А головою відповідної владної інституції стає той, у кого найвищий рейтинг. Це – демократично, бо логічно.
Природнім є бажання кожної людини жити краще. Це можна здійснювати різними як законними, так і незаконними. Хоча все у світі – відносне. Корупція і створення рівноправних можливостей – це два із можливих в. Тільки корупція це, напевно, – потворний б.
Створення рівноправних можливостей, можливо, – кращий.
Объяснение:ответ:
Класична (одностороння) демократія
В ХХ столітті слово "демократія" стало найбільш популярним. На демократію чекають, про неї кажуть, що вона безперечно колись настане, коли ж вона настає, про неї кажуть, що вона може зникнути. Її нерідко вважають вищою і остаточною формою, яка забезпечує впевнене і благополучне існування.
У країнах, які практикують демократію, вона вже давно перестала бути як предметом страху, так і предметом поклоніння. Її противники розуміють, що за неї можна існувати, її прихильники – погоджуються, що їй властиво багато недоліків.
По суті, лише політична думка початку ХХ століття найбільш близько підійшла до сучасного розуміння демократії, але досягнувши його, побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до "роздоріжжя".
Замість того, щоб вирішувати суспільні завдання, демократія сама стала завданням. Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублено, песимісти приречено констатують початок занепаду.
Що ж це таке класична демократія, які її цілі, в чому причини її популярності?
Демократичні форми організації сягають корінням в глибоке минуле, ще в родовий устрій, і виникли вони з появою людини. Деякі вчені вважають, що демократія – один з найважливіших факторів антропогенезу, появи роду людського.
Традиції первісної демократії значно вплинули на появу перших класичних демократичних держав в Древній Греції і Римі. У працях мислителів Стародавньої Греції вперше з’являється поняття "демократія", (в перекладі з грецької, demos-народ, cratos-влада, буквально: влада народу).
Характерною рисою демократії є її еволюція. Так, кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії.
У рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим) раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо.
За феодалізму‚ елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в Запорізькій Січі).
Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв, сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшістю з яких користуються і нині.
Отже, демократія – це така система влади, при якій держава, політичні інститути залежать від суспільно (але – не юридично) оформленої волі народу. Тобто, одні дають слово, що будуть працювати на благо всіх, отримуючи за це плату та певні блага, а інші – вірять, що так все і відбуватиметься.
Тисячолітній досвід свідчить, що так не відбувалося, можновладці ніколи не дотримували слова!
Транайська демократія (фантастична)
Письменник-фантаст Шеклі запропонував власний рецепт демократії. На планеті Транай кожен представник влади носив на шиї спеціальний медальйон – почесний символ влади.
Цей символ було оснащено радіозв'язком і начинено вибухівкою. А в спеціальній приймальні для громадян було встановлено табло з кнопками – під ними були написані прізвища і посади можновладців.
Так от, кожен громадянин планети міг вільно прийти в приймальню і натиснути якусь кнопку, виявивши своє відношення до роботи того чи іншого урядовця. Коли число натиснень перевищувало встановлену межу, спрацьовував вибуховий пристрій.
При цьому у кожного урядовця була гвинтівка, з якої він на свій розсуд міг стріляти в транайців без суду і слідства, власноручно караючи злочинців. За законами планети "ліквідований" урядовцем громадянин законно вважався злочинцем.
Утім, урядовці не часто вдавалися до зброї – це могло викликати суспільне невдоволення. Громадяни, у свою чергу, рідко навідувалися в приймальню, оскільки урядовці прагнули не давати для цього приводу.
Відповідь: 1. професіонал, який бився бойовою зброєю з собі подібними в одиночних або групових боях. Проте до гладіаторів часто також відносять венаторів і бестіаріїв, які билися з хижаками, учасників блазенських боїв, боксерів та інших учасників циркових вистав.
2. Італія до початку І ст. до н. е. була просто переповнена рабами, серед яких переважали германці, галли, іллірійці, фракійці та представники інших окраїних племен. Збільшується кількість великих латифундій, водночас різко зросла чисельність рабів на них та зменшилися дрібні наділи простих громадян республіки. При цьому серед італіків були пам'ятні репресії часів Луція Корнелія Сулли, особливо серед самнітів, луканів та бруттіїв.
