Выпишите причины разорения римских крестьян.
2. Запишите, в чем заключалась суть реформы Тиберия Гракха (что конкретно он предложил сделать)
3. Подумайте, кто и почему был против этой реформы? Какие средства борьбы были использованы против Тиберия и принесли ли они результат?
4. Как Гай Гракх продолжал дело свое брата? Какие реформы предложил он?
После смерти братьев Гракхов сенат торжествовал. А вот люди не забыли братьев, часто посещали места, где были убиты братья, а память их чтили жертвоприношениями. Позднее даже были воздвигнуты статуи в честь них.
5. Подумайте, почему народ помнил о Гракхах и чтил их память? Почему их противники торжествовали победу?
Популярність Конфуція, що зростала та поширювалася протягом двох з половиною тисячоліть, стала причиною виникнення багатьох легенд, які слід відрізняти від фактів його життя. Першу біографію Конфуція (разом із понад 100 інших біографічних описів) склав Сима Цянь («Ши цзі», гл.47 孔子世家), який жив близько 500 років пізніше за Конфуція. Ця біографія поєднує факти що збереглися у попередніх текстах (наприклад, «Мен-цзи», «Чжуан-цзи») та намагається уникнути суперечностей, які вже тод ігалися. Оскільки за часів Сима Цяня конфуціанство вже отримало статус державної ортодоксії, біографія очікувано уміщує прикраси та перебільшення. До того ж, ймовірно що у виведенні ідеалізованого образу Конфуція Сима Цянь переслідував особистий інтерес, оскільки його «Історичні записи» багаторазово натякають на те, що автор сприймає себе як невизнанного «другого Конфуція».[2]
Більш достовірними джерелами є «Цзо чжуань» (коментар до хроніки Чуньцю, яка була складена на батьківщині Конфуція) та «Лунь юй» (записи розмов та доповіді про поведінку філософа, що залишили його учні). Складність вживання цих джерел у тому, що обидва — продукти поступового формування, що відбувалося протягом близько трьох століть після смерті засновника вчення. Кілька інших джерел щодо життя Конфуція були складені ще пізніше та носять агіографічні риси.
Маючи на увазі біографію від Сима Цяня та версію «Аналектів», утворені у Західній Хань, Нилан та Вілсон зауважують: «Щодо сутністі життя та вчення Конфуція у 100 році до н. е. сперечалися так само гаряче, як і тепер».[3] Відомий китайський історик першої половини 20 ст. Ґу Цзєґан визначив, що кожна ера китайської історії мала «власного» Конфуція, і навіть декілька різноманітних «Конфуціїв» одночасно.[4]
У вересні 1921 р. уряд очолив Едуард Бенеш. Він запровадив монополію на деякі предмети виробництва, яка регламентувалась системою ліцензій. Урядовий синдикат закуповував увесь цукор, що вироблявся в країні, і експортував його за кордон, залишаючи собі 50% прибутку. Було введено податки на відпускну ціну вугілля. Це дозволило урядові стабілізувати курс крони, забезпечити умови для економічного росту держави. Військова промисловість та залізничний транспорт були поставлені під контроль держави.
Світова економічна криза та її негативні наслідки стали помітними у Чехословаччині лише у 1930 р. У 1933 р. обсяг промислового виробництва становив 60% у порівнянні з 1929 р. Виробництво сталі скоротилося до 68%, а коксу – до 59%. Загальна кількість безробітних сягнула 700 тис. чол. Особливо відчутно криза вдарила по Словаччині й Закарпатській Україні, де збанкрутували сотні підприємств.
У 1934 р. Чехословаччина встановила дипломатичні відносини з СРСР. Між державами було укладено торговий договір і кредитну угоду. Чехословаччина і Франція підписали пакт про взаємодо . У травні 1935 р. такий же пакт був укладений з СРСР. Однак підписання цього документа не гарантувало реальної безпеки для ЧСР, оскільки надання до СРСР обумовлювалося обов'язковою підтримкою Франції.
Для забезпечення стабільності демократичного режиму здійснювалася політика створення різних коаліцій в парламенті. У 20-х роках країною керувала коаліція чеських, словацьких, німецьких і деяких угорських партій. При цьому основні керівні посади завжди перебували в руках представників чеських партій.
При вирішенні політичних проблем значну роль відігравала «група Гарда». З президентом Т. Масариком тісно співпрацював Е. Бенеш. У Судетській області, населеній переважно німцями, активізувалася діяльність фашистських угруповань, діяльність яких була заборонена восени 1933 р.
У 20-30-х роках у Чехословаччині (на відміну від деяких держав Центральної і Південно-Східної Європи) суттєвих суспільно-політичних змін не сталося.
У травні 1935 р. відбулися вибори до Національних зборів. Судето-німецька партія і партія Глінки посилили свої позиції у парламенті. Масарик змушений був піти у відставку. У грудні 1935 р. президентом був обраний Е. Бенеш.