Розвиток освіти і шкільництва того часу був тісно пов'язаний з розвитком друкарської справи. У Польщі перші книги друкувались латинською мовою наприкінці XV ст. У XV-XVI ст. з середовища польських культурних діячів вийшла ціла плеяда майстрів, які друкували книжки не лише на батьківщині, айв інших країнах Західної Європи.
Постійна друкарня з латинським шрифтом у Польщі була заснована Яном Галлером на початку XVI ст. Поряд з книжками, що виходили з друку латинською, з'являються друковані видання слов'янською мовою. Перша книжка слов'янською мовою глаголицею була надрукована в 1483 р. у Венеції. У 1491 р. в Кракові вийшли книжки кирилицею, яка лягла в основу пізніших азбук російської, української, білоруської, болгарської, сербської та народів сучасної Югославії. Є припущення, що й до 1491 р. в Кракові вже друкував книжки кирилицею відомий друкар Швайпольд Фіоль - виходець з Німеччини.
Наприкінці XV ст. друкування книг починається у південних слов'ян. У Чорногоріїв 1494 р. вийшла з друку перша книжка південнослов'янського друку "Октоіх", або "Осмигласник". Це видання й до цього часу приємно вражає читача своєю технікою і красою оформлення давнього слов'янського друку. На початку XVI ст. матеріальними заходами воєводи І. Бесараба друковані книжки слов'янською мовою почали видавати у Валахії. Тоді ж книгодрукування шириться і в Сербії.
У східнослов'янських народів найперше з'являються білоруські друковані книги, видання яких пов'язане з іменем Георгія-Францішека Скорини. У 1517 р. Скорина надрукував першу книжку - "Псалтир" церковнослов'янською мовою в чеській Празі. Великою подією в історії білоруської й української культур була поява в 1517-1519 pp. 22 окремих випусків Біблії в перекладі на тодішню білоруську мову, яка була поширена і в Україні. У 1525 р. Скорина заснував словено-руську друкарню у Вільно. Видання Скорини поширювались в Україні і в Білорусії. Таким чином, із західнослов'янських земель друковані книжки поширились на білоруські й українські землі.
Велику культурно-освітню роль у розвитку українського друкарства відіграла поява друкарської справи в Москві і перенесення її з Росії на Україну.
Присоединение к росси народов, населявших восточную сибирь, происходило в основном на протяжении первой половины 17 века. окраинные территории на юге, востоке и северо-востоке сибири вошли в состав россии во второй половине 17 века, а камчатка и прилегающие к ней острова – в самом конце 17 – первой половине 18 века. присоединение восточной сибири началось с северной части бассейна енисея. во второй половине 16 века промышленники из стали проникать в обскую губу и далее по р. тазу в низовья енисея. целые поколения промышленников были связаны с пушным промыслом в енисейском крае. они основывали многочисленные зимовья, служившие опорно-перевалочными пунктами, устанавливали связи с местными жителями. в 1601 году на р. таз был основан г. мангазея, ставший административным и торгово-перевалочным пунктом. в 30-х годах 17 века в мангазее зимовало до тысячи промышленников, готовившихся к очередному сезону. постепенно местное население стало платить ясак правительству, что означало вхождение этих территорий в состав россии. по мере удаления на восток в 30-х годах 17 века основных районов пушного промысла мангазея стала терять свое значение. в первое десятилетие 17 века проникали и в бассейн среднего течения енисея. присоединение этих районов тормозилось некоторым сопротивлением со стороны местных князцов, которые сами собирали дань с местного населения. в 1628 году был основан красноярский острог, который стал основным оплотом на юге енисейского края. подавляющая часть населения енисейского края сложилась в результате стихийного народного переселения. к 1719 году в енисейском уезде насчитывалось 120 деревень, а общая численность населения составляла 18 тысяч человек. центром стал енисейский острог, основанный в 1619 году. заселение и освоение красноярского уезда сильно задерживалось из-за борьбы с киргизскими, тубинскими князьцами и джунгарами. в 1702 году джунгарский хан переселил значительную часть енисейских киргизов их абаканских степей долину р. или. оставшиеся аборигены составили, затем основу ханства и вошли в состав государства. постройка абаканского (1707год) и саянского (1709 год) острогов окончательно обеспечили безопасность и местному населению енисейского края. впервые в якутию промышленники проникли в 20-х годах 17 века из мангазеи. вслед за ними сюда пришли служилые люди и начали объясачивать местное население, что вызвало сопротивление. в 1632 году бекетов поставил на р. лена острог. в 1643 году его перенести на новое место в 70 верстах от старого и назвали якутском. но постепенно борьба с прекратилась, т. к. якуты убедились в выгодности мирных связей с населением. к середине 17 века завершилось, в основном, вхождение якутска в состав государства. двигаясь по лене, люди в 1633 году вышли к ледовитому океану и следуя морским путем на восток, открыли юкагирскую землю. одновременно были открыты и сухопутные пути. в 40-х годах 17 века землепроходцы проникли на колыму. и наконец в 1648 году был совершен знаменитый поход с. дежнева и ф. попова, в результате которого впервые обогнули крайнюю северо-восточную оконечность азиатского континента, открыв пролив, разделяющий его с америкой. продвижение от лены на восток началось еще в процессе присоединения якутии. впервые к берегам охотского моря вышел с группой казаков и. москвитин. из-за климатических и природных условий на большей части якутии освоение носило промысловый характер. с упадком соболиных промыслов промышленники стали уходить из якутии. в 1697-1699 годах в. в. атласов прошел весь камчатский полуостров, и составили его и этнографическое описание.
Постійна друкарня з латинським шрифтом у Польщі була заснована Яном Галлером на початку XVI ст. Поряд з книжками, що виходили з друку латинською, з'являються друковані видання слов'янською мовою. Перша книжка слов'янською мовою глаголицею була надрукована в 1483 р. у Венеції. У 1491 р. в Кракові вийшли книжки кирилицею, яка лягла в основу пізніших азбук російської, української, білоруської, болгарської, сербської та народів сучасної Югославії. Є припущення, що й до 1491 р. в Кракові вже друкував книжки кирилицею відомий друкар Швайпольд Фіоль - виходець з Німеччини.
Наприкінці XV ст. друкування книг починається у південних слов'ян. У Чорногоріїв 1494 р. вийшла з друку перша книжка південнослов'янського друку "Октоіх", або "Осмигласник". Це видання й до цього часу приємно вражає читача своєю технікою і красою оформлення давнього слов'янського друку. На початку XVI ст. матеріальними заходами воєводи І. Бесараба друковані книжки слов'янською мовою почали видавати у Валахії. Тоді ж книгодрукування шириться і в Сербії.
У східнослов'янських народів найперше з'являються білоруські друковані книги, видання яких пов'язане з іменем Георгія-Францішека Скорини. У 1517 р. Скорина надрукував першу книжку - "Псалтир" церковнослов'янською мовою в чеській Празі. Великою подією в історії білоруської й української культур була поява в 1517-1519 pp. 22 окремих випусків Біблії в перекладі на тодішню білоруську мову, яка була поширена і в Україні. У 1525 р. Скорина заснував словено-руську друкарню у Вільно. Видання Скорини поширювались в Україні і в Білорусії. Таким чином, із західнослов'янських земель друковані книжки поширились на білоруські й українські землі.
Велику культурно-освітню роль у розвитку українського друкарства відіграла поява друкарської справи в Москві і перенесення її з Росії на Україну.