«Рішельє Арман дю Плессі (1585-1642), кардинал з 1622 р., з 1624 р. – глава королівської ради, фактичний правитель Франції протягом 18 років. Як влучно зауважив один із сучасників кардинала, «Людовік ХІІІ лише носив корону, а Рішельє мав скіпетр».
Пріоритетом його внутрішньої політики стала боротьба з протестантською опозицією та зміцнення королівської влади, а головним зовнішньополітичним завданням – підвищення престижу Франції і боротьба з гегемонією Габсбургів у Європі, активна колоніальна політика.
Бажаючи встановити необмежену владу, Рішельє оголосив гугенотам війну, щоб позбавити їх політичних прав, які відрізняли їх від інших французів. Він оволодів їхньою головною фортецею Ла-Рошель, а потім захопив й інші фортеці гугенотів. Дворянин за походженням, він на користь держави прагнув обмежити владу й права дворян. З цією метою він знищив деякі вищі посади, які обіймали родовиті дворяни, заборонив дуелі, зруйнував декілька замків, які служили притулком для непокірних дворян, і перестав скликати Генеральні штати.
Прагнучи зміцнити королівську владу в галузі фінансів, внутрішньої та зовнішньої політики, Рішельє ініціював створення єдиного збірника французьких законів, провів ряд адміністративних реформ: запровадив у провінціях посади інтендантів (керівників), що призначалися королем, реорганізував поштову службу. Інтересам абсолютизму відповідала й економічна політика Рішельє. У 1629 – 1642 рр. у Франції було створено 22 торговельні компанії.
Сила Рішельє була в його обережності, тонкому знанні психології людей і відчутті ситуації».
Текст 2 «Першочергового значення він надавав пропаганді урядової політики. Чи не першим він зрозумів значення «ідеологічної» дії на громадську думку. З цією метою він створив у 1631 р. першу французьку газету, до якої сам добирав матеріали для публікації. З позицій державної доцільності підходив Рішельє й до освіти. Його погляди з цього приводу чітко висловлені в «Політичному заповіті»; кардинал був переконаний, що «освіченість – краща прикраса будь-якої держави», але вважав, що «не будь-кого варто навчати».
10 лютого 1635 р. була створена Французька академія. Королівським едиктом кардинал Рішельє був призначений її главою і проректором. У Рішельє був тонкий літературний смак; саме за часів його правління у французькій культурі почав утверджватися класицизм. При всій неоднозначності та суперечливості, діяльність Рішельє на ниві культури все ж таки може бути оцінена позитивно, оскільки вона сприяла розвитку освіти та зростанню талантів».
Текст 3
Висловлювання Рішельє:
«Моєю першою метою була велич короля, моєю другою метою – могутність держави».
«Дайте мені шість стрічок, написаних рукою найчеснішої людини, і я знайду в них що-небудь, за що її можна було б повісити».
«Щоб керувати державою, слід менше говорити і більше слухати».
«...головний життєвий нерв держави – це дворяни, але дворяни, які підкоряються королю».
«У мене немає ворогів, окрім ворогів держави»
« ...дворянин має право помирати лише за короля» (про заборону дуелей).
«Народ – це мул, який, звикнувши до тягаря, псується від тривалого відпочинку більше, ніж від роботи», але «робота мула має відповідати його силі».
«Батіг, який є символом правосуддя, ніколи не повинен залишатися без діла».
Текст 4 Коли Петро І (перший російський імператор) відвідав Париж, він упав на коліна перед статуєю кардинала Рішельє і вигукнув: «Якби ти був живий, я віддав би тобі півцарства, лише б ти допоміг мені правити іншою половиною».
Указом 7 ноября 1775 года Коллегия иностранных дел разрешила казахам использование пастбищ в междуречье Урала и Волги, на берегу Каспийского моря, на правом берегу Иртыша. Но эти действия пришлись вразрез с уже предпринятыми мерами по колонизации данных территорий, фактически эти земли либо уже были заняты под казацкие хутора и казённые пашни, либо были запланированы под таковые. В 1782 году последовал Указ с разъяснением, что в случае перегона скота на указанные земли предварительно необходима оплата за их «наём». Но и эта мера показалась недостаточной, в частности уральские казаки проявили инициативу, потребовав предоставления аманатов (заложников) при проходе через территорию, контролируемую войском, а затем правление войска и вовсе запретило казакам сдачу земли внаём, то есть фактически запретили переход казахов за Урал, на «внутреннюю сторону». В ответ последовало настоящее восстание, многочисленные набеги на форпосты и укрепления, ответные карательные экспедиции.
В Младшем жузе в это же время происходили и внутренние распри. После перехода под российское покровительство значение ханской власти упало, вертикальная феодальная пирамида хан — султаны — родовые старшины рассыпалась, каждый из глав родов стремился самостоятельно договориться с пограничной и центральной администрацией. Для устранения возникшей анархической неразберихи, оренбургский генерал-губернатор Игельстром предложил созвание съезда старшин, своеобразного степного парламента. Но после того, как главой съезда был выбран Сырым Датов[1], а сам он стал напоминать шляхетский Сейм, в 1789 году Игельстром предпочёл восстановление ханской власти[2], что привело к усилению внутреннего противостояния и открытому неподчинению русской администрации, росту числа нападений на пограничные линии, полной остановке торговли со Средней Азией в течение всех 1790-х годов. Лишь к 1797 году путём многочисленной торговли со старшинами, султанами удалось умиротворить большинство казахских родов и восстание пошло на спад. Сырым Датов был вынужден бегством в земли Хивинского ханства.
