ответ:Га́й Ю́лій Це́зар (лат. Gaius Iulius Caesar; 12/13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Римський консул (59, 48, 46, 45 і 44 до н.е), диктатор (49, 48—47 і 46—44 до н. е.), великий понтифік (з 63 до н. е.). Один із найвидатніших полководців античності. Докірнно змінив політично-суспільний і культурний ландшафт стародавнього Середземномор'я і Західної Європи. Представник римського патриціанського роду Юліїв. Народився у Римі, Римська республіка. Послідовно домігся всіх ординарних римських посад. Заробив собі ім'я на боротьбі з консервативними сенаторами оптиматами. Організував перший тріумвірат разом із Помпеєм і Крассом (60 до н. е.). Більше восьми років провів у Галльській війні (з 58 до н. е.), приєднавши до республіки Галлію, західний берег Рейну і частину Британії. Розпочав громадянську війну (49—45 до н. е.) через протистояння з Сенатом. Розбив опозицію на чолі з Помпеєм в Італії, Іспанії (двічі), Греції та Африці, а також розгромив війська їхніх союзників у Єгипті та Понті. Після перемоги став диктатором. Прийняв почесний титул «імператора», що став частиною його імені, однак відмовився від влади стародавніх римських царів. Провів ряд важливих реформ. Убитий в Римі сенаторами-заколотниками на чолі з Брутом. Його племінник Октавіан Август отримав за заповітом більшу частину спадщини і згодом став першим римським імператором.До Цезаря по-різному ставилися при житті, і ця традиція збереглася в Римській імперії: його ім'я всіляко відбілювали прихильники правителів, а опозиціонери вихваляли його жертв і змовників. Дуже популярною була особистість Цезаря в Середні століття і в Новий час. Крім політичної і військової діяльності, Цезар відомий і як літератор. Завдяки та ясності стилю, його твори вважаються класикою давньоримської літератури і використовуються при навчанні латинської мови. До імені Юлія Цезаря відносять титули кайзер і цар, а також назва сьомого місяця року (українською — липня) в багатьох європейських мовах.
Паде́ние Карфаге́на — кульминация Третьей Пунической войны, произошедшая в результате осады этого города римлянами, начавшейся в конце 149 или начале 148 года до н. э.
Когда карфагенянам стало ясно, что войны не избежать, они с сохранением полной секретности начали подготовку к обороне. Карфаген был прекрасной крепостью, за месяц граждане довели его обороно до максимально возможного уровня и, когда римская армия показалась под стенами города, консулы с удивлением увидели перед собой готового к бою врага. Штурм был отбит с большими потерями для римлян, отряды пунийской армии, которые покинули город, тревожили римлян своими набегами. Наконец, Массинисса был совсем недоволен желанием римлян укрепиться в Африке и не оказал им никакой поддержки.
Безуспешная осада длилась два года, пока командование римской армией не перешло к консулу Сципиону Эмилиану, который смог добиться перелома в войне. Проведя реорганизацию армии и восстановив ослабшую было дисциплину, он перешёл к активным действиям. Вскоре карфагеняне потеряли внешнюю стену, а гавань города была закрыта построенной римлянами дамбой. Но пунийцы прокопали новый канал, и их суда неожиданно вышли в море. В ответ Сципион перекрыл и этот канал и окружил Карфаген внешней стеной, что обеспечило практически герметичную блокаду города и полностью отрезало его от поставок продовольствия. В результате в Карфаген пришёл голод, от которого погибло большинство горожан. После взятия римлянами крепости Неферис Карфаген остался без поддержки извне.
Весной 146 года до н. э. римляне штурмом ворвались в город, но ещё шесть дней шла ожесточённая битва. Через неделю уличных боёв в руках карфагенян осталась только цитадель — Бирса. Когда к Сципиону пришла оттуда о капитуляции, он согласился даровать жизнь всем, кроме римских перебежчиков. Из крепости вышли вместе с женами и детьми 50 тысяч карфагенян (согласно сообщению Орозия 55 тысяч), все они были порабощены.
Командующий обороной Гасдрубал вместе с карфагенскими патриотами и римскими перебежчиками, которые не могли рассчитывать на пощаду, укрепился в храме Эшмуна, выстроенном на высокой скале. Тогда римляне решили выморить их голодом. Доведённые до крайности, осаждённые подожгли храм, чтобы не погибать от рук врага. Лишь Гасдрубал выбежал из храма и вымолил себе пощаду. Увидев это, его жена Иша прокляла мужа как труса и изменника, кинула в огонь детей и сама бросилась в пламя.
ответ:Га́й Ю́лій Це́зар (лат. Gaius Iulius Caesar; 12/13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Римський консул (59, 48, 46, 45 і 44 до н.е), диктатор (49, 48—47 і 46—44 до н. е.), великий понтифік (з 63 до н. е.). Один із найвидатніших полководців античності. Докірнно змінив політично-суспільний і культурний ландшафт стародавнього Середземномор'я і Західної Європи. Представник римського патриціанського роду Юліїв. Народився у Римі, Римська республіка. Послідовно домігся всіх ординарних римських посад. Заробив собі ім'я на боротьбі з консервативними сенаторами оптиматами. Організував перший тріумвірат разом із Помпеєм і Крассом (60 до н. е.). Більше восьми років провів у Галльській війні (з 58 до н. е.), приєднавши до республіки Галлію, західний берег Рейну і частину Британії. Розпочав громадянську війну (49—45 до н. е.) через протистояння з Сенатом. Розбив опозицію на чолі з Помпеєм в Італії, Іспанії (двічі), Греції та Африці, а також розгромив війська їхніх союзників у Єгипті та Понті. Після перемоги став диктатором. Прийняв почесний титул «імператора», що став частиною його імені, однак відмовився від влади стародавніх римських царів. Провів ряд важливих реформ. Убитий в Римі сенаторами-заколотниками на чолі з Брутом. Його племінник Октавіан Август отримав за заповітом більшу частину спадщини і згодом став першим римським імператором.До Цезаря по-різному ставилися при житті, і ця традиція збереглася в Римській імперії: його ім'я всіляко відбілювали прихильники правителів, а опозиціонери вихваляли його жертв і змовників. Дуже популярною була особистість Цезаря в Середні століття і в Новий час. Крім політичної і військової діяльності, Цезар відомий і як літератор. Завдяки та ясності стилю, його твори вважаються класикою давньоримської літератури і використовуються при навчанні латинської мови. До імені Юлія Цезаря відносять титули кайзер і цар, а також назва сьомого місяця року (українською — липня) в багатьох європейських мовах.
Объяснение:
Паде́ние Карфаге́на — кульминация Третьей Пунической войны, произошедшая в результате осады этого города римлянами, начавшейся в конце 149 или начале 148 года до н. э.
Когда карфагенянам стало ясно, что войны не избежать, они с сохранением полной секретности начали подготовку к обороне. Карфаген был прекрасной крепостью, за месяц граждане довели его обороно до максимально возможного уровня и, когда римская армия показалась под стенами города, консулы с удивлением увидели перед собой готового к бою врага. Штурм был отбит с большими потерями для римлян, отряды пунийской армии, которые покинули город, тревожили римлян своими набегами. Наконец, Массинисса был совсем недоволен желанием римлян укрепиться в Африке и не оказал им никакой поддержки.
Безуспешная осада длилась два года, пока командование римской армией не перешло к консулу Сципиону Эмилиану, который смог добиться перелома в войне. Проведя реорганизацию армии и восстановив ослабшую было дисциплину, он перешёл к активным действиям. Вскоре карфагеняне потеряли внешнюю стену, а гавань города была закрыта построенной римлянами дамбой. Но пунийцы прокопали новый канал, и их суда неожиданно вышли в море. В ответ Сципион перекрыл и этот канал и окружил Карфаген внешней стеной, что обеспечило практически герметичную блокаду города и полностью отрезало его от поставок продовольствия. В результате в Карфаген пришёл голод, от которого погибло большинство горожан. После взятия римлянами крепости Неферис Карфаген остался без поддержки извне.
Весной 146 года до н. э. римляне штурмом ворвались в город, но ещё шесть дней шла ожесточённая битва. Через неделю уличных боёв в руках карфагенян осталась только цитадель — Бирса. Когда к Сципиону пришла оттуда о капитуляции, он согласился даровать жизнь всем, кроме римских перебежчиков. Из крепости вышли вместе с женами и детьми 50 тысяч карфагенян (согласно сообщению Орозия 55 тысяч), все они были порабощены.
Командующий обороной Гасдрубал вместе с карфагенскими патриотами и римскими перебежчиками, которые не могли рассчитывать на пощаду, укрепился в храме Эшмуна, выстроенном на высокой скале. Тогда римляне решили выморить их голодом. Доведённые до крайности, осаждённые подожгли храм, чтобы не погибать от рук врага. Лишь Гасдрубал выбежал из храма и вымолил себе пощаду. Увидев это, его жена Иша прокляла мужа как труса и изменника, кинула в огонь детей и сама бросилась в пламя.
Объяснение: