Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
Казими́р IV Ягеллончик (польск. Kazimierz Jagiellończyk; 30 ноября 1427, Краков, Польша — 7 июня 1492, Гродно, Великое княжество Литовское) — великий князь литовский с 29 июня 1440 года и король польский с 25 июня 1447 года.Сын короля польского Владислава II Ягайло и Софьи Гольшанской, в 1440 году был провозглашён в Вильне великим князем литовским.
Сразу же после его вокняжения вспыхнуло Смоленское восстание, в котором горожане безуспешно пытались восстановить свою независимость от Великого княжества Литовского. После поражения польского и венгерского войск под Варной 10 ноября 1444 года и гибели старшего брата Казимира, короля польского Владислава III, за которой последовало трёхлетнее междуцарствие, Казимир был выбран в короли польские. Из-за противоборства своих литовских подданных Казимир долго не соглашался принять польскую корону, но, опасаясь того, что поляки изберут другого монарха, в 1447 году согласился и был коронован. Таким образом, личная уния между Королевством Польским и Великим княжеством Литовским была восстановлена. Между тем, королем польским Казимир согласился стать только после того, как польская сторона отказалась от условий Гродненской унии и признала привилей от 17 сентября 1446 года (который устанавливал равноправие ВКЛ и Польши в объединенном государстве). Таким образом, возобновленная уния носила характер личной и была исключительно политической[1].
Помимо этого, в Великом княжестве Литовском Казимир не дал отделиться от государства Жемайтии, мирным путем урегулировал территориальные споры с соседями. При нем в ВКЛ произошло усиление магнатских родов[1].
В 1468 году Казимир IV издал кодекс уголовного права ВКЛ - Судебник[1].
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
Казими́р IV Ягеллончик (польск. Kazimierz Jagiellończyk; 30 ноября 1427, Краков, Польша — 7 июня 1492, Гродно, Великое княжество Литовское) — великий князь литовский с 29 июня 1440 года и король польский с 25 июня 1447 года.Сын короля польского Владислава II Ягайло и Софьи Гольшанской, в 1440 году был провозглашён в Вильне великим князем литовским.
Сразу же после его вокняжения вспыхнуло Смоленское восстание, в котором горожане безуспешно пытались восстановить свою независимость от Великого княжества Литовского. После поражения польского и венгерского войск под Варной 10 ноября 1444 года и гибели старшего брата Казимира, короля польского Владислава III, за которой последовало трёхлетнее междуцарствие, Казимир был выбран в короли польские. Из-за противоборства своих литовских подданных Казимир долго не соглашался принять польскую корону, но, опасаясь того, что поляки изберут другого монарха, в 1447 году согласился и был коронован. Таким образом, личная уния между Королевством Польским и Великим княжеством Литовским была восстановлена. Между тем, королем польским Казимир согласился стать только после того, как польская сторона отказалась от условий Гродненской унии и признала привилей от 17 сентября 1446 года (который устанавливал равноправие ВКЛ и Польши в объединенном государстве). Таким образом, возобновленная уния носила характер личной и была исключительно политической[1].
Помимо этого, в Великом княжестве Литовском Казимир не дал отделиться от государства Жемайтии, мирным путем урегулировал территориальные споры с соседями. При нем в ВКЛ произошло усиление магнатских родов[1].
В 1468 году Казимир IV издал кодекс уголовного права ВКЛ - Судебник[1].