«Рішельє Арман дю Плессі (1585-1642), кардинал з 1622 р., з 1624 р. – глава королівської ради, фактичний правитель Франції протягом 18 років. Як влучно зауважив один із сучасників кардинала, «Людовік ХІІІ лише носив корону, а Рішельє мав скіпетр».
Пріоритетом його внутрішньої політики стала боротьба з протестантською опозицією та зміцнення королівської влади, а головним зовнішньополітичним завданням – підвищення престижу Франції і боротьба з гегемонією Габсбургів у Європі, активна колоніальна політика.
Бажаючи встановити необмежену владу, Рішельє оголосив гугенотам війну, щоб позбавити їх політичних прав, які відрізняли їх від інших французів. Він оволодів їхньою головною фортецею Ла-Рошель, а потім захопив й інші фортеці гугенотів. Дворянин за походженням, він на користь держави прагнув обмежити владу й права дворян. З цією метою він знищив деякі вищі посади, які обіймали родовиті дворяни, заборонив дуелі, зруйнував декілька замків, які служили притулком для непокірних дворян, і перестав скликати Генеральні штати.
Прагнучи зміцнити королівську владу в галузі фінансів, внутрішньої та зовнішньої політики, Рішельє ініціював створення єдиного збірника французьких законів, провів ряд адміністративних реформ: запровадив у провінціях посади інтендантів (керівників), що призначалися королем, реорганізував поштову службу. Інтересам абсолютизму відповідала й економічна політика Рішельє. У 1629 – 1642 рр. у Франції було створено 22 торговельні компанії.
Сила Рішельє була в його обережності, тонкому знанні психології людей і відчутті ситуації».
Текст 2 «Першочергового значення він надавав пропаганді урядової політики. Чи не першим він зрозумів значення «ідеологічної» дії на громадську думку. З цією метою він створив у 1631 р. першу французьку газету, до якої сам добирав матеріали для публікації. З позицій державної доцільності підходив Рішельє й до освіти. Його погляди з цього приводу чітко висловлені в «Політичному заповіті»; кардинал був переконаний, що «освіченість – краща прикраса будь-якої держави», але вважав, що «не будь-кого варто навчати».
10 лютого 1635 р. була створена Французька академія. Королівським едиктом кардинал Рішельє був призначений її главою і проректором. У Рішельє був тонкий літературний смак; саме за часів його правління у французькій культурі почав утверджватися класицизм. При всій неоднозначності та суперечливості, діяльність Рішельє на ниві культури все ж таки може бути оцінена позитивно, оскільки вона сприяла розвитку освіти та зростанню талантів».
Текст 3
Висловлювання Рішельє:
«Моєю першою метою була велич короля, моєю другою метою – могутність держави».
«Дайте мені шість стрічок, написаних рукою найчеснішої людини, і я знайду в них що-небудь, за що її можна було б повісити».
«Щоб керувати державою, слід менше говорити і більше слухати».
«...головний життєвий нерв держави – це дворяни, але дворяни, які підкоряються королю».
«У мене немає ворогів, окрім ворогів держави»
« ...дворянин має право помирати лише за короля» (про заборону дуелей).
«Народ – це мул, який, звикнувши до тягаря, псується від тривалого відпочинку більше, ніж від роботи», але «робота мула має відповідати його силі».
«Батіг, який є символом правосуддя, ніколи не повинен залишатися без діла».
Текст 4 Коли Петро І (перший російський імператор) відвідав Париж, він упав на коліна перед статуєю кардинала Рішельє і вигукнув: «Якби ти був живий, я віддав би тобі півцарства, лише б ти допоміг мені правити іншою половиною».
Можно лучший ответ?
Объяснение:
Указом 7 ноября 1775 года Коллегия иностранных дел разрешила казахам использование пастбищ в междуречье Урала и Волги, на берегу Каспийского моря, на правом берегу Иртыша. Но эти действия пришлись вразрез с уже предпринятыми мерами по колонизации данных территорий, фактически эти земли либо уже были заняты под казацкие хутора и казённые пашни, либо были запланированы под таковые. В 1782 году последовал Указ с разъяснением, что в случае перегона скота на указанные земли предварительно необходима оплата за их «наём». Но и эта мера показалась недостаточной, в частности уральские казаки проявили инициативу, потребовав предоставления аманатов (заложников) при проходе через территорию, контролируемую войском, а затем правление войска и вовсе запретило казакам сдачу земли внаём, то есть фактически запретили переход казахов за Урал, на «внутреннюю сторону». В ответ последовало настоящее восстание, многочисленные набеги на форпосты и укрепления, ответные карательные экспедиции.
В Младшем жузе в это же время происходили и внутренние распри. После перехода под российское покровительство значение ханской власти упало, вертикальная феодальная пирамида хан — султаны — родовые старшины рассыпалась, каждый из глав родов стремился самостоятельно договориться с пограничной и центральной администрацией. Для устранения возникшей анархической неразберихи, оренбургский генерал-губернатор Игельстром предложил созвание съезда старшин, своеобразного степного парламента. Но после того, как главой съезда был выбран Сырым Датов[1], а сам он стал напоминать шляхетский Сейм, в 1789 году Игельстром предпочёл восстановление ханской власти[2], что привело к усилению внутреннего противостояния и открытому неподчинению русской администрации, росту числа нападений на пограничные линии, полной остановке торговли со Средней Азией в течение всех 1790-х годов. Лишь к 1797 году путём многочисленной торговли со старшинами, султанами удалось умиротворить большинство казахских родов и восстание пошло на спад. Сырым Датов был вынужден бегством в земли Хивинского ханства.