Дальнейшее развитие древнерусской дипломатии связано с именами Владимира Великого и Ярослава Мудрого, подкреплявших международные договоры династическими связями. Во время правления Владимира русско-византийские отношения, в связи с принятием Русью христианства восточного обряда, вышли на качественно новый уровень. Несколько раньше, в процессе поиска Владимиром подходящей религии для своего государства, Русь установила отношения и с Римом. История сохранила до наших дней имена нескольких киевских дипломатов этой эпохи — боярина Добрыни и его сына Константина Путяты, воеводы Вышаты, боярина Ивана Твориловича и ряда других.Согласно «Повести временных лет», первым дипломатическим визитом в истории Руси можно считать визит киевского князя Кия в столицу ВизантииЦарьград[1]. Однако личность самого Кия считается историками легендарной, что ставит факт вышеназванного визита под сомнение. Некоторые ученые считают, что в легенде о Кие отразились хорошо известные по византийским источникам походы «антов и склавинов» в VI в., которые сопровождались также дипломатическими контактами. Так, Юстиниан I отправил антам посольство, подтвердив согласие передать им крепость на левом берегу Дуная[2].
С конца ΙΧ века до нас дошли сведения о так называемых договорах «мира и любви» Руси с Византией, болгарами и др. Первый из договоров такого рода был заключен между Киевской Русью и Византией в 911 году вскоре после нападения на Константинополь, совершенного киевским князем Олегом около 907 г. Был заключен по инициативе Византии с целью предотвращения нападений со стороны киевских варягов в будущем[3]. Договор предоставлял подданным Киевской Руси весьма выгодные для них условия. В частности, русские купцы были освобождены от уплаты обычной 10-процентной таможенной пошлины на все товары, ввозимые и вывозимые из Золотого Рога[3]. Договор действовал вплоть до 944 г. когда киевский князь Игорь решил воспользоваться отсутствием императорского флота в Константинополе и попытался напасть на город с моря[4]. Попытка окончилась неудачей и следующий мирный договор от 944 г. был составлен на менее выгодных для Руси условиях, в частности была возвращена торговая пошлина в 10%[4].
В дальнейшем Киевская Русь заключала договоры с Византией в 971 и 1044 гг. Все они включали традиционные для того времени условия «мира и любви», определяли статус русских посольских и торговых миссий. Значительным этапом в русско-византийских отношениях стал договор князя Святослава с Византией, заключённый в 971 году, по которому стороны возвращались к отношениям, закреплённым в договорах 911 и 944 годов.
Кроме Византии, Древнерусское государство к X веку имело опыт дипломатических контактов с Хазарией, Волжской Болгарией, Дунайской Болгарией, Священной Римской Империей, а также печенегами и варягами.
У Юлія Цезаря, як і у кожної людини, були позитивні та негативні риси характеру.
Розпочнемо із позитивних:
1) Розумний
Він був добре освіченим і багато читав. Його розум є однією з причин, чому він був таким успішним правителем. Цезар був одночасно виразним письменником і переконливим оратором. Коли він звертався до сенату або громадськості, римляни висвітлювали його кожне слово. Його критичний розум був надзвичайно корисним під час його військової кар'єри. Він планував і стратегічно випередив своїх супротивників.
Один з найкращих зразків інтелекту Цезаря можна побачити в битві при Алезії. Прагнучи завоювати Галлію (сучасну Францію), Цезар переслідував свого ворога в невеликому укріпленому місті під назвою Алезія. Замість того, щоб вичерпати свої ресурси і звільнити місто, він розпочинає облогу. Цезар добре знав, що його ворог посилає підкріплення, тому він зробив дві речі. По-перше, він побудував серію стін та ровів по місту. Таким чином, він міг контролювати галлів, що потрапили в пастку всередині міста. По окружності, він побудував ще одну серію периметрів. Звідти, він міг гати за підкріпленнями та захищати позицію римської армії.
2) Енергійний
Будучи правителем Галлії, Цезар зумів воювати впродовж семи років, а також написав серію з семи книг, що розповідали про його діяння. Протягом свого життя Цезар рухався без зупинки. Чи він воює, або просто відвідує римську провінцію – він постійно знаходився у стані руху.
Енергія Цезаря теж була свідченням його романтичних подвигів. Протягом свого життя він мав трьох дружин і кілька коханок.
3) Щедрий
Інтелект та енергія були не єдиними якостями, які зробили Цезаря лідером. Цезар вийшов із благородної, але бідної сім'ї. Попри те, що в майбутньому він став заможним, він ділився своїми коштами у благодійності. Одного разу, відвідавши поховання свого вірного воїна, він побачив, що воно було аж занадто примітивним. Він, за свої кошти, вшанував пам'ять товариша, пишною процесією.
Однак, у нього були присутні й негативні риси характеру:
1) Злопам’ятний
Коли Цезар був молодим, його викрали пірати. Весь час, коли він був у полоні, він поклявся піратам, що, коли він був звільнений, він розіпне їх усіх. Пірати просто сміялися, і вони примушували його читати їм вірші. Пізніше, коли заплатили викуп, Юлій дотримав свого слова і шукав піратів, розпинаючи кожного з них.
2) Жорстокий
Під час його битв у Галльських війнах, історик Плутарх стверджує, що Цезар «забив мільйон галлів і продав ще один мільйон в рабство».
3) Тиранічні амбіції
Після того як він рушив у Рим, а потім переміг Помпея та його союзників у Фарсалі, Цезар сам став іменуватися диктатором. Це, в основному, забезпечувало необмежені повноваження диктатора.
