останні роки правління Людовика XIII, який зійшов на престол 14 травня 1610 року після вбивства першого монарха з династії Бурбонів Генріха IV, він втрутився у Тридцятилітню війну проти Габсбургів, володіння котрих буквально звідусюд оточували Францію, — вони правили в Іспанії та Священній Римській імперії, котролюючи території сучасної Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Німеччини та Північної Італії. Після перших невдач, коли іспанські й імператорські війська зруйнували провінції Шампань, Бургундію та Пікардію і в 1636 році навіть загрожували Парижу, у 1640 році була отримана перемога під Аррасом, яка відкривала перспективи завоювання Фландрії.
Проте Людовик XIII не дожив кілька днів до вирішальної перемоги у битві при Рокруа — 14 травня 1643 року 41-річний король, що страждав від запалення кишечника і запущеного туберкульозу, помер в Сен-Жермен-ан-Лей. Згідно з його заповітом регентом при його 4-літньому синові стала дружина Людовика XIII, Анна Австрійська, яка правила у союзі з першим міністром кардиналом Джуліо Мазаріні. Після придушення ними у 1648 році заколоту Фронди — союзу противників абсолютизму, що об'єднував простих парижан, Паризький парламент (судову палату) і знать, котру уряд королеви-матері позбавив ряду привілеїв, — у Франції встановилась необмежена королівська влада.
Правило №1: „Немає землі без господаря". Земля була основним багатством і той хто володів нею диктував свою волю іншим. Земельний наділ за який потрібно було нести службу називався феодом, а той хто ним володів - ставав феодалом.
Правило №2: коли зустрічаються дві людини, то вони або дорівнюють „силою" один одному, або один - сильніший. Коли „сили" рівні їх потрібно об'єднати. Так створюються общини (громади), корпорації, союзи. Кожен феодал був „сильною" людиною (здатною захистити себе), а отже був рівним кожному у своєму стані аж до короля. Опираючись на перше правило виникли відносини васалітету. Той хто отримував феод (земельний наділ) визнавав себе васалом сеньйора(власника землі). Він не втрачав своєї „сили", адже ці стосунки скоріше нагадували покровительство старшого брата над молодшим чи батька над сином.
Відповідь:
вроде це
Пояснення:
останні роки правління Людовика XIII, який зійшов на престол 14 травня 1610 року після вбивства першого монарха з династії Бурбонів Генріха IV, він втрутився у Тридцятилітню війну проти Габсбургів, володіння котрих буквально звідусюд оточували Францію, — вони правили в Іспанії та Священній Римській імперії, котролюючи території сучасної Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Німеччини та Північної Італії. Після перших невдач, коли іспанські й імператорські війська зруйнували провінції Шампань, Бургундію та Пікардію і в 1636 році навіть загрожували Парижу, у 1640 році була отримана перемога під Аррасом, яка відкривала перспективи завоювання Фландрії.
Проте Людовик XIII не дожив кілька днів до вирішальної перемоги у битві при Рокруа — 14 травня 1643 року 41-річний король, що страждав від запалення кишечника і запущеного туберкульозу, помер в Сен-Жермен-ан-Лей. Згідно з його заповітом регентом при його 4-літньому синові стала дружина Людовика XIII, Анна Австрійська, яка правила у союзі з першим міністром кардиналом Джуліо Мазаріні. Після придушення ними у 1648 році заколоту Фронди — союзу противників абсолютизму, що об'єднував простих парижан, Паризький парламент (судову палату) і знать, котру уряд королеви-матері позбавив ряду привілеїв, — у Франції встановилась необмежена королівська влада.
Правило №1: „Немає землі без господаря". Земля була основним багатством і той хто володів нею диктував свою волю іншим. Земельний наділ за який потрібно було нести службу називався феодом, а той хто ним володів - ставав феодалом.
Правило №2: коли зустрічаються дві людини, то вони або дорівнюють „силою" один одному, або один - сильніший. Коли „сили" рівні їх потрібно об'єднати. Так створюються общини (громади), корпорації, союзи. Кожен феодал був „сильною" людиною (здатною захистити себе), а отже був рівним кожному у своєму стані аж до короля. Опираючись на перше правило виникли відносини васалітету. Той хто отримував феод (земельний наділ) визнавав себе васалом сеньйора(власника землі). Він не втрачав своєї „сили", адже ці стосунки скоріше нагадували покровительство старшого брата над молодшим чи батька над сином.