Кінець XIX — початок ХХ століття називають «золотою добою» українського меценатства.
В кінці XIX — початку ХХ століття внаслідок соціально-економічних перетворень, викликаних відміною кріпацтва, розвитком ринкових відносин та підприємництва відбувається активізація суспільно-культурної діяльності. Розширилось і поле діяльності меценатів. Вони робили вигідні замовлення художникам, оплачували їх закордонні творчі поїздки, купляли твори мистецтва з виставок, засновували власні галереї, залучали до співпраці діячів культури та мистецтва. Виробилась своєрідна система так званого «малого меценатства», яка сприяла зібранню мистецької спадщини в приватні колекції. Серед таких приватних колекцій, колекції О. М. Алфьорова, К. М. Скаржинської, Б. Г. Філонова, І. І. Шараневича. Під час виставки церковної старовини в Петрограді збирались кошти потерпівшим у Першій світовій війні солдатам. До виставки долучились і українські колекціонери: Б. І. Ханенко представив хрести, ікони із свого зібрання, О. О. Бобринський — емалі. В свою чергу, митці не вважали за сором звернутись з проханням про фінансову до до меценатів. В цей час меценати представляють дві групи: фундатори та організатори. Меценати пропагували свої надбання, поширювали наукові знання, утворювали благодійні фонди. Наприклад, до бібліотеки Київського Товариства охорони пам'ятників старовини і мистецтва Б. І. Ханенко передав шість томів власних «Старожитностей Придніпров'я». Подружжя Ханенків видало також каталог власної колекції «Зібрання картин італійської, іспанської, фламандської, голландської та ін. шкіл» (1899). Меценати Львова В.Дідушицький, А.Потоцький, Л.Сапега заснували доброчинну організацію ім. К.Шайнохи з метою до науковцям та літераторам. Досить популярним стає садове меценатство. У родових маєтках збирались предмети декоративно-прикладного мистецтва, картини, скульптури, бібліотеки. Самі ж садиби були шедеврами садово-паркового й архітектурного мистецтва.
Визначальний вплив на розвиток освіти мав іслам. Школи (медресе) існували лише при великих мечетях і були покликані виховувати мусульманських богословів і суддів.
У школах вивчали арабську і перську мови, мусульманське право і богослов’я, логіку й арифметику. Навчатися мали можливість лише діти заможних батьків. Наприкінці XV ст. було відкрито першу математичну школу. Значними були досягання в галузі географічних знань. Мореплавець Пірі Реїс склав морський атлас «Бахрійс» (1517), де навів повний опис Егейського і Середземного морів та карту світу.
Наприкінці XV ст. розпочалося складання історичних хронік, які містили виклад світової і турецької історії. Найвідомішою була багатотомна «Османська історія», написана у другій половині XVI ст. Ібн Кемалем. Мандрівник і вчений Евлія Челебі написав «Книгу мандрів», де розповів про відвідані ним європейські країни.
Література:
Кінець XVI – початок XVII ст. вважається «золотою добою» турецької поезії. Основними її жанрами були хасиди (хвалебні оди) і газелі (ліричні вірші). Відомою поетесою була Мірханум, високоосвічена жінка, автор віршів про кохання. Поет Мехесі започаткував гумористичний жанр поезії. Ільяс Ревані оспівував повсякденне життя мешканців Стамбула. «Султаном» турецьких поетів уважався Моял Махмуд (псевдонім Абдул Бакі).
У міській літературі найбільшою популярністю користувався жанр латіфів – коротких розповідей та анекдотів. Найвідомішими були латіфи Бурси Лямі, який уперше включив до своїх збірок розповіді про Ходжу Насреддіна.За часів занепаду Османської імперії набули поширення сатиричні твори. Поети Вейсі та Нефі – його найвідоміші представники – у своїх сатирах висміювали сановників і візирів (Вейсі «Повчання Стамбула», Нефі «Стріли долі»).
Архітектура і живопис:
Основними пам’ятками тогочасної турецької архітектури були мечеті, палаци, мавзолеї. Найвідомішим турецьким архітектором XVI ст. був Ходжа Сіман (1490–1588). За своє довге життя він збудував понад 360 різноманітних споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманіє в Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне.
Палаци і мечеті прикрашалися рослинними і геометричними орнаментами, різьбленими на дереві та камені. Це було обумовлено забороною ісламу зображувати людей і тварин.
Набув поширення жанр мініатюри. Її стиль був значною мірою наслідуванням турецькими майстрами традицій італійського мініатюрного живопису.
У XVI ст. великої популярності набули жанрові мініатюри, виконані Османом.
Розвивалася книжкова мініатюра. Зразком цього жанру став рукопис «Хунер-наме», прикрашений 300 великими кольоровими ілюстраціями та 65 мініатюрами. Характерним є те, що, незважаючи на заборони ісламу, на багатьох ілюстраціях зображені люди, тварини і птахи.
Відповідь:
Пояснення:
Кінець XIX — початок ХХ століття називають «золотою добою» українського меценатства.
В кінці XIX — початку ХХ століття внаслідок соціально-економічних перетворень, викликаних відміною кріпацтва, розвитком ринкових відносин та підприємництва відбувається активізація суспільно-культурної діяльності. Розширилось і поле діяльності меценатів. Вони робили вигідні замовлення художникам, оплачували їх закордонні творчі поїздки, купляли твори мистецтва з виставок, засновували власні галереї, залучали до співпраці діячів культури та мистецтва. Виробилась своєрідна система так званого «малого меценатства», яка сприяла зібранню мистецької спадщини в приватні колекції. Серед таких приватних колекцій, колекції О. М. Алфьорова, К. М. Скаржинської, Б. Г. Філонова, І. І. Шараневича. Під час виставки церковної старовини в Петрограді збирались кошти потерпівшим у Першій світовій війні солдатам. До виставки долучились і українські колекціонери: Б. І. Ханенко представив хрести, ікони із свого зібрання, О. О. Бобринський — емалі. В свою чергу, митці не вважали за сором звернутись з проханням про фінансову до до меценатів. В цей час меценати представляють дві групи: фундатори та організатори. Меценати пропагували свої надбання, поширювали наукові знання, утворювали благодійні фонди. Наприклад, до бібліотеки Київського Товариства охорони пам'ятників старовини і мистецтва Б. І. Ханенко передав шість томів власних «Старожитностей Придніпров'я». Подружжя Ханенків видало також каталог власної колекції «Зібрання картин італійської, іспанської, фламандської, голландської та ін. шкіл» (1899). Меценати Львова В.Дідушицький, А.Потоцький, Л.Сапега заснували доброчинну організацію ім. К.Шайнохи з метою до науковцям та літераторам. Досить популярним стає садове меценатство. У родових маєтках збирались предмети декоративно-прикладного мистецтва, картини, скульптури, бібліотеки. Самі ж садиби були шедеврами садово-паркового й архітектурного мистецтва.
Відповідь:
Освіта і наука:
Визначальний вплив на розвиток освіти мав іслам. Школи (медресе) існували лише при великих мечетях і були покликані виховувати мусульманських богословів і суддів.
У школах вивчали арабську і перську мови, мусульманське право і богослов’я, логіку й арифметику. Навчатися мали можливість лише діти заможних батьків. Наприкінці XV ст. було відкрито першу математичну школу. Значними були досягання в галузі географічних знань. Мореплавець Пірі Реїс склав морський атлас «Бахрійс» (1517), де навів повний опис Егейського і Середземного морів та карту світу.
Наприкінці XV ст. розпочалося складання історичних хронік, які містили виклад світової і турецької історії. Найвідомішою була багатотомна «Османська історія», написана у другій половині XVI ст. Ібн Кемалем. Мандрівник і вчений Евлія Челебі написав «Книгу мандрів», де розповів про відвідані ним європейські країни.
Література:
Кінець XVI – початок XVII ст. вважається «золотою добою» турецької поезії. Основними її жанрами були хасиди (хвалебні оди) і газелі (ліричні вірші). Відомою поетесою була Мірханум, високоосвічена жінка, автор віршів про кохання. Поет Мехесі започаткував гумористичний жанр поезії. Ільяс Ревані оспівував повсякденне життя мешканців Стамбула. «Султаном» турецьких поетів уважався Моял Махмуд (псевдонім Абдул Бакі).
У міській літературі найбільшою популярністю користувався жанр латіфів – коротких розповідей та анекдотів. Найвідомішими були латіфи Бурси Лямі, який уперше включив до своїх збірок розповіді про Ходжу Насреддіна.За часів занепаду Османської імперії набули поширення сатиричні твори. Поети Вейсі та Нефі – його найвідоміші представники – у своїх сатирах висміювали сановників і візирів (Вейсі «Повчання Стамбула», Нефі «Стріли долі»).
Архітектура і живопис:
Основними пам’ятками тогочасної турецької архітектури були мечеті, палаци, мавзолеї. Найвідомішим турецьким архітектором XVI ст. був Ходжа Сіман (1490–1588). За своє довге життя він збудував понад 360 різноманітних споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманіє в Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне.
Палаци і мечеті прикрашалися рослинними і геометричними орнаментами, різьбленими на дереві та камені. Це було обумовлено забороною ісламу зображувати людей і тварин.
Набув поширення жанр мініатюри. Її стиль був значною мірою наслідуванням турецькими майстрами традицій італійського мініатюрного живопису.
У XVI ст. великої популярності набули жанрові мініатюри, виконані Османом.
Розвивалася книжкова мініатюра. Зразком цього жанру став рукопис «Хунер-наме», прикрашений 300 великими кольоровими ілюстраціями та 65 мініатюрами. Характерним є те, що, незважаючи на заборони ісламу, на багатьох ілюстраціях зображені люди, тварини і птахи.