якби ви були солдатом Антанти або Четверного союзу , який потрапив в окопи на передову лінію фронту в 1916 р , скоадіть ймрвірний сценарій вашого життя на ближчий рік вижити
Я був просто солдатом коли ще не розпочиналася вiйна, я тут здобув сiмю оснував свою воєну карьеру. Мої батьки переїхали сюди ще у 19-столiттi коли менi було 5 рокiв. Вже менi скоро збудеться 53 роки та буду мати звання Майора, буду наглядати полковника Майкла Паркера.
Воєна карьєра
В 1914-тому роцi я був пересланий на Схiд Францiї. Але я думав що це було для мене просто прогаяня часу та безглуздям коли Нiмцi моли просто прорватися у Бельгії але враховувати все це не менi. Потiм коли Нiмцi пiд ходили до Парижу я вже проявив свою хоробрість та повiв свiй командний состав у бiй та це побачив Майор Пен мiй друг майже як брат та передав як я пiдняв свiй состав у бiй в верхiвку де звiдци меня зарахували нагороду за мужність. З поповнення були або студенти або просто дiти яким було майже 15 рокiв але брати було нiкого. Була тiльки Британія яка давала дорослих та дуже крiпких людей якi могли й не тiльки днями сидiти у оборонi без їжi а вже тримати оборону до останнього вздоху та до останнього патрону.
Далi коли йшов вже 1917 рiк я мужньо та хоробро себе вiв на лiнiї фронту. Не давав ворогу прорватися через наш район. Я переживав дуже багато газових атак, бомбардировок, кулеметних куль пiд головою якi просто свистiли майже кожен день, навiть я воював у рукопашньому бої з Нiмцями один на 3 чоловіки.
А коли вiйна закінчувалася я був дуже радий що у 11:00 11 листопада 1918 року ми здобули перемогу! Та нарешті ми всi змогли поїхати додому до своїх рідних та дуже дуже сильно обійняти!
Бiографiя
Мене звуть
(Марк Дженніфер)
Я родом з Сполучених Штатiв Америки
Iз Нью-Йорку
Моє звання Капiтан.
Я воюю на Пiвнiчно-Заходi Францiї.
Я був просто солдатом коли ще не розпочиналася вiйна, я тут здобув сiмю оснував свою воєну карьеру. Мої батьки переїхали сюди ще у 19-столiттi коли менi було 5 рокiв. Вже менi скоро збудеться 53 роки та буду мати звання Майора, буду наглядати полковника Майкла Паркера.
Воєна карьєраВ 1914-тому роцi я був пересланий на Схiд Францiї. Але я думав що це було для мене просто прогаяня часу та безглуздям коли Нiмцi моли просто прорватися у Бельгії але враховувати все це не менi. Потiм коли Нiмцi пiд ходили до Парижу я вже проявив свою хоробрість та повiв свiй командний состав у бiй та це побачив Майор Пен мiй друг майже як брат та передав як я пiдняв свiй состав у бiй в верхiвку де звiдци меня зарахували нагороду за мужність. З поповнення були або студенти або просто дiти яким було майже 15 рокiв але брати було нiкого. Була тiльки Британія яка давала дорослих та дуже крiпких людей якi могли й не тiльки днями сидiти у оборонi без їжi а вже тримати оборону до останнього вздоху та до останнього патрону.
Далi коли йшов вже 1917 рiк я мужньо та хоробро себе вiв на лiнiї фронту. Не давав ворогу прорватися через наш район. Я переживав дуже багато газових атак, бомбардировок, кулеметних куль пiд головою якi просто свистiли майже кожен день, навiть я воював у рукопашньому бої з Нiмцями один на 3 чоловіки.
А коли вiйна закінчувалася я був дуже радий що у 11:00 11 листопада 1918 року ми здобули перемогу! Та нарешті ми всi змогли поїхати додому до своїх рідних та дуже дуже сильно обійняти!
Я нiколи це не забуду.