Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".
Легко чужими руками жар загребать Да, действительно, загребать жар - то есть горячие угли из русской печи - было нелегко. До и опасно. Угли дышат жаром. А если кто-то сделает это за тебя - ты уж точно не обожжешься. Поэтому и родилась эта поговорка. Печей русских у нас давно нет, а поговорка живет. Потому что это легко: пользоваться результатами чужого труда. Списал решение трудной задачи у отличника - нет риска, что решил неправильно. И время на не зря: вместо домашнего задания компьютерными игрушками занимался. Мать в комнате убрала, пирогов напекла - можно ребят пригласить. Бабушка просила посуду помыть, нездоровится ей. Сказал:"Потом". И на улицу. Пришел - все сделано. Легко чужими руками все делается! Подговорил приятелей доску мылом натереть, чтобы сорвать урок. Им влетело, а ты не причем. А ведь это ты не выучил эти "Пифагоровы штаны", а тебя как раз спросить должны были...Вот и получается прямо по поговорке: жар чужие руки жжет, а ты вне опасности. Это очень распространенная практика.Мы часто и не замечаем, как перекладываем наши обязанности на других. (Даже задание по данной поговорке не с самостоятельного поиска выполняется, а простым обращением в Школьные знания: "Люди ").
Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".
Печей русских у нас давно нет, а поговорка живет. Потому что это легко: пользоваться результатами чужого труда. Списал решение трудной задачи у отличника - нет риска, что решил неправильно. И время на не зря: вместо домашнего задания компьютерными игрушками занимался. Мать в комнате убрала, пирогов напекла - можно ребят пригласить. Бабушка просила посуду помыть, нездоровится ей. Сказал:"Потом". И на улицу. Пришел - все сделано.
Легко чужими руками все делается! Подговорил приятелей доску мылом натереть, чтобы сорвать урок. Им влетело, а ты не причем. А ведь это ты не выучил эти "Пифагоровы штаны", а тебя как раз спросить должны были...Вот и получается прямо по поговорке: жар чужие руки жжет, а ты вне опасности.
Это очень распространенная практика.Мы часто и не замечаем, как перекладываем наши обязанности на других. (Даже задание по данной поговорке не с самостоятельного поиска выполняется, а простым обращением в Школьные знания: "Люди ").