Політична структура Великої Британії заснована на принципі федеративної держави та конституційної монархії. Її система уряду (відома як Вестмінстерська система) прийнята і в інших державах Співдружності, таких як Канада, Індія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія та Ямайка.
Британська Конституція не кодифікована і має як письмові, так і неписьмові джерела. До перших належать Акти Парламенту, а також судові рішення. Другі іменуються конституційними звичаями (конвенціями).
Голова держави та джерело виконавчої, судової та законодавчої влади в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії — британський монарх, нині — Королева Єлизавета II. За конвенцією монарх призначає лідера партії, що має більшість у Палаті громад, прем'єр-міністром, хоча теоретично має право затвердити на цей пост будь-якого британського громадянина, навіть парламентарія або члена Палати лордів. Монарх дає королівську згоду на біллі парламенту, при цьому формально має право відмовити (останній випадок був 11 березня 1708). Монарх може також розпустити парламент за порадою прем'єр-міністра (не гається на практиці), але де-юре має владу розпустити парламент з власної волі, без згоди прем'єра. Інші королівські повноваження, звані королівськими прерогативами (призначати міністрів, оголошувати війну), що належать виконавчій владі, здійснюються від імені Корони прем'єр-міністром та Кабінетом міністрів. Роль Монарха в публічній політиці обмежена церемоніальними функціями.
В административном отношении территория Левобережья разделилась на полки: Гадячский (с 60-х годов), Киевский, Кропивняыский, Лубенский (с 1658 г. вместо Кропивнянского), Миргородский, Нежинский, Переяславский, Прилукский, Полтавский, Стародубский (с 1663 г.) и Черниговский. Деление на 10 полков сохранялось до конца XVII в. Полковым центром обычно избирался развитый в экономическом отношении город. Во главе полка стоял полковник, как правило, из числа зажиточной казацкой верхушки. К полковой старшине относились обозный, писарь, судья, есаул и хорунжий. Они выполняли те же административно-военные функции, что и соответствующая генеральная старшина, только в масштабе полка.
Полки, в свою очередь, состояли из 7—20 сотен, которые возглавлялись сотниками. Им принадлежала вся полнота власти, укреплявшаяся одновременно с усилением всего административного аппарата. Пользуясь поддержкой гетманской администрации, сотники зачастую по многу лет удерживали за собой эти должности. Их ближайшими являлись писарь, есаул и хорунжий, также представлявшие зажиточное казачество.
Політична структура Великої Британії заснована на принципі федеративної держави та конституційної монархії. Її система уряду (відома як Вестмінстерська система) прийнята і в інших державах Співдружності, таких як Канада, Індія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія та Ямайка.
Британська Конституція не кодифікована і має як письмові, так і неписьмові джерела. До перших належать Акти Парламенту, а також судові рішення. Другі іменуються конституційними звичаями (конвенціями).
Голова держави та джерело виконавчої, судової та законодавчої влади в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії — британський монарх, нині — Королева Єлизавета II. За конвенцією монарх призначає лідера партії, що має більшість у Палаті громад, прем'єр-міністром, хоча теоретично має право затвердити на цей пост будь-якого британського громадянина, навіть парламентарія або члена Палати лордів. Монарх дає королівську згоду на біллі парламенту, при цьому формально має право відмовити (останній випадок був 11 березня 1708). Монарх може також розпустити парламент за порадою прем'єр-міністра (не гається на практиці), але де-юре має владу розпустити парламент з власної волі, без згоди прем'єра. Інші королівські повноваження, звані королівськими прерогативами (призначати міністрів, оголошувати війну), що належать виконавчій владі, здійснюються від імені Корони прем'єр-міністром та Кабінетом міністрів. Роль Монарха в публічній політиці обмежена церемоніальними функціями.
Объяснение:
В административном отношении территория Левобережья разделилась на полки: Гадячский (с 60-х годов), Киевский, Кропивняыский, Лубенский (с 1658 г. вместо Кропивнянского), Миргородский, Нежинский, Переяславский, Прилукский, Полтавский, Стародубский (с 1663 г.) и Черниговский. Деление на 10 полков сохранялось до конца XVII в. Полковым центром обычно избирался развитый в экономическом отношении город. Во главе полка стоял полковник, как правило, из числа зажиточной казацкой верхушки. К полковой старшине относились обозный, писарь, судья, есаул и хорунжий. Они выполняли те же административно-военные функции, что и соответствующая генеральная старшина, только в масштабе полка.
Полки, в свою очередь, состояли из 7—20 сотен, которые возглавлялись сотниками. Им принадлежала вся полнота власти, укреплявшаяся одновременно с усилением всего административного аппарата. Пользуясь поддержкой гетманской администрации, сотники зачастую по многу лет удерживали за собой эти должности. Их ближайшими являлись писарь, есаул и хорунжий, также представлявшие зажиточное казачество.
Объяснение: