и Восточную части, в которых стали править его сыновья.