Упродовж XIV–XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Переважна більшість земель належала великим магнатам: Острозьким, Чарторийським, Радзивілам (Волинь), Ружинським, Заславським, Немиричам (Київщина, Поділля), Замойським, Потоцьким, Язловецьким (Брацлавщина та Поділля). Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV–XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки – багатогалузеві господарські комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян й були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства. Міста, залежно від того, на чиїй землі вони розташовувались (державній чи приватній), поділялися на королівські (великокнязівські) й приватні. Як і в інших європейських країнах, міщани прагнули позбутися залежності від своїх власників або державних урядовців і здобути самоврядування. Із XIV ст. українські міста починають отримувати так зване "магдебурзьке право", на зразок того, яке існувало в містах Німеччини. Першим магдебурзьке право отримало від галицько-волинського князя Юрія II місто Володимир-Волинський (1324 р.). У 1356 р. польський король Казимир III надав це право Львову. У 1499 р. магдебурське право отримав Київ.
Міста, які здобули магдебурзьке право, звільнялися від управління й суду воєвод та старост або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували виборне самоврядування.
Міста, які здобули магдебурзьке право, звільнялися від управління й суду воєвод та старост або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували виборне самоврядування.