роман состоит из нескольких частей. повествование ведется от первого лица. автор находится на северном кавказе, где и происходят основные события. бэла автор знакомится с максимом максимычем – штабс-капитаном, ветераном кавказской войны. он рассказывает , действительно, произошедшую в его жизни. штабс-капитан находился со своей ротой в чечне. однажды в крепости появляется григорий александрович печорин – гвардеец, сосланный на кавказ за провинность. печорин проявляет интерес к дочери местного князя бэле и решает похитить девушку с ее брата азамата. азамат за получает от печорина коня удальца казбича. тот в отместку сам похищает бэлу и в ходе погони убивает ее. максим максимыч автор задерживается во владикавказе и становится свидетелем встречи между печориным и максимом максимычем. автор приходит к выводу, что печорин схож с типичным портретом героя времени. случайным образом в руки автора попадает дневник печорина. далее основное повествование идет из записей дневника. тамань печорин приезжает в тамань и устраивается на постой в весьма подозрительном доме. незрячий жилец ведет себя не как слепой. ночью печорин следит за ним. на берегу моря вместе со слепым оказывается женщина, они ждут некоего янко. тайна разрешается достаточно просто. все трое занимаются контрабандой. печорин раскрывает себя. девушка, чтобы убрать свидетеля их тайны, замышляет его убить. план не срабатывает. девушка и янко решают покинуть тамань, оставив слепого мальчика. трехдневное приключение печорина заканчивается. княжна мери печорин проводит зиму в ставрополе, там он знакомится с доктором вернером и юнкером грушницким. в мае они отправляются в пятигорск. среди курортного общества выделяется княжна мери. печорин решает поухаживать за княжной, несмотря на влюбленность в ее грушницкого. ему удается добиться расположения мери, а грушницкий в ярости. в пятигорске появляется прошлая возлюбленная печорина- вера. они начинают тайно встречаться, несмотря на замужество веры и влюбленность в печорина мери. грушницкий распускает слухи о том, что печорин проводит свидания с княжной. результатом становится дуэль, на которой печорин убивает грушницкого. муж веры что-то заподозрив увозит ее из пятигорска. печорин в смятении. он признается мери, что ухаживал за ней от скуки и уезжает.фаталист в заключительной главе печорин поневоле становится палачом. в доме начальника гарнизона собирается офицерская компания для игры в карты. поручик вулич предлагает поучаствовать в опасной игре с судьбой. вулич решает стрелять в себя, а присутствовавшим предлагает делать ставки на результат. печорин заявляет: «вы нынче умрете». но все выстрелы осечку или промах. вулич уходит с полными карманами золотых. но на улице его зарубают шашкой. предсказание печорина сбывается.
Кожна балада — це ніби драма в мініатюрі. Драма Шиллера "Рукавичка" повертає читача до лицарських часів, коли відбувалися описані події. Від самого початку ми бачимо не просто картину королівської розваги — битву тигра та лева. Ця картина, по-перше, знайомить із місцем дії, а по-друге, змальовує емоційну атмосферу небезпеки, вносить ноту тривоги в оповідь. У світі тварин панує закон сили. Але чи милосердніший світ людей? Ніби випадково на страшну арену, саме між тигром та левом, впустила свою рукавичку дама. То й що? Рукавичка — то ж такий дріб'язок! Але ні, виявилося, що для прекрасної Кунігунди, так звали даму, це справжня нагода випробувати хоробрість свого лицаря: Рыцарь, пытать я сердца люблю, Если сильна так любовь у вас, Как вы твердите мне каждый час, То подымите перчатку мою! Вона сказала це, лукаво сміючись, навіть не замислюючись над тим, що наражає його на велику небезпеку, можливо, на смерть. Кунігунда, либонь, дуже пишалася совою, це був шанс повеличатися перед іншими. Адже вона знала, що для лицаря честь важить надто багато, щоб нехтувати нею. Отож, він без слів іде виконувати жорстокий наказ легковажної своєї королеви. Усі навколо завмерли з жаху: И зрители в робком вокруг ожиданье, Трепеща, на юношу смотрят в молчанье. Хоробрий юнак повертається живим, несучи рукавичку. Усі вітають його. І ніжний палкий погляд дами обіцяє щастя. Та юнак чомусь не радіє: От досады жестокой пылая в огне, Перчатку в лицо он ей кинул: "Благодарности вашей не надобно мне!" — И гордую тотчас покинул. Чому покинув лицар свою даму, зрозуміло. Адже тільки безсердечна й легковажна людина може отак гратися чужим життям. Той, хто справді кохає, боїться втратити коханого, ладен ризикувати власним життям задля його щастя. А чи багато розуму чи душі потрібно, аби похизуватися перед іншими своєю владою над закоханим юнаком?! Та й то влада честі змусила лицаря ризикувати. Життя людське безцінне. Той, хто цього не розуміє, не вартий поваги, не вартий і самого життя. А надто якщо йдеться про життя людини, що віддає тобі частину душі разом зі своєю любов'ю. Балада Ф. Шиллера "Рукавичка" утверджує цінність людського життя. Вона ставить проблему морального вибору в залежність саме від уміння любити й цінувати життя.12345загрузка...
Ніби випадково на страшну арену, саме між тигром та левом, впустила свою рукавичку дама. То й що? Рукавичка — то ж такий дріб'язок! Але ні, виявилося, що для прекрасної Кунігунди, так звали даму, це справжня нагода випробувати хоробрість свого лицаря:
Рыцарь, пытать я сердца люблю, Если сильна так любовь у вас, Как вы твердите мне каждый час, То подымите перчатку мою!
Вона сказала це, лукаво сміючись, навіть не замислюючись над тим, що наражає його на велику небезпеку, можливо, на смерть. Кунігунда, либонь, дуже пишалася совою, це був шанс повеличатися перед іншими. Адже вона знала, що для лицаря честь важить надто багато, щоб нехтувати нею. Отож, він без слів іде виконувати жорстокий наказ легковажної своєї королеви. Усі навколо завмерли з жаху:
И зрители в робком вокруг ожиданье, Трепеща, на юношу смотрят в молчанье.
Хоробрий юнак повертається живим, несучи рукавичку. Усі вітають його. І ніжний палкий погляд дами обіцяє щастя. Та юнак чомусь не радіє:
От досады жестокой пылая в огне, Перчатку в лицо он ей кинул: "Благодарности вашей не надобно мне!" — И гордую тотчас покинул.
Чому покинув лицар свою даму, зрозуміло. Адже тільки безсердечна й легковажна людина може отак гратися чужим життям. Той, хто справді кохає, боїться втратити коханого, ладен ризикувати власним життям задля його щастя. А чи багато розуму чи душі потрібно, аби похизуватися перед іншими своєю владою над закоханим юнаком?! Та й то влада честі змусила лицаря ризикувати. Життя людське безцінне. Той, хто цього не розуміє, не вартий поваги, не вартий і самого життя. А надто якщо йдеться про життя людини, що віддає тобі частину душі разом зі своєю любов'ю.
Балада Ф. Шиллера "Рукавичка" утверджує цінність людського життя. Вона ставить проблему морального вибору в залежність саме від уміння любити й цінувати життя.12345загрузка...