1.Чим закінчився двобій Лицаря Позбавленого Спадщини з Бріаном де Буагільбером? 2. Скільки сутичок і з ким ще було у Лицаря Позбавленого Спадщини після його бою з храмовником?
3.Яку винагороду за свої перемоги забрав Лицар Позбавлений Спадщини? Чому відмовився від викупу Буагільбера?
4. Хто допоміг Лицарю Позбавленому Спадщини здобути перемогу на другий день турніру?
5. Чому принц Джон, почувши ім’я Айвенго, стривожився?
6.Чому знепритомного Айвенго віднесли до приятеля Ісаака?
7. Кого оголосили переможцем серед лучників після першої спроби?
8. Куди влучив Локслі, чим і здобув перемогу?
9.Від якого пострілу Локслі усі були у захваті, навіть принц Джон?
10.Що запропонував принц Джон Локслі і яку відповідь отримав від нього?
Сумбурные, мрачные и тягостные годы коллективизации. Северная глубинка. Народ, живший много лет по своим собственным законам, почти ничего не знавший о внешнем мире, вдруг Революция породила несколько социальных слоев, хотя должна была всех уровнять. Одни стали самозабвенно трудиться, а другие только притворились, что революционный пыл охватил и их сердца.
Павел Пачин честно трудится. Работа не затмевает ему красоты окружающего мира. Он поэт где-то в глубине души, так как воспринимает все, что видит, довольно одухотворенно. Любит пофилософствовать сам с собой, и не смотря на дичайшую усталость от работы, встает рано утром и здоровается с солнцем.
Он строит мельницу для людей и это дает ему еще больше сил.
Игнаха Сапронов совершенно равнодушен к земле, для него труд - пустая трата времени. Поэтому его бесят люди, подобные Павлу. Свое несовершенство он прячет за злобой. По его вине мельница Павла так и смогла послужить людям. Для Пачина это событие становится не горем - он пал духом.
Дед Никита для Павла - кладезь мудрости. Но не в ситуации, когда человеческие качества разбиваются о неживую бумажку. Игнаха Сапронов далек от земли, и а потому не обладает тем природным умом, который присущ настоящим труженикам. Для него главное - должность, а уважают его или нет, Игнахевсе равно. Но душевная пустота не дала ему и такой возможности - он был снят с занимаемого поста. Как жить ему дальше, ведь земля не его стихия.
Это не единственные герои романа. Деревня Шибаниха богата колоритными личностями, живущими не только трудом, но и умеющими веселиться. Акиндин Судейкин поет частушки и бесконечно острит, гордый и неутомимый Данила Пачин, хитрец Жучок и важный Евграф Миронов. Они одинаково чтут традиции и задабривают своих домовых, несмотря на то, что свершилась революция и вроде как ничего такого существовать не должно.
У каждого своя жизненная история, но объединяет их многое - общее тяжкий труд и конечно, надежды на светлое будущее, в котором они не сомневаются ни на одну минуту.
Творчість Аполлінера спиралася на традиції французького фольклору, поезію Ф. Війона та лірику доби Відродження. Поет був прихильником творчості французьких романтиків, а також поетів межі століть — П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме.Творчий дебют Г. Аполлінера відбувся на початку століття. Його перші, доволі традиційні поетичні спроби («Рейнські вірші») були навіяні любовними захопленнями під час мандрівки Німеччиною в 1901 —1902 роках. Зв'язок із романтичною і символістською традицією тут посилюється глибоким емоційним сприйняттям німецького фольклору й образів романтичної поезії, засвоєнням тем і ритмів німецької народної пісні («Дзвони», «Ніч на Рейні»). Відчуваються у творчості Аполлінера й слов'янські джерела, яким поет завжди надавав великого значення. Використовуючи образ Лорелеї, створений К. Брентано і підхоплений іншими німецькими романтиками, в тому числі Г. Гейне, поет посилює його виразність, драматизує вірш, надає йому динамізму.