Выделите причины поражения восставших 1. Отсутствие у рабов вооружения 2. Перевес сил в пользу римского войска 3. Раскол в войске Спартака 4. Спартаку не удалось поднять восстание рабов Сицилии
ражданским войнам во Франции предшествовал ряд политических и экономических событий. Итальянские войны, "революция цен", связанная с открытием Америки, оскудение казны и, как следствие, рост государственного долга - всё это стало причинами распространения во Франции Реформации, переросшей в религиозные войны. Прекращение выплаты жалования и пенсий вызвало недовольство дворян обоих вероисповеданий. Казна была практически пуста; крестьяне и городской плебс поднимали восстания. Города юга и юго-запада Франции были недовольны политикой короля, так как он уничтожил их полуреспубликанский строй и вводил всё новые налоги, лишая тем самым богатых горожан экономических привилегий. Города севера и юга выражали своё неудовольствие, воспринимая новые религиозные учения. Итак, экономический кризис, повышение налогов, "революция цен", увеличение числа безработных, неудачи внутренней и внешней политики - всё это усугубило религиозный раскол в стране и придало ожесточение гражданским войнам. В этот период под прикрытием религиозных вопросов скрывались вопросы политические. Разорившееся дворянство переходило в протестантскую веру, надеясь на секуляризацию церковных земель.
Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території України — Руська земля. У Х—XIII ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному — на окреслення ядра політичної спільноти — Середнього Подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. Тільки Галицько-Волинська держава, увійшовши до складу Корони Польської як особистий домен короля, офіційно іменувалася з першої третини XV ст. Руським воєводством.[1]
Константинопольський патріархат задля розпізнання нового — московського і старого — київського святительських церковних осередків у першій половині XIV ст. вперше почав вживати поняття Micra Rosia (Мала Росія)‚ на відміну від Megale Rosia (Велика Росія). У церковно-адміністративному значенні поняття Мала Росія вживав Константинополь для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті XIV ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного Польщі і Литовського князівства, а з кінця XVII — початку XVIII ст. став ототожнюватися з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна).[2]
На західноєвропейських географічних мапах зе́млі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як Moscovia. Натомість терени колишніх Чернігівського, Київського і Галицько-Волинського князівств, ототожнювані з первісною, материнською Руссю, завжди позначені як Russia чи Ruthenia (з XVI ст. — також Roxolania).[2]
Паралельно у внутрішньому вжитку з XVI ст., а особливо після укладення Люблінської унії 1569 р. нарівні зі словом Русь починають дедалі активніше вживати поняття Україна. Характерно, що, як колись у княжі часи — Руська земля, слово Україна вживали в двох значеннях: конкретно-географічному — на означення Подніпров'я, і розширеному — як синонім усього українського Остаточно і юридично назва Україна закріпилася на початку XX століття за часів УНР.[3]
Объяснение:
З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до н. е. в Україні тривала доба енеоліту, що позначилась впровадженням мідних знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно-кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі.
Прекращение выплаты жалования и пенсий вызвало недовольство дворян обоих вероисповеданий. Казна была практически пуста; крестьяне и городской плебс поднимали восстания. Города юга и юго-запада Франции были недовольны политикой короля, так как он уничтожил их полуреспубликанский строй и вводил всё новые налоги, лишая тем самым богатых горожан экономических привилегий. Города севера и юга выражали своё неудовольствие, воспринимая новые религиозные учения. Итак, экономический кризис, повышение налогов, "революция цен", увеличение числа безработных, неудачи внутренней и внешней политики - всё это усугубило религиозный раскол в стране и придало ожесточение гражданским войнам.
В этот период под прикрытием религиозных вопросов скрывались вопросы политические. Разорившееся дворянство переходило в протестантскую веру, надеясь на секуляризацию церковных земель.
Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території України — Руська земля. У Х—XIII ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному — на окреслення ядра політичної спільноти — Середнього Подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. Тільки Галицько-Волинська держава, увійшовши до складу Корони Польської як особистий домен короля, офіційно іменувалася з першої третини XV ст. Руським воєводством.[1]
Константинопольський патріархат задля розпізнання нового — московського і старого — київського святительських церковних осередків у першій половині XIV ст. вперше почав вживати поняття Micra Rosia (Мала Росія)‚ на відміну від Megale Rosia (Велика Росія). У церковно-адміністративному значенні поняття Мала Росія вживав Константинополь для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті XIV ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного Польщі і Литовського князівства, а з кінця XVII — початку XVIII ст. став ототожнюватися з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна).[2]
На західноєвропейських географічних мапах зе́млі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як Moscovia. Натомість терени колишніх Чернігівського, Київського і Галицько-Волинського князівств, ототожнювані з первісною, материнською Руссю, завжди позначені як Russia чи Ruthenia (з XVI ст. — також Roxolania).[2]
Паралельно у внутрішньому вжитку з XVI ст., а особливо після укладення Люблінської унії 1569 р. нарівні зі словом Русь починають дедалі активніше вживати поняття Україна. Характерно, що, як колись у княжі часи — Руська земля, слово Україна вживали в двох значеннях: конкретно-географічному — на означення Подніпров'я, і розширеному — як синонім усього українського Остаточно і юридично назва Україна закріпилася на початку XX століття за часів УНР.[3]
Объяснение:
З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до н. е. в Україні тривала доба енеоліту, що позначилась впровадженням мідних знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно-кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі.