Територія між Південним Бугом і Дністром опинилися в складі Російської імперії внаслідок... А. Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р. Б. ліквідація останньої Запорозької Січі 1775 р. В. Ясського російсько-турецької мирного договору 1791 р.
1. Политика военных режимов и проводимая ими политика, которая приводила к негативным последствиям в экономике.
2. Отсутствие прав и свобод человека.
3. Изменение социальной структуры латиноамериканского общества – оно стало городским и индустриальным
В 1980-1990-е гг. в развитии латиноамериканских стран начался новый этап. Диктатуры уступили место демократическим, конституционно избранным режимам. После поражения Аргентины в «войне с Великобританией (1982), возникшей из-за спора о принадлежности Фолклендских островов, военный режим дискредитировал себя и вынужден был в 1983 г. передать власть гражданскому правительству.
В 1985 г. диктаторские режимы в Бразилии и Уругвае также уступили власть конституционно избранным правительствам. В 1989 г. после 35 лет военной диктатуры генерала Стресснера на путь демократии вступил Парагвай. В 1990 г. ушел в отставку генерал А. Пиночет в Чили, в стране были проведены свободные выборы. С прекращением гражданской войны в Никарагуа и Сальвадоре эти страны также вступили на путь демократии.
Новый этап в развитии латиноамериканских стран характеризуется прежде всего тем, что в условиях прекращения «холодной войны» США уже меньше опасаются роста влияния враждеб-ных им держав в Латинской Америке. Более терпимым становится отношение к социальным экс-периментам в этом районе мира. Опыт Кубы, где производство ВНП на душу населения к середине 1990-х гг. оказалось почти вдвое ниже, чем в большинстве латиноамериканских стран, также ослабил влияние социалистических идей.
В конце 1989 - начале 1990 гг. (этот период называют «потерянным десятилетием» для решения проблем модернизации) демократические режимы усиленно развивали социальную сферу, что привело к падению темпов экономического роста. Но к середине 1990-х гг. в большинстве стран темпы развития экономики вновь возросли. В 1980-1990-е гг. среднегодовые темпы прироста ВНП в Латинской Америке составляли всего 1,7%, в 1990-1995 гг. они возросли до 3,2%.
В конце 1990-х гг. кризис, поразивший сказался и на Латинской Америке. В то же время, поскольку экономика латиноамериканских государств была более развитой, глубина этого кризиса для них оказалась меньшей, он не распространился на политическую сферу.
Ігор (912-945) продовжив активну зовнішню політику свого попередника. Він воював з хозарами, здійснив два походи на Візантію (941, 944 рр.), Зберігши вигідні умови для Русі в договорах з нею. Першим з російських князів зіткнувся з печенігами - тюркським кочовим народом. Підкорив своєї влади уличів і тиверців. Ігор був убитий древлянами за спробу повторного збору данини.
Дружина Ігоря Ольга (945-964) помстилася за смерть чоловіка, встановила фіксовану норму данини, порядок її збору та їх систематичність, впорядкувала управління на місцях. Вона одна з перших на Русі прийняла християнство. Підтримувала дипломатичні відносини з Візантією, німецьким імператором Оттоном I.
Син Ігоря та Ольги князь воїн Святослав Ігорович (964-972) проводив активну зовнішню політику. Він підкорив в'ятичів, завдав поразки печенігам, розгромив Хозарський каганат, взяв столицю волзької Булгарії, приєднав до Русі Тмутаракань. У союзі з болгарами і угорцями невдало воював з Візантією. Повертаючись на Русь, загинув у бою з печенігами.
Рішуча, внутрішня і зовнішня політика Віщого Олега, привела до встановлення повного контролю над торговим шляхом з «варяг у греки». Військові і політичні удачі послужили запорукою формування та успішного розвитку могутньої східнослов’янської держави. Олег – відчайдушний воїн, чарівник і провидець знехтував обмежені інтереси замкнутих кланів варязьких дружин і став Великим державним діячем Стародавньої Русі. Князь Олег зумів осягнути і здійснити на практиці прагнення східнослов’янських союзів племен до основи своєї держави – Київської Русі.
1. Политика военных режимов и проводимая ими политика, которая приводила к негативным последствиям в экономике.
2. Отсутствие прав и свобод человека.
3. Изменение социальной структуры латиноамериканского общества – оно стало городским и индустриальным
В 1980-1990-е гг. в развитии латиноамериканских стран начался новый этап. Диктатуры уступили место демократическим, конституционно избранным режимам. После поражения Аргентины в «войне с Великобританией (1982), возникшей из-за спора о принадлежности Фолклендских островов, военный режим дискредитировал себя и вынужден был в 1983 г. передать власть гражданскому правительству.
В 1985 г. диктаторские режимы в Бразилии и Уругвае также уступили власть конституционно избранным правительствам. В 1989 г. после 35 лет военной диктатуры генерала Стресснера на путь демократии вступил Парагвай. В 1990 г. ушел в отставку генерал А. Пиночет в Чили, в стране были проведены свободные выборы. С прекращением гражданской войны в Никарагуа и Сальвадоре эти страны также вступили на путь демократии.
Новый этап в развитии латиноамериканских стран характеризуется прежде всего тем, что в условиях прекращения «холодной войны» США уже меньше опасаются роста влияния враждеб-ных им держав в Латинской Америке. Более терпимым становится отношение к социальным экс-периментам в этом районе мира. Опыт Кубы, где производство ВНП на душу населения к середине 1990-х гг. оказалось почти вдвое ниже, чем в большинстве латиноамериканских стран, также ослабил влияние социалистических идей.
В конце 1989 - начале 1990 гг. (этот период называют «потерянным десятилетием» для решения проблем модернизации) демократические режимы усиленно развивали социальную сферу, что привело к падению темпов экономического роста. Но к середине 1990-х гг. в большинстве стран темпы развития экономики вновь возросли. В 1980-1990-е гг. среднегодовые темпы прироста ВНП в Латинской Америке составляли всего 1,7%, в 1990-1995 гг. они возросли до 3,2%.
В конце 1990-х гг. кризис, поразивший сказался и на Латинской Америке. В то же время, поскольку экономика латиноамериканских государств была более развитой, глубина этого кризиса для них оказалась меньшей, он не распространился на политическую сферу.
Ігор (912-945) продовжив активну зовнішню політику свого попередника. Він воював з хозарами, здійснив два походи на Візантію (941, 944 рр.), Зберігши вигідні умови для Русі в договорах з нею. Першим з російських князів зіткнувся з печенігами - тюркським кочовим народом. Підкорив своєї влади уличів і тиверців. Ігор був убитий древлянами за спробу повторного збору данини.
Дружина Ігоря Ольга (945-964) помстилася за смерть чоловіка, встановила фіксовану норму данини, порядок її збору та їх систематичність, впорядкувала управління на місцях. Вона одна з перших на Русі прийняла християнство. Підтримувала дипломатичні відносини з Візантією, німецьким імператором Оттоном I.
Син Ігоря та Ольги князь воїн Святослав Ігорович (964-972) проводив активну зовнішню політику. Він підкорив в'ятичів, завдав поразки печенігам, розгромив Хозарський каганат, взяв столицю волзької Булгарії, приєднав до Русі Тмутаракань. У союзі з болгарами і угорцями невдало воював з Візантією. Повертаючись на Русь, загинув у бою з печенігами.
Рішуча, внутрішня і зовнішня політика Віщого Олега, привела до встановлення повного контролю над торговим шляхом з «варяг у греки». Військові і політичні удачі послужили запорукою формування та успішного розвитку могутньої східнослов’янської держави. Олег – відчайдушний воїн, чарівник і провидець знехтував обмежені інтереси замкнутих кланів варязьких дружин і став Великим державним діячем Стародавньої Русі. Князь Олег зумів осягнути і здійснити на практиці прагнення східнослов’янських союзів племен до основи своєї держави – Київської Русі.
Объяснение: