1.Расскажите о приятелях старшего брата Николеньки Володи. 2.Что более всего ценил Николенька в людях?
3. Какое отношение у Николеньки вызвал один из приятелей Володе адъютант Дубков? Почему? Вы согласны с этой оценкой? Мотивируйте свое мнение.
4. Что было примечательного в наружности и характере другого приятеля Володи – студента князя Нехлюдова? Разделяете ли вы ощущения и наблюдения Николеньки за внешностью и поведением этого человека?
5. Каким вам представляется главный герой повести какие черты характера его отличают? Нравится ли он вам?
Заранее доброму человеку
Впервой строфе он обращается к нам со словами, что сильная, безумная любовь, да ещё и безответная, всегда граничит с самоубийством.. Самоубийца, как ЕСЕНИНСКИЙ чёрный человек, следует, как тень, рядом, искушая своей пленительностью, притягательностью и целью увести нас, объятых горем, несчастной любовью, с собой, в потусторонний мир.
Он называет вещи своими именами, не приукрашивая, не стесняясь, слова его грубые, вульгарные, "дьявольски-логические",заставляет нас краснеть, стыдиться.
Дома, когда мы один-на-один с собой, он совсем рядом и уже не шепчет, а заставляет нас совершить самоубийство, и "нам подаёт в стакане яд",он "шепчет роковые доводы "о неизбежности сделать именно этот выбор, и "в руку всовывает нож". Брюсов чувствует состояние самоубийцы, который об этом думает постоянно, где бы он не находился: в кафе, дома,, на мосту, в лесу "шесть тонких гильз с бездымным порохом кладёт он молча в барабан". Заканчивается стихотворение выводом, что если человек замыслил покончить с собой, этот демон смерти будет его постоянным спутником. т. е. мысль об этом будет точить его вечно, пока он не исполнит свой замысел, подсказанный ему чёрным демоном смерти.
Боги радилися, яке прийняти рішення щодо героїв. Аж поки Зевс не поклав на терези два жеребки смерті, і жереб Гектора «вниз до Аїда схилився». Герої бігли попід стінами Трої «шляхом битим», повз дві криниці із гарячою і холодною водою. Ахілл постійно відганяв Гектора від брами. Почуття смутку від того, що війна зруйнувала мирне життя, коли збиралися троянські жінки для того, щоб випрати свої вбрання, щоб обговорити свої справи, поділитися новинами, посміятися, можливо, і пісні лунали біля джерел. Це було прекрасне мирне життя. Війна зруйнувала все.
Гомер зображує Гектора мужнім, доблесним воїном, патріотом і захисником Батьківщини: «…Але нехай уже не без борні, не без слави загину, Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!» Майже беззбройний Гектор звертається до Ахілла: «Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину! Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки Дасть тобі бог». На всі прохання Гектора не глумитися над його тілом після смерті Ахілл гнівно відповідає: «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!» «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних. Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м’ясо Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв…».
Ахілл убиває «божистого Гектора». Проте цього було недостатньо. Ахілл мститься Гектору і після смерті. Безперечно, «Іліада» — це поетичний протест проти війни, яка руйнує не лише життя людей, але і спотворює їхні душі, робить «залізними» серця. Пісня «Двобій Ахілла і Гектора», яка має надзвичайно викривальний характер, логічно мала б закінчити поему, ідеєю якої є засудження війни. Гомер вірить у людину, в її добре серце, у те, що навіть жорстока війна не здатна вбити в людині почуття любові і співчуття.
Пріам, Зевсів нащадок, правитель Трої. Мав багато дітей, розумних і гарних. Та найдужче цар пишався старшим сином Гектором.
Віддаючи Пріаму тіло Гектора, Ахілл ніби виправдовується перед загиблим другом:
«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, — не нікчемний за нього він дав мені викуп». Ахілл пригадав недолю свого батька і свою власну: «В домі своєму дітей, владущого роду нащадків, Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе». В серці з’являється співчуття, жалість до свого батька, а потім усвідомлення горя, яке він завдав Пріаму, його дітям і троянцям. Безперечно, він віддав би тіло Гектора і без викупу.
Ахілл і Пріам домовляються про перемир’я, яке триватиме 9 днів. Гомер закінчує поему про війну описом миру, який наступає в душі головного героя і між воюючими народами.
Ми можемо лише уявляти цю картину. Після майже десяти років кровопролить настає короткий мир. За мурами Трої оплакують Гектора, а в таборі ахейців тиша. Зморені тривалою війною греки милуються високим небом, слухають спокійний плескіт хвиль і з сумом і тугою вдивляються вдалечінь. Там, далеко за морем, їхня рідна Греція, домівка, сім’я… І прокидаються в душах суворих воїнів добрі почуття…
Мир у серцях людей, мир між людьми і народами. Ось прекрасна мрія великого Поета. Мабуть, тому на заключних сторінках його «Іліади» немає пожежі Трої, руйнування цілого світу. Мрією про мир і вірою в Людину, яка здатна подолати зло в собі і навколишньому світі, закінчує Гомер свою безсмертну «Іліаду».