Скіфи вважаються одним з найжорстокіших народів, що існували на землі. Скіфи були дуже войовничим народом. Основним видом військ у них була кіннота. Піхоти було мало, а під час переднеазиатских походів вона взагалі була відсутня. Скіфи першими застосували стратегічний відступ. Особливо відомими в історії стали війни скіфів з Дарієм. З переможених ворогів скіфи знімали скальп та використовували його як рушник для рук, або зшивали плащі з більшої кількості скальпів. Харчувалися скіфи вареним м’ясом, пили кобиляче молоко, поталу воду і їли гіппаку – кінський сир. Скіф не міг мати більше 2-3 друзів. Велика дружелюбність порівнювалася з легковажністю. Кінь для скіфських воїнів був, що верблюд для жителів пустелі. Скіфи були прекрасними наїзниками. Одними з перших вони стали використовувати сідла і стремена. Скіфи перші в світі почали масово використовувати кінні війська у битвах. Коли гинув скіфський воїн, його коня вбивали та ховали зі всіма почестями. Скіф признавався воїном лише після першого вбивства ворога. До цього йому навіть і не можна було сідати за один стіл з іншими скіфами-воїнами. Головним богом скіфів був Папай (скіфський Зевс), найбільше вони поважали Ареса (бога війни), але 95% скіфських мечів були оздоблені зображенням Артимпаси (богині кохання). Коли помирав скіфський царь, з ним була похована і вся його прислуга, а на сороковий день на їхній могилі влаштовувалася оргія з 50 молодих чоловіків та жінок. Метод кровопускання застосовувався в скіфів при багатьох захворюваннях. Виявляється, що прозорим склом на території України користувалися ще скіфи. Такий факт установлено при розкопках Товстої Могили, де знайшли уламки скляного посуду. У другій половині третього столітті до нашої ери скіфи здали свої позиції, їх військове мистецтво почало застарівати. Народ був практично знищений готами.
Несмотря на поражение восстания декабристов и ужесточение полицейского режима, оппозиционные настроения в обществе сохранялись. Однако возникавшие в конце 1820-х — начале 1830-х гг. политические организации (кружки Н. П. Сунгурова, братьев Критских) быстро раскрывались полицией. В связи с ужесточением полицейского режима при Николае общественная активность в большей степени выражалась не в форме политической деятельности, а в форме дискуссий по социально-философским вопросам, прежде всего по вопросу об особенностях исторического развития России и ее месте в мире. В спорах вокруг этого вопроса сформировалось два течения: западники (Т. Н. Грановский, К. Д. Кавелин, А. И. Герцен) и славянофилы (И. В. Киреевский, А. С. Хомяков, И. С. и К. С. Аксаковы). При всех различиях между собой и те и другие выступали с критикой существовавшего в России строя (табл. 6.2).