Важка внутрішньоіталійська ситуація погіршувалася тривалою боротьбою з Квінтом Серторієм на Піренейському півострові та війною з Мітридатом VI Евпатором, царем Понту. Ці тривалі війни значно послабили Римську республіку.
В цих обставинах дії купки гладіаторів спричинили вибух серед рабів та збіднілого сільського населення.
3. Спартак був лідером десятитисячної армії повсталих рабів. Він перемагав римські легіони більш ніж півдюжини разів, ведучи своїх людей вниз і вгору по Італійському півострову, поки не був убитий в бою в квітні 71 року до н. е.
4.Взимку 73 року до н. е. 78 гладіаторів із гладіаторської школи в Капуї здійснили втечу — увірвавшись на кухню і озброївшись ножами, вони вбили охорону і зуміли втекти з міста. Добравшись до Везувія, гладіатори розбили на вершині вулкану табір, з якого почали здійснювати грабіжницькі набіги на заміські будинки багатих римлян, яких було багато в цій місцевості. Для боротьби з повсталими рабами Рим відправив військо, яке було розбите колишніми гладіаторами.
До зими наступного року військо рабів, яке очолювали Спартак і Крікс, збільшилось до 70 тисяч, в основному за рахунок раби з навколишніх селищ, а також вільних селяни. Воно займалось набігами на півдні Італії, а весною 72 року до н. е. вирушило на північ. Для придушення повстання, римський сенат вислав проти них 30-тисячну армію. Щоб уникнути прямого зіткнення амія рабів розділилась — одна, очолювана Спартаком, рушила далі на північ, а друга на чолі з Кріксом — влаштувала засідку, сподіваючись ударити в правий фланг римлян. Проте у битві біля гори Гарган військо Крікса було розбите, а сам він загинув.
Тим часом Спартак розбив висланий проти нього римський легіон і, повернувшись, розбив військо, що завдало поразки Кріксу. Після цього, стративши всіх полонених, убивши всіх домашніх тварин, 120-тисячна армія Спартака продовжила рух на північ, відмовившись атакувати Рим. Однак, досягнувши Мутіни (нині — Модена) і, очевидно, остерігаючись важкого зимового переходу через Альпи, військо гладіаторів знову повернуло на південь. Проти нього сенат виставив 50-тисячну армію на чолі з Марком Ліцинієм Крассом.
Уникаючи прямих зіткнень, йому вдалось розпорошити сили Спартака і розбивати їх окремі групи. Восени 71 року до н. е. значна частина війська повсталих була знищена, і Спартак був змушений відступити до Мессіни, де мав намір на піратських кораблях пере в Сицилію для відпочинку і набору нового війська. В силу різних причин переправитись на Сицилію не вдалось і військо Спартака виявилось оточеним на маленькому півострові з трьох боків морем, а з півночі — армією Красса. За наказом останнього було вирито 55-кілометровий широкий рів від моря до моря, щоб перекрити перешийок. Проте взимку Спартаку з велики втратами вдалось подолати рів, засипавши його, і він з рештками армії вирушив у Брундізій з наміром переправитись на Балкани.
На думку Спартака взяти місто повсталі не могли і армія рабів розділилась. Та, її частина, що стала табором під Брундізієм, була невдовзі розбита військом Красса, а рештки армії Спартака вирушили знову на північ. Розуміючи, що їх невдовзі можуть наздогнати, армія рабів вирішила зупинити відступ і розташувався табором на березі ріки Сілар для поповнення ресурсів і збору всього війська. Однак, незважаючи на всі зусилля, армія Спартака була повністю розбита, більшість рабів загинуло, близько шести тисяч попало в полон, а рештки, яким вдалось уникнути загибелі, були розбиті Помпеєм у битві при Силарусі.
5. Коли Спартак відмовився від ідеї захопити Брундізій, від нього відокремився загін під командуванням Гая Канніція (Ганніка) і Каста, що став табором у Луканських озер. Красс напав на цей загін. У кровопролитній битві повсталі були розбиті. На полі битви полягло 12 300 повсталих.
А головою відповідної владної інституції стає той, у кого найвищий рейтинг. Це – демократично, бо логічно.
Природнім є бажання кожної людини жити краще. Це можна здійснювати різними як законними, так і незаконними. Хоча все у світі – відносне. Корупція і створення рівноправних можливостей – це два із можливих в. Тільки корупція це, напевно, – потворний б.
Створення рівноправних можливостей, можливо, – кращий.
Объяснение:ответ:
Класична (одностороння) демократія
В ХХ столітті слово "демократія" стало найбільш популярним. На демократію чекають, про неї кажуть, що вона безперечно колись настане, коли ж вона настає, про неї кажуть, що вона може зникнути. Її нерідко вважають вищою і остаточною формою, яка забезпечує впевнене і благополучне існування.
У країнах, які практикують демократію, вона вже давно перестала бути як предметом страху, так і предметом поклоніння. Її противники розуміють, що за неї можна існувати, її прихильники – погоджуються, що їй властиво багато недоліків.
По суті, лише політична думка початку ХХ століття найбільш близько підійшла до сучасного розуміння демократії, але досягнувши його, побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до "роздоріжжя".
Замість того, щоб вирішувати суспільні завдання, демократія сама стала завданням. Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублено, песимісти приречено констатують початок занепаду.
Що ж це таке класична демократія, які її цілі, в чому причини її популярності?
Демократичні форми організації сягають корінням в глибоке минуле, ще в родовий устрій, і виникли вони з появою людини. Деякі вчені вважають, що демократія – один з найважливіших факторів антропогенезу, появи роду людського.
Традиції первісної демократії значно вплинули на появу перших класичних демократичних держав в Древній Греції і Римі. У працях мислителів Стародавньої Греції вперше з’являється поняття "демократія", (в перекладі з грецької, demos-народ, cratos-влада, буквально: влада народу).
Характерною рисою демократії є її еволюція. Так, кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії.
У рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим) раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо.
За феодалізму‚ елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в Запорізькій Січі).
Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв, сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшістю з яких користуються і нині.
Отже, демократія – це така система влади, при якій держава, політичні інститути залежать від суспільно (але – не юридично) оформленої волі народу. Тобто, одні дають слово, що будуть працювати на благо всіх, отримуючи за це плату та певні блага, а інші – вірять, що так все і відбуватиметься.
Тисячолітній досвід свідчить, що так не відбувалося, можновладці ніколи не дотримували слова!
Транайська демократія (фантастична)
Письменник-фантаст Шеклі запропонував власний рецепт демократії. На планеті Транай кожен представник влади носив на шиї спеціальний медальйон – почесний символ влади.
Цей символ було оснащено радіозв'язком і начинено вибухівкою. А в спеціальній приймальні для громадян було встановлено табло з кнопками – під ними були написані прізвища і посади можновладців.
Так от, кожен громадянин планети міг вільно прийти в приймальню і натиснути якусь кнопку, виявивши своє відношення до роботи того чи іншого урядовця. Коли число натиснень перевищувало встановлену межу, спрацьовував вибуховий пристрій.
При цьому у кожного урядовця була гвинтівка, з якої він на свій розсуд міг стріляти в транайців без суду і слідства, власноручно караючи злочинців. За законами планети "ліквідований" урядовцем громадянин законно вважався злочинцем.
Утім, урядовці не часто вдавалися до зброї – це могло викликати суспільне невдоволення. Громадяни, у свою чергу, рідко навідувалися в приймальню, оскільки урядовці прагнули не давати для цього приводу.
Відповідь: 1. професіонал, який бився бойовою зброєю з собі подібними в одиночних або групових боях. Проте до гладіаторів часто також відносять венаторів і бестіаріїв, які билися з хижаками, учасників блазенських боїв, боксерів та інших учасників циркових вистав.
2. Італія до початку І ст. до н. е. була просто переповнена рабами, серед яких переважали германці, галли, іллірійці, фракійці та представники інших окраїних племен. Збільшується кількість великих латифундій, водночас різко зросла чисельність рабів на них та зменшилися дрібні наділи простих громадян республіки. При цьому серед італіків були пам'ятні репресії часів Луція Корнелія Сулли, особливо серед самнітів, луканів та бруттіїв.
Важка внутрішньоіталійська ситуація погіршувалася тривалою боротьбою з Квінтом Серторієм на Піренейському півострові та війною з Мітридатом VI Евпатором, царем Понту. Ці тривалі війни значно послабили Римську республіку.
В цих обставинах дії купки гладіаторів спричинили вибух серед рабів та збіднілого сільського населення.
3. Спартак був лідером десятитисячної армії повсталих рабів. Він перемагав римські легіони більш ніж півдюжини разів, ведучи своїх людей вниз і вгору по Італійському півострову, поки не був убитий в бою в квітні 71 року до н. е.
4.Взимку 73 року до н. е. 78 гладіаторів із гладіаторської школи в Капуї здійснили втечу — увірвавшись на кухню і озброївшись ножами, вони вбили охорону і зуміли втекти з міста. Добравшись до Везувія, гладіатори розбили на вершині вулкану табір, з якого почали здійснювати грабіжницькі набіги на заміські будинки багатих римлян, яких було багато в цій місцевості. Для боротьби з повсталими рабами Рим відправив військо, яке було розбите колишніми гладіаторами.
До зими наступного року військо рабів, яке очолювали Спартак і Крікс, збільшилось до 70 тисяч, в основному за рахунок раби з навколишніх селищ, а також вільних селяни. Воно займалось набігами на півдні Італії, а весною 72 року до н. е. вирушило на північ. Для придушення повстання, римський сенат вислав проти них 30-тисячну армію. Щоб уникнути прямого зіткнення амія рабів розділилась — одна, очолювана Спартаком, рушила далі на північ, а друга на чолі з Кріксом — влаштувала засідку, сподіваючись ударити в правий фланг римлян. Проте у битві біля гори Гарган військо Крікса було розбите, а сам він загинув.
Тим часом Спартак розбив висланий проти нього римський легіон і, повернувшись, розбив військо, що завдало поразки Кріксу. Після цього, стративши всіх полонених, убивши всіх домашніх тварин, 120-тисячна армія Спартака продовжила рух на північ, відмовившись атакувати Рим. Однак, досягнувши Мутіни (нині — Модена) і, очевидно, остерігаючись важкого зимового переходу через Альпи, військо гладіаторів знову повернуло на південь. Проти нього сенат виставив 50-тисячну армію на чолі з Марком Ліцинієм Крассом.
Уникаючи прямих зіткнень, йому вдалось розпорошити сили Спартака і розбивати їх окремі групи. Восени 71 року до н. е. значна частина війська повсталих була знищена, і Спартак був змушений відступити до Мессіни, де мав намір на піратських кораблях пере в Сицилію для відпочинку і набору нового війська. В силу різних причин переправитись на Сицилію не вдалось і військо Спартака виявилось оточеним на маленькому півострові з трьох боків морем, а з півночі — армією Красса. За наказом останнього було вирито 55-кілометровий широкий рів від моря до моря, щоб перекрити перешийок. Проте взимку Спартаку з велики втратами вдалось подолати рів, засипавши його, і він з рештками армії вирушив у Брундізій з наміром переправитись на Балкани.
На думку Спартака взяти місто повсталі не могли і армія рабів розділилась. Та, її частина, що стала табором під Брундізієм, була невдовзі розбита військом Красса, а рештки армії Спартака вирушили знову на північ. Розуміючи, що їх невдовзі можуть наздогнати, армія рабів вирішила зупинити відступ і розташувався табором на березі ріки Сілар для поповнення ресурсів і збору всього війська. Однак, незважаючи на всі зусилля, армія Спартака була повністю розбита, більшість рабів загинуло, близько шести тисяч попало в полон, а рештки, яким вдалось уникнути загибелі, були розбиті Помпеєм у битві при Силарусі.
5. Коли Спартак відмовився від ідеї захопити Брундізій, від нього відокремився загін під командуванням Гая Канніція (Ганніка) і Каста, що став табором у Луканських озер. Красс напав на цей загін. У кровопролитній битві повсталі були розбиті. На полі битви полягло 12 300 повсталих.