1. Установіть відповідність між художнім засобом та його назвою. 1 «Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога...». 2 «Ягня, здається, веселилось»
3 «Полюбила чорнобрива козака дівчина»
4 «Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло»
А епітет
Б метафора В порівняння
Г персоніфікація
Параска :
• «Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був незапертий, нехай бог милує, все заперто.»;
• «Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук.»;
• «Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.»;
• «Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз – коняку жаліє, а жінку бити збирається. Тьфу!»;
• «Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затіяв – женить Романа на Пузирівні?»;
• «Не хочу я нікого за невістку, опріч Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбились, я до неї привикла, вона – до мене; дівка красива, здорова, зна всі порядки: коло птиці, коло свиней, коло корів – одно слово, хазяйка біля всього; в хаті, як у кімнаті; я вже нездужаю, а против неї, скілько їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять, не нахваляться.»;
• «Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.»;
• «Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволі того, що він був веселий і згодився на ваше весілля.»;
Дружба Онегина и Ленского произошла, по словам самого Пушкина, “от делать нечего”. Действительно, они были совершенно противоположны по характерам, с различным жизненным опытом, с различными устремлениями. Но их объединило положение в сельской глуши. Оба они тяготились навязываемым общением со стороны их соседей, оба были достаточно умны.
Вне зависимости от убеждений каждый человек стремится к общению с себе подобными. Только психически ненормальный может принципиально бежать не из какой-то определенной социальной группы, а от людей вообще. Может уединяться святой отшельник, но он общается со всем миром, молясь за него.
Уединение Онегина было ему тягостно, и он был рад, что нашелся по крайней мере хоть один человек, с которым ему не противно общаться.
Тем более такое общение необходимо было Владимиру Ленскому. Онегин был идеальным слушателем. Он преимущественно молчал, не прерывая поэта, а если возражал, то обоснованно, и был заинтересован в предмете разговора.
Ленский был влюблен, а как всякий влюбленный, он нуждался в человеке, которому бы мог излить свою любовь, тем более если при этом писались стихи, их надо было кому-то читать