1)почему Дмитрий Сергеевич Лихачев занимался изучением древнерусской литературы 2)что значит ценности земли по мнению лихачева 3)что формируется у человека в молодости 4)какие особенности русской культуры отмечает Лихачев 5)что является самой большой ценностью народа? почему? 6)что является показателем личных качеств и культуры человека? 7)для чего нужно хорошо уметь писать.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
18 век в русской литературе – переходный период, „творческая мастерская“ для 19 века. Русская литература оказывается под сильным влиянием западноевропейской культуры классицизма. На содержание и форму произведений влияют в основном переводы сочинений французских писателей (П.Корнель, Ж.Расин, Мольер, Вольтер). Те служат образцами поэзии, прозы и драматургии. Русские писатели сначала подражали этим образцам, и только потом стали сочинять самостоятельно.