Юлій Цезар вперше був призначений диктатором під час Громадянської війни рішенням претора Марка Емілія Лепіда влітку 49 року до н. е. для організації виборів у Римі. Він у цей час перебував в Іспанії, переслідуючи війська Помпея, і після повернення до столиці склав свої повноваження. Вдруге Цезар був заочно призначений диктатором восени 48 року до н. е. за ініціативою консула Публія Сервілія Ісавріка коли перебував з військом у Єгипті — отримавши необмежені повноваження на рік (замість традиційних шести місяців), Цезар призначив своїм помічником (начальником кавалерії) Марка Антонія, якого направив на Апенніни для управління Італією.
Після отримання вирішальної перемоги у битві при Тапсі (нині — Туніс) у 46 році до н.е., коли Цезарю підкорилась уся Північна Африка, він був утретє призначений диктатором, тепер вже на десять років, що, враховуючи його вік, 54 роки, розглядалось як пожиттєвий термін. Відмовившись від необмежених повноважень, наступнорго року Цезар був укотре обраний консулом і, здобувши 17 березня 45 року до н.е. перемогу біля міста Мунда (сучасна Іспанія) над військами Помпея Молодшого, повернувся в Рим, де рішенням сенату доповнив своє ім'я титулом «імператор», яке використовувалось для позначення полководця-переможця.
14 лютого 44 року до н.е. Імператор Гай Юлій Цезар учетверте став диктатором і другим, після Луція Корнелія Сулли, хто всупереч римській традиції отримав повноваження без всяких часових обмежень. Однак, на відміну від Сулли, який відмовився від диктаторських повноважень після завершення реформ, Цезар став першим, хто в Римі прямо заявив про намір правити довічно. Як цензор він мав право визначати склад сенату, як народний трибун — накладати вето на сенатські декрети, що позбавляло народні збори реального впливу на політичні процеси.
ісля вбивства Юлія Цезаря в березні 45 року до н. е. влада в Римській республіці перейшла до Марка Антонія, послідовника Цезаря, якого підтримали війська. Скориставшись заворушеннями, які охопили Рим, він швидко заволодів архівом Цезаря і державною скарбницею. Проте свої претензії на спадщину вбитого диктатора заявив 18-річний Гай Октавіан Фірін, внучатий племінник Цезаря, який таємно був ним усиновлений і призначений спадкоємцем.
Взявши собі ім'я свого прийомного батька (і приховуючи родове, проте незнатне, Октавіан), Гай Юлій Цезар розпочав закулісну боротьбу проти Марка Антонія. Користуючись підтримкою Цицерона, а подекуди закулісними інтигами, Октавіан зробив стрімку військову кар'єру і в 20 років став консулом. У 43 році до н. е. Марк Антоній, Октавіан і Марк Емілій Лепід утворили Другий триумвірат, який на 5 років перебрав владу у сенату для наведення в країні порядку. Скориставшись надзвичайними повноваженнями, триумвіри постановили вбити 300 сенаторів, причетних до смерті Цезаря, а наступного року розбили війська Брута і Кассія, вбивць Цезаря. За наполяганням Марка Антонія до проскрипційних списків попав і сенатор Марк Тулій Цицерон (як запеклий опонент Юлія Цезаря), чия рука і голова після його вбивства були виставлені на загальний огляд у Римі.
В 40 році до н. е. триумвіри розділили між собою сфери вливу — Октавіан отримував Захід республіки, Антоній, який на цей момент одружився з сестрою Октавіана, — Схід, а Лепід — Африку.
Ще за рік перед цим, прагнучи реалізувати плани Цезаря і здійснити похід проти Парфії, Антоній прибув до Єгипту, де познайомився з царицею Клеопатрою, колишньою коханкою Юлія Цезаря, від якого та народила сина Цезаріона. Закохавшись в неї, Антоній фактично перестав займатись державними справами, а в 36-37 роках до н. е. провів невдалу кампанію проти Парфії. В той же час Клеопатра за ці роки народила йому трьох дітей.
Щоб помститись, Октавіан наказав розшукати і оголосити заповіт Антонія, за яким Цезаріон ставав спадкоємцем Риму, а діти Антонія від Клеопатри — правителями Вірменії, Сирії, Малої Азії та Кіренаїки. Новини про це викликали занепокоєння римських сенаторів і вони оголосили Клеопатрі війну. Вирішальна битва відбулась 2 вересня 31 року до н.е. біля мису Акцій, на узбережжі Іонійського моря, — єгипетський флот був розбитий.
Через рік Октавіан завоював столицю Александрію Єгипетську і 1 серпня 30 року до н.е. Марк Антоній був змушений покінчити життя самогубством. Того ж дння за наказом Октавіана були вбиті Цезаріон та Антілл, старший син Антонія від першого шлюбу. Через кілька днів і Клеопатра після невдалих спроб отримати від Октавіана гарантії власної безпеки і передачі престолу своїм дітям позбавила себе життя.
Около 11 — 10 тыс. лет назад отношения человека и природы становятся кардинально иными. зарождается земледелие и животноводство. люди начали самостоятельно и целенаправленно производить необходимые для их жизни продукты. отныне они намного меньше зависели от окружающей среды. такой тип хозяйства называется производящим. производящее хозяйство до сих пор является основой жизни человечества.переход к производящему хозяйству у ряда племен и народов начался в период мезолита и завершился в неолите. появление производящего хозяйства за сравнительно короткое время коренным образом изменило жизнь человечества, взаимоотношения внутри сообществ людей, порядок в них. эти перемены назвали неолитической революцией.причины неолитической революции.около 12 тыс. лет назад быстро начал таять ледник. за сравнительно небольшой период тундра и территория ледника покрылись густыми лесами. казалось, такие перемены будут на пользу человеку. однако вымерли мамонты и многие другие крупные животные, в течение тысячелетий дававшие человеку основную пищу. пришлось осваивать охоту на мелкую дичь, птицу, больше внимания уделять ловле рыбы.охотники мезолита изобрели лук со стрелами. теперь добычу могли поражать издали. на основе принципа действия лука создали различные ловушки и капканы. другим изобретением стал бумеранг, имевший свойство при неудачном броске возвращаться назад. стали строить лодки и плоты. на них плавали не только по рекам и озерам, но и выходили в море.наиболее тяжелые последствия таяние ледника имело для населения передней азии (территория турции, сирии, израиля, палестины, ирака, ирана и в период палеолита здесь охотились на диких баранов, кабанов, козлов, быков, собирали семена дикорастущих злаков — пшеницы, ячменя, проса. эти растения в диком виде растут только в горных районах передней азии. для срезания колосьев злаковых культур изобрели специальное орудие — серп.внутри изогнутой деревянной рукоятки вытачивали паз, в который вслед за появлением сельского хозяйства последовало еще множество открытий. люди научились производить шерстяные и льняные ткани. важнейшим изобретением стала керамика (самые первые образцы датируются viii тысячелетием до н. у ряда племен использовали гончарный круг. из глины изготавливали и кирпичи.для полива полей строили примитивные каналы и бассейны, постепенно ирригационные сооружения становились все сложнее. для обработки полей придумали сохи и плуги. долгое время их тянули несколько человек. позже в них стали впрягать быков.на поселении земледельцев и скотоводов рубежа viii—vii тысячелетий до н. э. чайёню в малой азии найдены древнейшие изделия из самородной меди. с v—iv тысячелетий до н. э. на ближнем востоке наступает период энеолита — медно-каменного века (переходного от каменного к бронзовому веку). на территории европы начало энеолита датируется iii тысячелетием до н.э. бронзовый век начался на ближнем востоке в конце iv—iii тысячелетий до н.э. и европе во iiтысячелетии до н.э. железо начали изготавливать с конца ii тысячелетия до н.э. в передней азии и в i тысячелетии до н. э. в европе и ряде других мест. после освоения массового производства изделий из железной руды каменные орудия окончательно исчезли.неолитическая революция на территории современной россии.в степях южного приуралья и поволжья археологи нашли кости животных, (коров, коз, овец), которых там начали разводить 8 — 7 тыс. лет назад. это древнейшие следы производящего хозяйства ни территории россии. животных сюда переселенцы из южных земель.люди, обитавшие некогда на южном урале, также внесли свой вклад в неолитическую революцию. именно здесь на стоянках мулино и давлеканово найдены самые древние в мире кости лошадей, которых приручили древние жители россии. лошади резко ускорило ход . так, после появления лошадей на ближнем востоке, там первые крупные государства. лошади облегчали связи между разными , что способствовало их взаимному развитию. неслучайно в регионах, где не было возможности лошадь, развитие шло замедленными темпами (например, америка, австралия).вставляли вплотную друг к другу остро камни размером в 1 — 2 см. их закрепляли смолой или бетоном. если один из камушков ломался или выпадал, его заменяли другим, поскольку они все были стандартной формы. ученые называют такие изделия микролитами. в период мезолита микролиты различной формы распространились на огромных территориях евразии, африки. их вставляли не только в серпы, но и в ножи, мечи, топоры, копья, стрелы. во время таяния ледника в передней азии началась страшная засуха, что к гибели многих животных и растений. экологический кризис заставил людей искать новые источники существования. выход был найден в искусственном разведении растений и выращивании животных.
Відповідь:
Юлій Цезар вперше був призначений диктатором під час Громадянської війни рішенням претора Марка Емілія Лепіда влітку 49 року до н. е. для організації виборів у Римі. Він у цей час перебував в Іспанії, переслідуючи війська Помпея, і після повернення до столиці склав свої повноваження. Вдруге Цезар був заочно призначений диктатором восени 48 року до н. е. за ініціативою консула Публія Сервілія Ісавріка коли перебував з військом у Єгипті — отримавши необмежені повноваження на рік (замість традиційних шести місяців), Цезар призначив своїм помічником (начальником кавалерії) Марка Антонія, якого направив на Апенніни для управління Італією.
Після отримання вирішальної перемоги у битві при Тапсі (нині — Туніс) у 46 році до н.е., коли Цезарю підкорилась уся Північна Африка, він був утретє призначений диктатором, тепер вже на десять років, що, враховуючи його вік, 54 роки, розглядалось як пожиттєвий термін. Відмовившись від необмежених повноважень, наступнорго року Цезар був укотре обраний консулом і, здобувши 17 березня 45 року до н.е. перемогу біля міста Мунда (сучасна Іспанія) над військами Помпея Молодшого, повернувся в Рим, де рішенням сенату доповнив своє ім'я титулом «імператор», яке використовувалось для позначення полководця-переможця.
14 лютого 44 року до н.е. Імператор Гай Юлій Цезар учетверте став диктатором і другим, після Луція Корнелія Сулли, хто всупереч римській традиції отримав повноваження без всяких часових обмежень. Однак, на відміну від Сулли, який відмовився від диктаторських повноважень після завершення реформ, Цезар став першим, хто в Римі прямо заявив про намір правити довічно. Як цензор він мав право визначати склад сенату, як народний трибун — накладати вето на сенатські декрети, що позбавляло народні збори реального впливу на політичні процеси.
ісля вбивства Юлія Цезаря в березні 45 року до н. е. влада в Римській республіці перейшла до Марка Антонія, послідовника Цезаря, якого підтримали війська. Скориставшись заворушеннями, які охопили Рим, він швидко заволодів архівом Цезаря і державною скарбницею. Проте свої претензії на спадщину вбитого диктатора заявив 18-річний Гай Октавіан Фірін, внучатий племінник Цезаря, який таємно був ним усиновлений і призначений спадкоємцем.
Взявши собі ім'я свого прийомного батька (і приховуючи родове, проте незнатне, Октавіан), Гай Юлій Цезар розпочав закулісну боротьбу проти Марка Антонія. Користуючись підтримкою Цицерона, а подекуди закулісними інтигами, Октавіан зробив стрімку військову кар'єру і в 20 років став консулом. У 43 році до н. е. Марк Антоній, Октавіан і Марк Емілій Лепід утворили Другий триумвірат, який на 5 років перебрав владу у сенату для наведення в країні порядку. Скориставшись надзвичайними повноваженнями, триумвіри постановили вбити 300 сенаторів, причетних до смерті Цезаря, а наступного року розбили війська Брута і Кассія, вбивць Цезаря. За наполяганням Марка Антонія до проскрипційних списків попав і сенатор Марк Тулій Цицерон (як запеклий опонент Юлія Цезаря), чия рука і голова після його вбивства були виставлені на загальний огляд у Римі.
В 40 році до н. е. триумвіри розділили між собою сфери вливу — Октавіан отримував Захід республіки, Антоній, який на цей момент одружився з сестрою Октавіана, — Схід, а Лепід — Африку.
Ще за рік перед цим, прагнучи реалізувати плани Цезаря і здійснити похід проти Парфії, Антоній прибув до Єгипту, де познайомився з царицею Клеопатрою, колишньою коханкою Юлія Цезаря, від якого та народила сина Цезаріона. Закохавшись в неї, Антоній фактично перестав займатись державними справами, а в 36-37 роках до н. е. провів невдалу кампанію проти Парфії. В той же час Клеопатра за ці роки народила йому трьох дітей.
Щоб помститись, Октавіан наказав розшукати і оголосити заповіт Антонія, за яким Цезаріон ставав спадкоємцем Риму, а діти Антонія від Клеопатри — правителями Вірменії, Сирії, Малої Азії та Кіренаїки. Новини про це викликали занепокоєння римських сенаторів і вони оголосили Клеопатрі війну. Вирішальна битва відбулась 2 вересня 31 року до н.е. біля мису Акцій, на узбережжі Іонійського моря, — єгипетський флот був розбитий.
Через рік Октавіан завоював столицю Александрію Єгипетську і 1 серпня 30 року до н.е. Марк Антоній був змушений покінчити життя самогубством. Того ж дння за наказом Октавіана були вбиті Цезаріон та Антілл, старший син Антонія від першого шлюбу. Через кілька днів і Клеопатра після невдалих спроб отримати від Октавіана гарантії власної безпеки і передачі престолу своїм дітям позбавила себе життя.