Дальнейшее развитие древнерусской дипломатии связано с именами Владимира Великого и Ярослава Мудрого, подкреплявших международные договоры династическими связями. Во время правления Владимира русско-византийские отношения, в связи с принятием Русью христианства восточного обряда, вышли на качественно новый уровень. Несколько раньше, в процессе поиска Владимиром подходящей религии для своего государства, Русь установила отношения и с Римом. История сохранила до наших дней имена нескольких киевских дипломатов этой эпохи — боярина Добрыни и его сына Константина Путяты, воеводы Вышаты, боярина Ивана Твориловича и ряда других.Согласно «Повести временных лет», первым дипломатическим визитом в истории Руси можно считать визит киевского князя Кия в столицу ВизантииЦарьград[1]. Однако личность самого Кия считается историками легендарной, что ставит факт вышеназванного визита под сомнение. Некоторые ученые считают, что в легенде о Кие отразились хорошо известные по византийским источникам походы «антов и склавинов» в VI в., которые сопровождались также дипломатическими контактами. Так, Юстиниан I отправил антам посольство, подтвердив согласие передать им крепость на левом берегу Дуная[2].
С конца ΙΧ века до нас дошли сведения о так называемых договорах «мира и любви» Руси с Византией, болгарами и др. Первый из договоров такого рода был заключен между Киевской Русью и Византией в 911 году вскоре после нападения на Константинополь, совершенного киевским князем Олегом около 907 г. Был заключен по инициативе Византии с целью предотвращения нападений со стороны киевских варягов в будущем[3]. Договор предоставлял подданным Киевской Руси весьма выгодные для них условия. В частности, русские купцы были освобождены от уплаты обычной 10-процентной таможенной пошлины на все товары, ввозимые и вывозимые из Золотого Рога[3]. Договор действовал вплоть до 944 г. когда киевский князь Игорь решил воспользоваться отсутствием императорского флота в Константинополе и попытался напасть на город с моря[4]. Попытка окончилась неудачей и следующий мирный договор от 944 г. был составлен на менее выгодных для Руси условиях, в частности была возвращена торговая пошлина в 10%[4].
В дальнейшем Киевская Русь заключала договоры с Византией в 971 и 1044 гг. Все они включали традиционные для того времени условия «мира и любви», определяли статус русских посольских и торговых миссий. Значительным этапом в русско-византийских отношениях стал договор князя Святослава с Византией, заключённый в 971 году, по которому стороны возвращались к отношениям, закреплённым в договорах 911 и 944 годов.
Кроме Византии, Древнерусское государство к X веку имело опыт дипломатических контактов с Хазарией, Волжской Болгарией, Дунайской Болгарией, Священной Римской Империей, а также печенегами и варягами.
У Юлія Цезаря, як і у кожної людини, були позитивні та негативні риси характеру.
Розпочнемо із позитивних:
1) Розумний
Він був добре освіченим і багато читав. Його розум є однією з причин, чому він був таким успішним правителем. Цезар був одночасно виразним письменником і переконливим оратором. Коли він звертався до сенату або громадськості, римляни висвітлювали його кожне слово. Його критичний розум був надзвичайно корисним під час його військової кар'єри. Він планував і стратегічно випередив своїх супротивників.
Один з найкращих зразків інтелекту Цезаря можна побачити в битві при Алезії. Прагнучи завоювати Галлію (сучасну Францію), Цезар переслідував свого ворога в невеликому укріпленому місті під назвою Алезія. Замість того, щоб вичерпати свої ресурси і звільнити місто, він розпочинає облогу. Цезар добре знав, що його ворог посилає підкріплення, тому він зробив дві речі. По-перше, він побудував серію стін та ровів по місту. Таким чином, він міг контролювати галлів, що потрапили в пастку всередині міста. По окружності, він побудував ще одну серію периметрів. Звідти, він міг гати за підкріпленнями та захищати позицію римської армії.
2) Енергійний
Будучи правителем Галлії, Цезар зумів воювати впродовж семи років, а також написав серію з семи книг, що розповідали про його діяння. Протягом свого життя Цезар рухався без зупинки. Чи він воює, або просто відвідує римську провінцію – він постійно знаходився у стані руху.
Енергія Цезаря теж була свідченням його романтичних подвигів. Протягом свого життя він мав трьох дружин і кілька коханок.
3) Щедрий
Інтелект та енергія були не єдиними якостями, які зробили Цезаря лідером. Цезар вийшов із благородної, але бідної сім'ї. Попри те, що в майбутньому він став заможним, він ділився своїми коштами у благодійності. Одного разу, відвідавши поховання свого вірного воїна, він побачив, що воно було аж занадто примітивним. Він, за свої кошти, вшанував пам'ять товариша, пишною процесією.
Однак, у нього були присутні й негативні риси характеру:
1) Злопам’ятний
Коли Цезар був молодим, його викрали пірати. Весь час, коли він був у полоні, він поклявся піратам, що, коли він був звільнений, він розіпне їх усіх. Пірати просто сміялися, і вони примушували його читати їм вірші. Пізніше, коли заплатили викуп, Юлій дотримав свого слова і шукав піратів, розпинаючи кожного з них.
2) Жорстокий
Під час його битв у Галльських війнах, історик Плутарх стверджує, що Цезар «забив мільйон галлів і продав ще один мільйон в рабство».
3) Тиранічні амбіції
Після того як він рушив у Рим, а потім переміг Помпея та його союзників у Фарсалі, Цезар сам став іменуватися диктатором. Це, в основному, забезпечувало необмежені повноваження диктатора.